Євген Савінкін із Старокостянтинова потрапив в зону АТО в травні 2014-ого року. він дістав наказ від командира частини через дві години відбути з Хмельницького в навчальний центр «Десна», де закінчував формуватись один із батальйонів територіальної оборони. 

Через кілька днів, поповнивши боєкомплект на Полтавщині, батальйон прибув у Сватове. Узяли під контроль дороги, обладнали блокпости та опорні пункти. Лінії фронту на той час не було. Тому доводилося організовувати кругову оборону позицій.

Євген з одним із взводів поступово просувався вперед, змінюючи позиції: Співаківка, Біловодськ. Згодом зайняли висоту в районі пункту «Плотина» та контролювали обстановку на значній території. 

 - Спокою не було ні вдень, ні вночі. Активно діяли ворожі ДРГ, - згадує майор Євген Савінкін. - Наші позиції обстрілювали міномети й артилерія, дошкуляли снайпери. Підрозділи батальйону, що поступово підтягувались до кордону, у районі Макарового потрапили під вогонь із «Градів» та 152-міліметрових артустановок, що вели стрільбу із боку Росії. 

18 серпня 2014 року підрозділ «Сови» дістав наказ просунутися на Станицю Луганську. Ворожа розвідка помітила пересування підрозділу. На одному з перехресть доріг наші бійці потрапили під шалений вогонь.

«Граната з підствольника вибухнула поруч, майже під ногами. Відкинутий вибуховою хвилею на кілька метрів, Євген якусь мить пролежав нерухомо. Різкий біль у ногах і животі привели офіцера до тями. Ворухнув однією ногою, потім другою: цілі. А тут нові вибухи, і поруч, біля переднього колеса "ЗІЛа" стогне інший поранений. Підповзти до товариша офіцер не зміг і крикнув бійцям, щоб забрали пораненого й відходили. А «Сова» перезарядив автомат і підготував про всяк випадок гранату. Короткими чергами Євген продовжував відстрілюватися», - повідомляє «Народна армія».

А далі почався новий етап у житті офіцера - боротьба за відновлення здоров’я. 
У польовому шпиталі неподалік від селища Побєда під час операції йому видалили осколки із живота. Далі направили в Харків, потім - у Хмельницький, а згодом - у Старокостянтинівський госпіталь. Завдяки медикам та неймовірній силі духу, Євген поступово одужав і повернувся у свій підрозділ. Згодом отримав чергове військове звання «майор» та призначення на посаду заступника начальника Старокостянтинівського госпіталю по роботі з особовим складом. 

Осколки в ногах періодично нагадують офіцерові про той бій, у якому загинули його бойові товариші. І хоча минуло чимало часу, «Сова» і в снах продовжує воювати. Йому часто сниться Станиця Луганська…