"Вони не розуміють, чия ракета може в мене влучити". Історія росіянки — вдови азовця Максима Квапиша

"Вони не розуміють, чия ракета може в мене влучити". Історія росіянки — вдови азовця Максима Квапиша
Колаж з фото з сайту Української правди. Тут і далі фото: Українська правда
  • Вона народилась і виросла в Москві, а тоді познайомилась з хлопцем з України.

  • Тетяна нелегально перебралась до чужої країни та одружилася з азовцем. 

  • А через 2 роки він загинув на війні, яку підтримує рідня жінки. 

  • Тепер Тетяна опинилась на роздоріжжі: вдова Героя України з російським паспортом. 

  • Жінка волонтерить, намагається жити без коханого та залишитись в країні легально. 

Тетяні — 26 років. Два роки тому вона одружилася із кам’янчанином Максимом Квапишем. А в травні 2022 стала вдовою. Вона — одна з тисяч жінок, яких російське вторгнення залишило вдовами. Однак, історія Тетяни унікальна. Адже вона — росіянка, а її рідня “на болотах” підтримує війну. Історію хороброї духом жінки розповіли в Українській правді

Корінна москвичка покохала українського націоналіста

Тетяна народилась і виросла у Москві. Її мати – колишня балерина. Сама дівчина спершу вивчилась на художника-модельєра, згодом отримала диплом косметолога. Вперше вона приїхала до України ще дитиною. 

— У моєму дитинстві було популярно відправляти дітей до літніх таборів на Чорному морі. Я була у Криму, в Очакові. Так у дитинстві я провела сумарно кілька років у таборах в Україні, — згадує Тетяна. 

Допоки дівчина жила в Москві, вчилась там, працювала, знайшла в інтернеті своїх табірних приятелів з України та Білорусі. Час від часу вони зустрічались в Україні. Тож дівчина періодично приїздила сюди в гості. Тут і познайомилась з Максимом — майбутнім чоловіком. 

— З чоловіком я познайомилася так само у цій компанії друзів, у 2019 році, ми листувалися у спільному чаті. Він мені не подобався насправді. Бо в нього характер був жорсткий, десь грубий. Я подумала: якийсь грубіян, — додає Таня. 

Одного разу в Одесі був семінар із європейської культури. Тетяна поїхала туди разом з усіма друзями. Саме тут вони з Максимом вперше побачилися офлайн. 

“Освідчився мені у ФейсТаймі”

Згодом Максим Квапиш розповів дівчині, що вона одразу запала йому в душу. Він навіть продумував план, як Тетяну привезти в Україну, як він буде освідчуватись. 

Та згодом вона сама приїхала до Києва на кілька днів. Там трапилась друга зустріч закоханих. Згодом побачитися їм завадив ковід. 

— Ми з друзями зідзвонювалися в зумі. Друзі почали підозрювати, що між нами з Максимом щось відбувається, бо ми почали не підключатись у дзвінки з усіма, а спілкуватися вдвох, — розповідає дівчина. 

В один із вечорів Максим освідчився Тетяні у ФейсТаймі. На третю зустріч у їхньому житті вони розписалися. Це сталося у вересні 2020 року, в Новій Каховці.

— Звідти родом чоловік подруги, з якою я живу зараз. У них розпис був у Новій Каховці, і ми вирішили зробити так само, — додає Тетяна. 

"російський кордон я перетнула нелегально"

Дівчина розповіла, аби приїхати до чоловіка, довелось нелегально покидати росію. Вона добиралась через сусідню Білорусь, бо між нею та росією немає кордону. Та в Україну в'їхала вже легально.

— Я тоді захищала диплом дистанційно. Максим мені вже освідчився. Але навіть незалежно від цього я думала про переїзд. Я планувала так: захищаю диплом, здаю на водійське, завантажую всі свої речі та їду з квитком в один кінець в Україну. Тому що тут друзі. І тут все інакше, ніж у росії, — згадує Тетяна. 

Дівчина розуміла, що її, можливо, не пропустять, бо через ковід був заборонений виїзд із країни. Але наприкінці серпня 2020 року все ж таки ризикнула. З’ясувалося, що під час ковіду і там поставили великий намет з прикордонниками. 

Тетяну висадили з автобуса разом із жінкою, яка їхала лікувати зуби до Білорусі. Вони обидві переїжджали кордон за допомогою таксистів-"бомбіл", які перевозять людей нелегально. Так доїхали до Мінська. Вже там Тетяну зустріла подруга, а наступного дня вона виїхала в Україну. 

— Коли я перетинала кордон, це були незабутні почуття. Ти проходиш український пункт, кажуть: "Громадяни росії, паспорти нагору". Із собаками підходять, перевіряють. Потім: "Громадяни росії, на вихід". Знімають відбитки пальців, про Крим питають. Їдеш далі, перша зупинка – це перша українська заправка, скрізь жовто-сині символи. росіяни розуміють фразу "повітря інше". Це правда. Воно не таке, як у росії, вільніше.

Зараз, в Україні, дівчина працює візажистом. Корінна москвичка, вона чи не щодня із задоволенням створює українським дівчатам весільні образи з національними мотивами.

"Він хотів на Майдан, але мав 13 років"

На час знайомства з Тетяною, Максим навчався у коледжі. А перед повномасштабним вторгненням вчився заочно в університеті на розробника програмного забезпечення.

Максим з дитинства займався спортивним туризмом. Юнаком зацікавився військовим навчанням і парамілітарними організаціями. Так опинився в "азовському русі", куди входить і права організація "Авангард культурна спілка". При цьому значився в резерві "Азову" і в 2021 році був на фронті як доброволець.

Він часто влаштовував туристичні походи, брав участь в акціях, літературному клубі. У Кам'янці-Подільському Максим Квапиш входив до організації Національного корпусу, займався громадською активністю.

— Він був резервістом у полку "Азов", записався туди, щойно мав змогу за віком. Він і на Майдан хотів, але був надто юний, 13-річний, — каже Тетяна. 

Періодично в азовців були збори. Вони виїжджали на бази, навчалися тактичній медицині, поводженню зі зброєю.

Тетяна каже, Максим навіть з'їздив на фронт у 2021 році. Але тоді неофіційно, добровольцем. Він був у підрозділі "Фрайкор" кулеметником, їздив на позиції у Пісках.

“Якщо мені відірве ноги, ти будеш мене любити?”

Після повномасштабного вторгнення, з першою мобілізацією, Максим Квапиш пішов на війну. Воював із підрозділом "Авангарду".

Таня розповідає, вони з чоловіком обговорювали і війну, і смерть. Ще коли він минулого року був на фронті, писав дружині: "Якщо мені відірве ноги, ти будеш мене любити?". А вона відповідала "Максиме, звичайно, буду, це ж ти, тільки без ноги".

— Тобто ми спокійно ставилися до цього. Можливо, тому що він мав особливе ставлення до України, до своєї землі. І ставлення його до смерті теж було дивовижним. Він її не боявся. І мене готував, що таке може статися, — згадує вдова. 

За місяць до вторгнення подружжя почало готуватися до війни. Вони приїжджали на стрільбища, у підпорядкуванні Максима були молодші хлопці – вони проводили тактичні тренування, бігали, навчалися поводитися зі зброєю. На стрільби їздила з Тетяна. Максим ще раніше навчив дружину стріляти. 

 "Останній раз, коли ми бачилися"

— 24 лютого Максим посадив мене в машину до "авангардиста", засунув рюкзаки з речами, поцілував у лоб і сказав: "Люблю, тримай зв'язок". Це був останній раз, коли ми бачилися. Потім тільки переписувалися та зідзвонювалися, — розповідає далі жінка. 

Тетяна поїхала до родини Максима у Кам'янець-Подільський. На той час у нього була вагітна сестра, відтак потрібна була допомога у господарстві. Подружжя домовилось, що вона перебуватиме в Кам'янці до пологів сестри. 

А сам чоловік разом зі своїм загоном "Авангарду" вже годині о 6-7 ранку записувалися в тероборони "Азову". Спочатку вони служили там, потім їх оформили в якийсь взвод із ліквідації ДРГ.

Максим Квапиш брав участь у боротьбі за Київську область. Вони визволяли села, воювали за Гостомель, Бучу, Ірпінь. Тетяна згадує, що чоловік говорив, начебто має їхати на деблокаду Маріуполя. Згодом їх відправили на Запорізький напрямок.

“Що завгодно, тільки не смерть”

Максим Квапиш загинув 26 травня. Загін українських воїнів, у складі якого була група «авангардистів», штурмував ворожі позиції на Запоріжжі. Максим тоді перебував у головному дозорі.

Під час вогневого контакту Герой зазнав смертельних поранень, але встиг вбити окупанта. Кулі влучили у тіло та голову. В результаті бою ворожі позиції були взяті, а росіян на місці — знищено. Однак, загиблих українських бійців вже не дочекалися додому рідні. 

— Одного ранку я бачу, що дзвонить командир групи Женя. І розумію, що він не може дзвонити просто так, отже, щось трапилося. Про смерть я одразу не подумала. Чоловік якраз не виходив на зв'язок добу, але я подумала, може, поранений чи в полоні. Що завгодно, тільки не смерть. Я піднімаю слухавку, і він каже: "Таня, вчора в боях загинув Максим". У мене одразу з п'ят до голови гаряча хвиля, руки тремтять. Був нервовий зрив: спазми, цілий день нудило від усього. Командир сказав: "Максим зараз у морзі, з нами, ми його витягли". Я не стала влаштовувати істерику Жені в слухавку, холодно відповіла: "Ага. Де він? Куди їхати?" — згадує вдова. 

Тетяна дала командиру номер батька Максима. Вона згадує, як пройшло буквально хвилин 7, і тато зайшов додому. І вони одразу вдвох почали плакати. А опісля сіли на кухні та думали що ж далі робити. 

Вагітна сестра ж дізналася, коли їй почали дзвонити зі словами співчуття. У неї тоді почалися передчасні пологи.

На щастя, дитина народилася здорова. А сестра назвала сина Марком, бо так Максим хотів назвати свою дитину.

"Сім’я в мене ватна”

Рідня Тетяни залишилась в росії. Дівчина каже, вони зазомбовані та підтримують війну. Вони навіть не розуміють чиї ракети можуть вбити їхню доньку. А мати й взагалі вважає, що Максима вбили українські націоналісти. 

— Коли я переїжджала в Україну, мама особливо не надавала цьому значення. Запитала: "Ти приїжджатимеш у гості?". Я не стала їй казати, що їду в один кінець, бо чоловік – азовець. Вона цього не знала. Ми з сім'єю ніколи відкрито політичних тем не обговорювали. Кілька разів я порушувала ці питання і зрозуміла, що сім'я в мене "ватна", — розповідає Тетяна. 

Мати дівчини дізналася, що її чоловік – азовець за 5 місяців після одруження. Вона кликала дочку в гості. А та пояснювала, що не може приїхати з огляду ще й на те, що ситуація загострюється. 

— Мама відповіла: "Ну і що, азовець же він, а не ти". Зрештою, я сказала: "У мене тут своє життя, чоловік. Я не поїду". Конфлікти почалися, коли моя мама зі своїм молодим чоловіком з'їздила в Крим на відпочинок. Ми з нею сварились про те, навіщо вона туди поїхала. За місяць-півтора до вторгнення родичі мені дзвонили з питаннями: "Ну що, ви готуєтеся до війни?". Все це з їхнього боку зводилося до жартів: "Яка війна?! Ніхто на вас не нападе!" — пригадує Тетяна. 

Коли ж вона намагалась говорити рідним про те, що війна триває вже 8 років, якщо зараз почнеться, то повномасштабно – все це проходило повз їхні вуха. А після 24 лютого розмови Тетяни з російською ріднею дійшли до істерик. 

— Родичі підтримують війну. Звичайно, вони за мене переживають. Але вони не думають про те, чия ракета може в мене влучити. Вважають, що тут нацисти, бандерівці, вісім років над мешканцями Донбасу знущалися і таке інше. Я намагалася перші 4 місяці війни їх переконувати. Мені скидали фейк, а я – спростування. Але вони не вірять, не хочуть дивитись. Вони були під впливом пропаганди давно. До того ж, дуже банальним шляхом: вмикається телевізор, його ніхто не дивиться, він просто на фоні працює, і все це відкладається у голові, — каже жінка. 

