“Вижила тільки половина хворих”: які епідемії лютували в Хмельницькому

Фото khm.gov.ua

Наразі людство сколихнула пандемія коронавірусу. Щодня кількість захворювань в Україні зростає. До того ж, є й летальні випадки. Тим часом коронавірус підкрався і до Хмельницького. За одужання хворих нині борються в міській інфекційній лікарні. Таких там є 7. Всю оперативну інформацію щодо COVID-19 дізнавайтесь із нашої новини. 

До слова, нині Хмельницький став сам на себе не схожий. Наприклад, в центрі міста майже пусто. Якщо когось і можна побачити, то це містян в захисних масках й гумових рукавичках. І їх, у порівнянні із докарантинним періодом, дуже й дуже мало. Спалах коронавірусу не на жарт усіх налякав. Тож люди вимушені дбати про свою безпеку хто як може. 

Насправді в Хмельницькому вже переживали подібні захворювання. Історія розповідає про три такі випадки. Гортайте та дізнавайтесь про них детальніше.

Епідемія холери

Одну з епідемій в Хмельницькому зафіксували в 1872 році. Трапилася вона в тодішньому селі Ружична. Життя селян було не з легких. Адже тоді Ружичну передали у розпорядження військового відомства. Так із звичайного села утворили військове поселення.

Кожен місцевий житель мав поєднувати військову службу з сільською працею. Тож в Ружичній панував так званий суворий режим життя. Наприклад, без дозволу начальства селяни не мали права перебудувати хату, одружитись, продати своїх волів або коней чи навіть поїхати на ярмарок. 

Доведені до відчаю такими умовами життя й праці, поселенці Ружичної відмовились працювати і склали скаргу. На її розгляд прибув інспектор. Він влаштував у селі екзекуцію, після чого багатьох поселенців було вислано до Херсонської губернії.

Однак складні умови життя відобразилися і на стані здоров’я селян. В Ружичній доволі часто хворіли. Так, у 1872 році відбувся спалах холери. Як розповів краєзнавець Сергій Єсюнін, вижила тільки половина хворих. Адже тоді село відносилось до Проскурівської лікарняної дільниці, яка охоплювала 33 населені пункти. Водночас персонал дільниці складався лише з одного лікаря, фельдшера й баби-повитухи. Це й призвело до великої кількості смертей від епідемії. 

Епідемія “іспанки”

Ще один спалах епідемії трапився восени 1918 року. Той час характеризувався різними військовими та соціальними потрясіннями. Одним із них стало те, що в Україні повалилася влада Скоропадського. Як розповів Сергій Єсюнін, на її місце прийшла Директорія. Проте, майже за кілька місяців УНР опинилась у надскладній ситуації. “У зв’язку із наступом більшовицьких військ на Київ, Директорія та уряд переїхали до Вінниці, звідки більше як місяць керували збройним захистом УНР”, - каже краєзнавець.

В цей час на Поділлі значно активізувались пробільшовицькі сили, які взялися розхитувати тили УНР.  Так взимку, 1919 року, підпільний губернський комітет партії більшовиків у Вінниці провів таємну нараду революційних комітетів. Там прийняли рішення про збройне повстання на Поділлі. Більшовики планували невдовзі захопити важливі стратегічні пункти. Серед них був і Проскурівський залізничний вузол. 

Всі ці події супроводжувала епідемія “іспанки”. Простіше кажучи - грипу.  Вона почала поширюватись на Поділлі і в Проскурові. Було це у жовтні 1918 року, а досягла свого піку вона взимку 1919. Епідемія тривала майже 5 місяців і за цей час померло сотні хворих.  

Епідемія висипного тифу 

 Наступна хвороба спалахнула в нацистському таборі “Шталаг 355”, що розташовувався в кількох районах міста: в Раковому, Гречанах, а також на вулиці Кам’янецькій.  

Полонених розміщували відповідно до національності. У таборі підтримувався суворий режим, за спробу втечі в’язнів розстрілювали. До того ж, було дуже обмеженим харчування. Умови життя там були жахливі. Крім того, там не було ані води, ані вбиралень. 

• На території табору все залишалося як до війни: добротні казарми, акуратні алеї, доріжки, майданчики з турніками і брусами, підвісні умивальники, розраховані на разовий прийом десятків людей — не було тільки трави, вона зникла, її до самих корінців і навіть з корінням вирвали і з’їли полонені, оголивши, утрамбовану тисячами ніг, землю. День в таборі здавався роком, думки весь час були зайняті очікуванням змін і їжі”, - згадує молодший лейтенант Дмитро Небольсин, який пройшов через цей шталаг. 

Саме через антисанітарні умови, з’явилась велика кількість вошей. Так, з лютого 1942 цілий рік лютував епідемічний висипний тиф.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.