«Донька ще досі не бачила тата»: історія воїна Івана Боршуляка, зниклого майже два роки тому

• Іван Боршуляк – військовий 4-тої танкової бригади. 
• Вирушив на фронт, коли дружина була при надії. 
• Чоловік перестав виходити на зв’язок у січні 2023-го, коли був на Бахмутському напрямку.
• Він досі не бачив свою доньку. Розповідаємо історію воїна, якого вважають зниклим безвісти.

«Коли чоловік мені сниться, він все одно повертається додому. Я вірю в це…». Майже два роки для Тетяни Боршуляк пройшли у невідомості. Вона зараз сама виховує сина і донечку. І чекає на повернення чоловіка. 

Військовий Іван Боршуляк зник безвісти у січні 2023 року. Пішов на бойове завдання і після цього від нього – жодної звістки. Це було в районі Соледару на Донеччині. 

Дружина каже: разом з чоловіком зникли ще 15 військових. Вона впевнена, що Іван може бути у полоні, як і його побратими. Вже другий рік збирає по крупинках будь-яку інформацію, яка врешті стане для її чоловіка дорогою додому. Розповідаємо історію Івана Боршуляка з Хмельниччини.

Вдома чекала вагітна дружина 

Іван Боршуляк із сім’єю проживав у селі Слобідка-Рихтівська, що на Кам’янеччині. З дружиною виховували сина і чекали на народження донечки. Чоловік працював на будівництві й мав «золоті руки».

Його мобілізували наприкінці листопада 2022-го. Тоді Іванові було 30 років. Тетяна на той момент була на сьомому місяці вагітності. 

– Його призвали саме в День народження мами, – пригадує дружина. 

Іван служив у складі 4-тої окремої танкової бригади. Мав звання сержанта. Був на посаді командира відділення. 

– Він стояв на захисті зі своїми побратимами і казав: «Я їх ніколи не залишу. Завжди буду зі своїми хлопцями», – каже Тетяна. 

Жінка додає, що тоді чоловік воював на Бахмутському напрямку, в районі Соледару. Під час служби майже нічого не розповідав. Бо хвилювався за дружину і майбутню дитину. 
Але коли загинув його командир і побратим – не зміг стримати сліз.  

– Я вперше почула його сльози, його емоції…Це було дуже важко для мене чути, що мій чоловік плаче, – розповідає Тетяна. 

«Я живу цими словами, що він повернеться і подзвонить…»

Іван Боршуляк зник 23 січня 2023 року. Дружина чула його голос напередодні. Він вийшов на зв’язок і повідомив, що відпочиватиме. А ввечері подзвонив коханій і сказав, що їх знову відправляють на завдання. Для Тетяни це стало випробуванням. А його слова вона тримає в пам’яті й досі:

– Він взяв телефон побратима, бо його поламався. Це був крайній зв’язок з ним 22 січня. Його слова були: «Я повернусь обов’язково і тебе наберу». Я по нинішній час живу цими словами, що він повернеться і подзвонить до мене, – каже жінка. 

За словами дружини, того дня Іван зник не один. З ним було 15 хлопців. 

Вважає, що він у полоні

Пройшло майже два роки. Впродовж цього часу Тетяна об’єдналась з родинами інших військових. Вони їздять на різноманітні акції, а також шукають будь-яку інформацію про своїх чоловіків чи синів. У гірший сценарій жінка не вірить. Навпаки, вважає, що її чоловік міг потрапити у полон. По крупинці збирає будь-яку інформацію, аби це підтвердити. 

– Була інформація, що пвк «вагнер», які на той момент були в Україні, взяли військових у полон і передали на російську сторону. Вони є у списках, але наша держава не дає жодного підтвердження, – каже Тетяна Боршуляк. 

Зі слів дружини, фотографії військових квитків Івана та його побратима вона побачила на сторінці «вагнерівців», але там про них не було нічого зазначено. 

Пізніше Тетяна таки знайшла світлину, яка стала для неї свідченням того, що чоловік у полоні. Пояснює: в одній з пошукових груп знайшла загальне фото українських військових. На ньому вона впізнала свого Івана. 

– Там була фотографія, де вони сидять у столовій і їдять. Хоч фото і в профіль, але я впізнала на ньому свого чоловіка. Тому зараз добиваюсь того, щоб його внесли в списки на обмін і нарешті повернули додому, – говорить Тетяна. 

За словами жінки, триматись їй допомагають діти. Але каже: все одно фізично та морально важко бути сильною. Синові зараз вісім, а донечці буде два роки. 

– Вона ще тата в очі не бачила, – каже, не стримуючи сліз, жінка. 

Тетяна каже: попри всю зібрану інформацію та світлини, Іван має статус зниклого безвісти, але не полоненого. 

Майже два роки жінка шукає інформацію самостійно та виходить на акції підтримки у різних містах, зокрема і в Хмельницькому. 

Незважаючи на все, Тетяна вірить і відчуває,  що її чоловік повернеться додому. 

– Навіть, коли мій чоловік мені сниться, він постійно повертається додому. Я цим живу, я вірю, – говорить Тетяна. 

Читайте також:

Коли твій чоловік зник безвісти: історія хмельничанки Аліни

АТО, «Азовсталь», полон: історія Валерія Лукащука, про якого вже рік нічого не відомо

«Я вірю, що він живий»: історія про зниклого безвісти Сергія Ригу з Хмельниччини

«Він не встиг дізнатися, що буде татом»: історія безвісти зниклого Артема Галкина

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.