Зараз жінці час від часу пише лише мама. Однак, Тетяна каже, через постійні сварки сил спілкуватися з нею більше немає. 

— З одного боку – це моя мати. З іншого боку, вона  іноді говорить такі жахливі речі, аж до того, що мого чоловіка нібито вбили самі ж українці. Вона не вірить своїй дочці. І я не розумію, як поводитися. У нормальну росію я хотіла б приїхати, пройтися вулицями, де я виросла. Але мені немає куди повертатися. Добре, що мене з росіянами поєднує лише паспорт. Ментально ми зовсім різні люди, — говорить вдова. 

Фото з розпису в Новій Каховці

"У міграційній це називають "ситуація цікава"

— Було таке, що я сиджу в кав'ярні й чую розмови людей: якби ми зустріли росіянина, ми б його вбили. Це, звичайно, страшно чути, бо ти сидиш поряд із російським паспортом. Коли десь показую свої документи, і там написано "російська федерація", на мене одразу косо дивляться. Але я чудово розумію, чому так. Ти думаєш: яка все-таки ненависть до росіян. Але вона зрозуміла та адекватна. Тому що це росіяни прийшли до українців, убивають, руйнують міста, — продовжує розповідь Тетяна. 

Цьогоріч у липні в неї закінчувався термін тимчасової посвідки на проживання. Аби його продовжити, з нею до міграційної служби мав прийти чоловік, підтвердити, що у них не фіктивний шлюб. Вони з Максимом планували через два роки шлюбу подаватись на постійну посвідку. 

На початку травня Тетяна приїхала до Головного управління міграційної служби у Києві. Її спершу не пустили. Сказали: "Ми росіянами не займаємось. Чекайте нових наказів". Через кілька днів дівчина зайшла безпосередньо до кабінету для співбесіди. З нею поговорили і сказали, що присутність чоловіка не обов'язкова, якщо він служить. Просто треба принести документи, які це підтверджують. І приїхати за 15 днів до закінчення посвідки.

— Але наступного разу я вже прийшла з довідкою про смерть. Прийшла до тих самих людей. Вони дивилися на документи і думали, що робити зі мною. Вони це називають "ситуація цікава". Смерть чоловіка означає, що в мене більше немає законних підстав перебувати в країні.

Поки що Тетяна знайшла спосіб продовжити тимчасову посвідку для проживання в Україні на рік. Вона вступила до американської волонтерської організації "Аномалія". Тепер волонтерство – це її підстава перебувати в країні. 

— Ми з подругою збирали волонтерську допомогу, все, що могли: екіпірування, одяг, їжу. З Польщі робили замовлення, шукали машини, щоб привезти речі для хлопців. До липня 2023 року в мене є законна підстава тут перебувати. Що буде потім – я не знаю, — зізнається жінка. 

росіянка за паспортом, українка в душі

Поки ж вдова Максима Квапиша сподівається отримати українське громадянство. Теоретично це можливо, але лише одним шляхом – через указ президента України про присвоєння громадянства. Тетяна каже, цього досягти важко, тож намагається здійснити це разом з адвокатом.

— Раніше я мала для цього підставу – шлюб. Зараз його немає. Ми спираємось на те, що мені не можна повернутися до Росії, тому що мій чоловік – азовець, "Азов" визнаний терористичною організацією в Росії. За своїми моральними принципами я теж не повертатимуся до Росії. Фактично я застрягла. Я можу виїхати в іншу країну, до Європи, але потім мене не пустять сюди назад як громадянку Росії. Залишатися тут – маю лише рік часу, — говорить Таня. 

Жодні інші варіанти отримання громадянства під її ситуацію не підходять. У бабусі Тетяни в паспорті написано місце народження "Львів". Теоретично, можна було б довести походження з України. Але для цього потрібні оригінали свідоцтв про народження бабусі та мами.

