“Бачили ліс, який вложений могилами”: хмельничанка Ярослава розповіла про свої поїздки на передову

Олександра РИСКАЛЬЧУК

Хмельничанка Ярослава Гранат їздить у гарячі точки й передає посилки для військових.
Що розповідає та який випадок найбільше налякав дівчину?
Дізнавайтеся в матеріалі.

Із 24 лютого журналісти vsim.ua стали розповідати вам історії жінок у рамках проєкту “Вона і війна”. Вже була опублікована історія вдови загиблого “азовця”, яка так і не поховала свого чоловіка. Розповіді жінок, сини або чоловіки яких у полоні. Або ж тих, чиї рідні зникли безвісти. Матеріали зможете прочитати за посиланнями в кінці цього тексту.

Цього разу знайомимося із 26-річною хмельничанкою Ярославою Гранат. Під час повномасштабного наступу дівчина почала активно займатися волонтерською діяльністю. Окрім цього, вона долучилася вже до шістьох поїздок на передову. Саме в гарячі точки Ярослава доставляє посилки для військових, які їм передають рідні та близькі.

Хмельничанка поділилася своїми історіями про візити до населених пунктів, де тривають бойові дії. Вона розповіла, що найбільше її вразило й навіть втішило. Дізнавайтеся про все більше в цьому матеріалі.

Відео дня

Нет описания.

Друге життя волонтерської діяльності

У приміщенні, де працюють волонтери, завжди кипить робота. А там, де розташована волонтерська пошта, її здається є ще більше. Одні приносять посилки, інші їх приймають. Ще одні - щось клеять, рахують чи фасують. Усе це відбувається на офісі благодійного фонду “Волонтери Поділля”. За комп’ютерами зосереджено працюють дівчата. Одна із них - логіст, Ярослава Гранат. Вона формує маршрути для водіїв. Харків, Донецьк, Дніпро. Саме туди везуть посилки для військових. Доставляють навіть туди, куди добратися є вкрай складним завданням.

Окрім складання маршрутів, Ярослав Гранат стала й сама їздити на передову. Вона допомагає все розвозити та збирати потреби військових. Першою її поїздка була навесні, на Донеччину. Ярослава пригадує - тоді все пройшло спокійно. Проте за всі шість поїздок траплялися різні ситуації. Саме про них хмельничанка розповіла більше.

До волонтерської діяльності Ярослава залучалася ще у 2014 році. Пригадує, як разом з іншими хмельничанами організовувала різні заходи задля збору грошей для військових. Згодом дівчина мусила переїхати на Закарпаття. Там вона обіймала керівну посаду в магазині. На початку цього року все ж повернулася в рідний Хмельницький. Хотіла знайти тут роботу й будувати своє майбутнє. Та 24 лютого, як і всіх українців, Ярославу Гранат застав повномасштабний наступ росіян. У той день, пригадує вона, взяла до рук телефон й стала зв’язуватися зі знайомими волонтерами.

Нет описания.

- 24 лютого у мене відразу виникла думка написати всім людям в Хмельницькому, з ким я працювала у 2014 році. Тоді ми стали давати друге життя нашій волонтерській діяльності. У перші дні війни ми займалися пошуком потреб для нашої тероборони. Вже пізніше ми стали забезпечувати військових автомобілями, тепловізорами й різними необхідними речами. Щотижня наші хлопці виїжджали й все це завозили. Вже згодом у нас з’явилася волонтерська пошта. Родичі військових передають для них посилки. Спочатку хлопці їздили самі, а потім вже я до них приєдналася. Адже потрібно допомагати доставляти все це військовим. До того ж у кожного з них ми беремо запити на посилку, - розповідає Ярослав Гранат.

“Це дуже страшно”

Серед областей, куди їздила волонтерка - Донецька, Дніпропетровська, Харківська та Херсонська. Ярослава каже: у населених пунктах, які ЗСУ деокупували - цілковита розруха. Майже кожен будинок має сліди обстрілів. В інших селищах та містах - вулицями бігають голодні тварини. Місцеві налякані, а діти тішаться, коли волонтери привозять їм смаколики.

Нет описания.

- У деокупованих населених пунктах майже кожен будинок пошкоджений. Все розбомблено. А ті поховання, що знайшли в Ізюмі - це не передати словами. Ми виїжджали звідти і бачили ліс, який просто вложений могилами. Це дуже страшно. Ти їдеш не те, що в шоці, а взагалі ніяк не можеш це коментувати. Дуже страшно, - пригадує дівчина.

Ярослава розповідає, що “на передку” військові завжди дуже раді бачити волонтерів з рідної Хмельниччини. Щойно вони бачать хмельницькі автомобільні номери - дуже тішаться, спілкуються і багато посміхаються.

Про обстріл касетними бомбами

У такі поїздки Ярослава їздить разом з водієм. Іноді їх їде кілька, оскільки волонтери доставляють військовим автомобілі. У зоні бойових дій всі перебувають в бронежилетах і шоломах. Крім того, кожен закінчив курси надання домедичної допомоги. Адже перебуваючи у зоні бойових дій, ніколи не знаєш, що на тебе чекає. І в цьому Ярослава переконалася сама, коли потрапила під обстріл.

- Тоді, як ми потрапили під обстріл касетними бомбами, було страшно. Того дня ми домовилися з військовими про зустріч на певній локації. Вони скинули нам геолокацію. Адже зв’язку там немає. Дуже складна була дорога, на блокпостах нас ретельно перевіряли. І от приїжджаємо - а військових немає. Ми їх чекали десь пів години. Згодом почули, що їде багато військових машин. Почався якийсь такий переполох. У той момент ти просто стоїш і не розумієш, що відбувається. Тоді ми вже зрозуміли, що почався обстріл. Нас направили у безпечне місце. І вже там ми чекали, поки росіяни закінчать обстрілювати. На щастя, обійшлося без жертв, - розповідає Ярослава.

З однієї поїздки дівчина привезла собі друга - кошеня. Їй Ярославі віддав військовий. Дівчина каже: кіт був справжнім антистресом у дорозі. А тепер ще й живе разом із нею в Хмельницькому.

Нет описания.

Невдовзі Ярослава відправиться у свою сьому поїздку в гарячі точки. Каже: зараз військовим везуть все те, без чого не обійтися в холодні пори року. Це теплий одяг, буржуйки та інше. У благодійному фонді “Волонтери Поділля” постійно анонсують про поїздки та розповідають, чого наразі найбільше потребують ЗСУ. Саме тому хмельничани можуть долучатися до формування посилок на передову.

Детальніше про волонтерку Ярославу Гранат дізнавайтеся у відео.

Читайте також: