Медик до 30: хмельничанка Аліна розповіла про шлях від танців до роботи в інфекційній лікарні

Молоді лікарі, які щойно здобули диплом і прийшли на роботу, викликають запитання у пацієнтів. Особливо це стосується тих, хто надто молодо виглядає. Так, люди часто сумніваються у компетентності фахівця. Та чи дійсно малий досвід роботи вказує на не професійність лікаря? 

У рамках проєкту “Лікар до 30” ми будемо розповідати вам про молодих медиків Хмельницького. Хто вони, де навчалися і як влаштувалися на роботу? На ці та інші питання можна відповісти, прочитавши наші матеріали. Героїв публікацій нам обирають самі читачі. За їхніми проханнями, ми вже розповідали вам про 29-річного сімейного лікаря Богдана Скринька. Дізнатися про медика більше можете тут. 

Цього разу ви просили про знайомство із лікарем-інфекціоністом Аліною Микитюк. Ми зустрілися й поспілкувалися. Тепер розповідаємо про молодого фахівця вам. 

Вона молода і приваблива. Їй 28 і вона щодня рятує чиєсь життя. Аліна Микитюк працює в інфекційній лікарні, в стаціонарі. Вона має більше десятка своїх пацієнтів, за яких відповідає цілодобово. Про них медик піклується, мов про рідних. Саме тому не знаходить слів, щоб описати свої відчуття, коли деякі пацієнти не повертаються з реанімації. 

Попри тісний зв’язок із хворими, вони не знають, як виглядає Аліна. Адже лікарка приходить до них у спецкостюмі. Крізь нього пацієнти помічають лише її очі. Вони часто запитують: “Як же ми будемо вас впізнавати на вулиці?” Інфекціоністка відповідає: “За очима”. 

Проте шлях молодого медика розпочався не з інфекційної лікарні. І навіть не з навчання в університеті. На медицину її надихнула старша сестра. 

Підвищена стипендія й робота в центрі СНІДу 

Сама Аліна Микитюк родом із Теофіполя. У шкільні роки дівчина займалася танцями. Навіть хотіла присвятити цьому своє життя. Згодом її думки змінилися. У старших класах вона закохалася у професію перекладача й почала активно вивчати іноземні мови. Однак вирішальну роль у долі майбутньої лікарки зіграла її старша сестра, яка на той час вивчала медицину. 

• Моя сестра здобувала освіту в медичному університеті. Я постійно спостерігала за цим і в мене виникло бажання теж стати лікарем, - розповідає Аліна Микитюк. 

Після закінчення школи, дівчина взялася за вступ до “вишів”. Каже, подавала документи в різні заклади й всюди вступила. Та навчатися вирішила у Львові, аби вдень “гризти граніт науки”, а ввечері - милуватися красою міста. 

Дівчина вчилася на бюджеті. Подекуди, каже, отримувала навіть підвищену стипендію. В результаті, успішно закінчила Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького. Після цього в неї розпочалася інтернатура. Тоді Аліна й обрала спеціальність “інфекційні хвороби”. Каже, що це їй було дуже цікаво. 

• Мені завжди були цікаві інфекційні хвороби. Їх є дуже багато і всі вони цікаві. Очний цикл інтернатури я проходила на базі Вінницького національного медичного університету імені Пирогова. А заочний цикл - на базі Хмельницької інфекційної лікарні, - пояснює Аліна Микитюк. 

Першим місцем роботи Аліни Микитюк в Хмельницькому була поліклініка №4, що на Молодіжній. Туди її направили відпрацьовувати здобуття освіти за державний кошт. Через якийсь час Аліна дізналася про вакансію в обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. Тож надалі медичного досвіду вона набиралася саме там. 

• Мені дуже подобалося працювати в центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. Ми постійно з колегами їздили на конференції й тренінги. Адже СНІД - серйозна патологія, яка потребує особливої уваги лікаря й сильного психологічно-емоційного стану. Бо працюючи з такими пацієнтами, їх треба підтримати. Адже при такому діагнозі має бути довіра між лікарем і пацієнтом, - каже молодий лікар. 

У центрі профілактики та боротьби зі СНІДом Аліна Микитюк працювала доки не почалася пандемія. Тоді медик зрозуміла: вона, як фахівець, потрібна іншому медичному закладу. 