— А якщо моя сім'я дізнається, що я відмовляюся від російського громадянства, враховуючи, що вони підтримують війну, навряд погодяться допомогти. Обговорювалися всі варіанти, що робити. Один побратим чоловіка мені навіть запропонував: давай оформимо фіктивний шлюб.  Звучали і такі фрази: тебе ж уже нічого не тримає в Україні, вибери іншу країну та їдь. Але як я поїду? Я не можу. Тут побратими, друзі мого чоловіка, які воюють, і їм також потрібна допомога. Поки ми не переможемо, я взагалі нікуди не поїду, — каже жінка. 

Дозвіл на міграцію вона також не може отримати. Це тимчасовий документ, який діє два роки, за цей час ти маєш відмовитись від свого громадянства. Для цього потрібно виїхати до росії і повернутися. Але вона не може туди виїхати.

— Щоб отримати дозвіл на міграцію, треба принести довідку, що ти у своїй країні не маєш судимостей. Знову ж таки, це неможливо. Мені, в принципі, в Україні йдуть назустріч, але не можуть допомогти. Міністерство оборони нам відповіло: ми не маємо інструкції, як діяти. Ніхто не знає, що робити росіянам, які зараз воюють і допомагають, — завершує розповідь Тетяна. 

“Хотів дожити до 25, та не зміг”

Її чоловік Максим Квапиш — Герой України, доброволець, азовець, посмертно нагороджений відзнакою Кам'янець-Подільського міського голови "За заслуги перед міською громадою". 

Булінь — один з найміцніших вузлів в скелелазінні і військовий позивний Максима. На таких "вузлах" тримається незалежність нашої держави.

Максим Квапиш з перших днів війни героїчно обороняв передмістя Києва. Під час одного із боїв отримав кульове поранення у ногу, але зміг відвести свою групу бійців з огневого ураження, пробігши кілька кілометрів та перейшовши річку вбрід.

Він дуже любив свою країну, походи у гори та читати. Перекладав зарубіжну філософську літературу та проводив походи маловідомими місцями України. Був інструктором з штурмового альпінізму, займався джиу-джитсу та був частиною спільноти кросфіт залу. Він завжди намагався бути першим і на тренуванні, і в житті.

Так само під час штурму російських позицій на Запорізькому напрямку він йшов першим. Під час ближнього бою Максима було поранено в живіт, а потім ворожа куля розірвала його "життєвий булінь" пострілом у голову. Результатом дій їхнього підрозділу стало взяття окопів та знищення окупантів, але Максим заплатив дуже дорогу ціну.

Він постійно жартував, що головне дожити до 25 років, але не зміг. Йому було тільки 22, — так написали про Героя на сторінці спортцентру Crossfit box Prowod у вересні 2022. 

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі

22:57 На Хмельниччину прибув перший евакуаційний потяг з Херсону (ФОТО) 21:37 Кохання сильніше за темряву: одружився військовий з Хмельниччини 20:03 У Хмельницькому оприлюднили карту водорозбірних колонок 19:17 Фільми про Голодомор: дивитися, щоб пам’ятати Від читача 20:47 Уряд змінив порядок формування та виконання місцевих бюджетів в умовах воєнного стану 19:11 Зеленський нагородив селищного голову з Хмельниччини орденом 18:53 Рибам – робота, Близнюкам - стрес: гороскоп на тиждень 28 листопада – 4 грудня 18:01 “Розкопав могилку і ховав там зерно, бо забирали всьо”: історії очевидців голодомору на Хмельниччині play_circle_filled 16:12 До Хмельницького приїде відомий харківський художник 15:02 На пожежі у Кам’янець-Подільському районі знайшли тіло жінки photo_camera 14:23 У Хмельницькому з'явився на світ малюк-рекордсмен play_circle_filled 11:24 У Хмельницькому виділили кошти на квадрокоптери, генератори, капремонт військового госпіталю 10:43 Відділки поліції та поліцейські станції на Хмельниччині, в яких цілодобово можна отримати допомогу: список 10:05 З Кам’янецької прибрали танк photo_camera 09:42 «Без електропостачання залишилось 19% споживачів» - Гамалій 08:55 На Хмельниччині 26 листопада діятиме графік погодинних відключень: деталі
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up