Георгій Папунашвілі добровольцем пішов воювати на Схід України.
Був найстаршим у батальйоні військовим, а для побратимів другим батьком.
Чоловік повернувся з контузією. В 64 роки захворів на COVID-19 і серце не витримало.
Про найсмачніший шашлик, найвлучнішу пораду та віддасніть Україні - друзі “Гіві” розповіли журналістці Всім.
Георгій Папунашвілі переїхав до Хмельницького ще в 1979 році, він більшу частину життя прожив на Поділлі. У кінці 2013 року вступив у місцеву самооборону та був активним учасником Революції Гідності. А 2014 року не зміг просто спостерігати за військовими діями на Сході країни та добровольцем пішов захищати територіальну цілісність України. Він був найстаршим бійцем у батальйоні “Айдар”. Йому було 58. Георгію дали позивний “Гіві”.
В грудні 2020 року у інтерв’ю для АрміяInform “Гіві” розповів чому не зміг не воювати.
– Не міг стояти осторонь цієї війни, Україна – моя країна, тут живуть мої діти й онуки. Та й рахунки з окупантами маю давні, 2008-го в Грузії, під час бою з росіянами, загинув двоюрідний брат – танкіст. У полон у жодному разі потрапляти не збирався, але кілька гранат для ворогів і для себе завжди мав. На щастя, до цього не дійшло, - розповів Георгій у інтерв’ю для АрміяInform.
Під час чергових обстрілів снаряд 152-мм артсистеми накрив позицію добровольців. Григорій втратив свідомість, на щастя, кінцівки вціліли, але контузію тоді отримав. Від пережитого на війні, обстрілів, втрати побратимів мав хворе серце. Він переніс дві операції, отримав ІІ групу інвалідності.
– Я втратив здоров’я на війні, але знайшов там нових товаришів. Україна – це моя друга Батьківщина, і я її захищатиму, поки тут живу, – заявив Георгій у інтерв’ю для АрміяInform.
В березні цього року чоловік ліг на планове лікування у госпіталь. Там у нього виявили COVID-19. Вже хворе серце не витримало. Чоловік помер від наслідків коронавірусної інфекції 2 квітня. Востаннє за два дні до смерті “Гіві” говорив по телефону з близьким другом та теж учасником АТО/ООС Олексієм Москальчуком. Олексій пригадує, Георгій важко дихав та розповідав про погане самопочуття.
- Він тоді задихався прям. Каже: “От мені вже дуже важко, я напевно не вийду”. А я йому, як зараз пам’ятаю, кажу: “Гіві, ти пройшов всі гарячі точки, ти вийшов звідти, хай з пораненнями, хай інвалідом, але ти вийшов звідти. Ти повернувся на Батьківщину додому, до рідних…” а тепер виходить помер від якоїсь болячки, якась дурна смерть, - розповідає Олексій.
Побратими познайомились в 2015 році. Вони служили в різних підрозділах.
- Нас познайомив Андрій Рибцов "Балу". Я знав де він служив, він знав де я служив і якось весь час з цього моменту ми були разом, дружили і стали кумами. Для мене він не те, що побратим/друг, для мене він в першу чергу - брат. Другий старший брат, якого я зараз теж хороню. Йому можна було все розповісти, поділитись, він завжди давав пораду, підтримував. Навіть коли ти не правий, він всерівно буде за тебе. Важко. Дуже важко, - каже Олексій.
Олексій каже, що Георгій був справжнім патріотом України. Навіть на телефоні в “Гіві” був такий рингтон, який більше ні в кого не чув.
- У Хмельницькому таких людей немає. Не було й не буде. Тому що, будучи грузином, він був повністю відданий Україні. До останнього. У нього навіть рингтон на телефоні був: “Ви телефонуєте патріоту України” - от він для нас такий і залишиться, - розповідає Олексій.
З Георгієм воював у батальйоні Сергій Каплунський. В “Айдарі” мав позивний “Капа”, тепер його кличуть “Айдар”. Знайомі ще з 2014-го року, пройшли разом найгарячіші точки. Чоловік важко переживає втрату. Не надто емоційному військовому не виходить втримати сльози. Каже, для нього “Гіві” був як батько.
- Та він для всіх був як тато, а хтось його навіть дідом називав. Він всім розказував, завжди щось пояснював, якщо в когось щось не виходило, то завжди покаже, як правильно чи насварить, що щось не так як треба. Всі його слухались. Я коли сюди приїжджав, то “Гіві” постійно сварився, не хотів щоб я поїхав туди на Схід. Я тільки кажу: “Я їду”, то він - “Ні, якщо ти поїдеш, то і я поїду”. У нас аж конфлікт через це був, так він відмовляв мене, - пригадує Сергій.