“Трапляється, коли пацієнти не повертаються з реанімації”

Пандемія коронавірусу дібралася до Хмельницького в березні минулого року. Спершу хворих госпіталізовували до міської інфекційної лікарні. Поступово їхня кількість зростала. А от медперсоналу ставало все менше й менше. Ті йшли на “лікарняний” або звільнялися. Отож закладу були вкрай потрібні лікарі-інфекціоністи. Дізнавшись про це, Аліна без вагань вирішила влаштуватися туди на роботу. 

Лікарка розповідає, що перший час друзі стали уникати із нею зустрічей. “Певно, боялись контактувати”, - припускає Аліна. Коли коронавірус став більш поширеним явищем, роботу дівчини стали сприймати легше. Із самого початку підтримали вибір медика її найрідніші люди - чоловік та рідні.

Інфекціоністка працює в стаціонарному відділенні. Нині серед її пацієнтів є 14 осіб. Вона розповідає, що ситуація в закладі зараз є складною. Адже більшість хворих у важкому стані. Усіх своїх пацієнтів лікарка обходить кілька разів на день. Окрім надання професійної допомоги, підтримує ще й морально. 

• До пацієнтів мені не лячно підходити, а навпаки - хочеться їх підтримати. Тому, що вони потрапляють в нашу лікарню і знаходяться в чужому для себе місці. Ми стараємося до них ставитися так, аби вони менше хвилювалися, - каже інфекціоністка. 

Робота лікарки починається о 8 годині. Згодом медики збираються на “п’ятихвилинку”. А після - приступають до обходу пацієнтів. Перш ніж це зробити, переодягаються в спеціальну “екіпіровку”. Роблять це не будь-де, а в спеціальних зонах, бо попереду - найнебезпечніша. 

• Є чиста зона - це там, де ми ходимо в білих халатах і захисних масках. Переодягаємося ми в проміжній зоні. Там ми одягаємо захисний комбінезон, маску-респіратор, захисні окуляри, щиток, захисні рукавички й бахіли. Тоді йдемо в “червону” зону, там де перебувають пацієнти. Хворі нас знають лише за очима, - каже Аліна Микитюк. 

“Йдеш додому, а думки залишаються з пацієнтами”

Пацієнти Аліни - це переважно пенсіонери. Серед них багато “важких”. Адже у людей похилого віку, окрім коронавірусу, часто є супутні хвороби. Трапляється, каже лікарка, коли пацієнти не повертаються з реанімації. Розповідати детальніше про такі ситуації інфекціоністка відмовляється. “Навіть не хочу про це говорити”, - каже вона. І додає: жоден лікар не може передбачити протікання хвороби.

Найбільшою радістю і для неї, і для інших лікарів є одужання пацієнтів. Аліна Микитюк згадує, як виписувала вже здорового 96-річного дідуся. Або як тішилася одужанню однієї сім’ї. Тоді хвора донька зі всіх сил підтримувала свого батька, який був у важкому стані. 

У будь-якій роботі не обходиться без складнощів. До них інфекціоністка відносить перебування в захисному костюмі. Це, каже, важко, особливо влітку. Адже в захисному вбранні доводиться перебувати годинами. 

Переодягнувшись у звичайний одяг і навіть переступивши поріг лікарні, Аліна не прощається із роботою. Каже, що всіх пацієнтів тримає на контролі. І навіть у вихідні телефонує в заклад, щоб дізнатися про їхній стан. 

Допоки Аліна Микитюк розповідала все це, їй кілька разів приходили сповіщення на телефон. “Вибачте, надсилають аналізи”, - каже вона. 

• У вихідний мій день починається з того, що я прокидаюсь і дізнаюся, як мої хворі. А у звичайні дні йдеш додому, а думки залишаються з пацієнтами, - розповідає інфекціоністка. 

Лікарка розповідає, що зараз в інфекційній лікарні важкий період. Все через важкий стан багатьох пацієнтів. Вона пояснює: раніше хворих було більше, та вони були не такими “важкими”. Натомість зараз всі звикли до COVID-19. Тож більшість лікується вдома, а до фахівців звертаються у вкрай важких випадках.

Загалом Аліна Микитюк має 6 років стажу роботи. Дівчина залюбки переймає досвід своїх колег. І каже, що вона не єдиний молодий фахівець в міській інфекційній лікарні.

Читайте також:

Медик після “універу”. Розповідаємо про 29-річного сімейного лікаря Богдана Скринька

Лікар до 30. Розповідаємо про молодих медиків Хмельницького

Лікар до 30. Як Ольга Пеленичко впізнає пацієнтів за голосом та їздить на роботу в шоломі

Друзі, пишіть в коментарях про кого з молодих лікарів Хмельницького ви б хотіли дізнатися більше.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.