Сергій і сам з перших днів після Майдану добровольцем пішов на війну. Каже по-іншому вже не може, як і Георгії пояснює: “Я від початку і до кінця”.
- Постійно як я приїжджав у відпустку, то тільки він один про це знав. Зустрічав мене, завжди проводжав і точно, як батько казав: “Дивись мені, щоб повернувся назад живий”. А він коли був на Сході, то був кулеметником в Трьохізбенці біля мосту, кулеметник від Бога був. А коли на реабілітацію приїжджали разом, то шашлик постійно смажили. Він сам любив готувати. Який його шашлик був, то словами це просто не передати. Взагалі, він такий, що таких просто немає. Це така людина, що жодного поганого слова й подумати не можу, - розповідає Сергій.
Пригадує Георгія і доброволець та радник міського голови з питань АТО Ігор Олійник. Чоловік теж прийшов на кладовище провести в останню дорогу “Гіві”.
- Його характерна риса була - це як він говорив з грузинським акцентом. Коли ми познайомились, я кажу: “Мене звати Ігор, а вас?” - “Меня зовут Георгий Георгиевич, ну называй меня просто Гиви.” Дуже простий був і дійсно дуже хороша людина, позитивний та світлий чоловік. Коли дізнаєшся, що він пішов добровольцем, тобто, що він з початків брав активну участь, і дивишся на це світле обличчя... Це дійсно воїн хороший і енергетика у нього завжди позитивна. Що цікаво, що він завжди був активним громадським діячем, він завжди був на всіх акціях, які стосувались учасників бойових дій, чи державного рівня, чи місцевого, завжди був активний, - пригадує Ігор Олійник.
Знала Георгія ще з Майдану волонтерка Тетяна Баско. Пригадує, як в 2014 збирали усією областю на передову все необхідне та навіть одягала, в прямому сенсі, бійців.
- Добровольці йшли, можна сказати, босі, голі в спортивних штанах, шльопанцях гумових - так вони воювали. Треба було їх одягнути з ніг до голови. Це робили волонтери, - пригадує волонтерка.
Вони постійно були на зв’язку, говорили телефоном, Тетяна дізнавалась, як ситуація на Сході та що потрібно передати бійцям. Пригадує історію, коли не було іншого змінного одягу й військовим довелось у мокрому йти в бій.
- Вони були на першій лінії, в полі просто розташувалися. Це був березень і було дуже холодно. Вони випрали одяг, а тут несподівано почався бій, то були змушені його одягнути і піти в бій. Для мене було дуже страшно, бо там і молоді хлопці, і такі як Гіві. Але ніхто не захворів, дякувати Богу, всі були здорові. От такі були умови страшні війни і “Гіві”, і не лише він, пішли на це добровільно, - розповідає Тетяна.
Коли через погіршення здоров’я “Гіві” повернувся з зони АТО/ООС, постійно думав про побратимів. Сам необхідні речі на Схід передавав, або дізнавався у бійців, що треба на передову та співпрацював із волонтерами. Після огляду в кардіолога терміново зробив операцію, розповідає волонтерка, - тоді молились усі.
- Нас четверо стояло під операційною. 8 годин тривала операція на відкритому серці. З Божою допомогою “Гіві” вижив. Я робила список волонтерів, щоб сидіти біля нього, інші волонтери готували їжу. Отак всі дружно допомагали одужати. І яке велике було щастя, коли він з паличкою прийшов знову до нас в "Дитячий світ". Нас було чутно на всі три поверхи. Ми плакали від щастя. До нас приєднувалися покупці. Всі були однією великою родиною. “Гіві” казав, що через це і любить українців, що вони жертовні, співчутливі і добрі. А, насправді, він і сам таким був.
Поховали “Гіві” у закритій домовині на кладовищі у мікрорайоні Ракове. Провели службу і священик, і військовий капелан. Військові зробили кілька пострілів у небо. Побратими з батальйону “Айдар” всю службу тримали нагороди Георгія, які передали дружині. Прийшли попрощатись родичі, волонтери та учасники АТО/ООС.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
Oksana Halushko
Емілі Ястремська
Читач45
Світла Пам‘ять Герою!!!💙💛🇺🇦🇬🇪🤍❤️
Галина Кучеренко