Микола Мазур: мій секрет тільки в тому, що я «вкалую»

Микола Мазур: мій секрет тільки в тому, що я «вкалую»
- Багато проектів, які я зробив для міста, просто нікому не потрібні. І тоді ти думаєш – навіщо ти живеш? Навіщо ти хочеш привнести щось хороше, хочеш щось зробити, а людям це, може, нецікаво. Тоді ти все робиш для Бога й для себе – говорить митець

У Хмельницькому Микола Мазур – людина відома. Почесний громадянин міста, монументаліст, скульптор, живописець-станковіст, графік, педагог. Його роботи знають і малі, і дорослі – у кінотеатрі «Планета» залізний «Веселий потяг», у парку Чекмана дитяче містечко, на головній площі міста – скульптура «Віра. Надія. Любов», у центрі – пам’ятник жертвам репресій комуністичного режиму «Ангел Скорботи»… Перелік можна продовжувати.

Переді мною у дитячому кафе сидить серйозний 65-річний чоловік. Одразу помітно, що він дещо втомлений, працює над створенням нової роботи. Над якою саме – поки що тримає в таємниці. За чашкою чаю відверто ділиться своїми спогадами з життя. Місце зустрічі обрали не випадково. Саме на цьому місці Микола Іванович колись мріяв змайструвати великий дитячий комплекс, адже поруч знаходиться ляльковий театр.

 

Мріяв бути художником

- Моє дитинство пройшло в степу. Я зростав як звичайна сільська дитина. Знав, як називаються пташки та тварини, знав запах трав, рідного степу. Коли мені виповнилося десять років, аби покращити матеріальне становище, родина переїхала з Росії в Україну, до Нової Каховки. У той час там будувалася гідроелектростанція. З того часу згадую Дніпро, воду, небо, сонце, виноград… Але найбільше до цих пір пам’ятаю запах кольорових олівців. Бабуся здавала в магазин яйця, аби їх мені купити. Малював, скільки себе пам’ятаю. Що саме – вже не пригадаю, але це відбувалося постійно. Діти ж не малюють ніяких картин – вони малюють своє враження, те, що переживають.

Микола Іванович з дитинства мріяв бути художником. При школі, де він навчався, була художня студія. Туди він залюбки ходив.

- В мене батьки прості – мама вагонетки катала на лісопилці, батько працював трактористом, потім обоє навчалися. Батько став механіком, а мама – кранівницею. Люди були розумні, культура – від народження. Вони по-різному поставилися до того, що я буду малювати. Батько сказав, що богомазам щастя в цьому житті немає, а мама підтримала - якщо хочеш, то нехай буде. Моя мрія дитинства здійснилася. Я поїхав до Одеси і вступив в художнє училище імені Грекова. Навчання дуже подобалося. Саме місто мало багато гарних місць, де проходила маса виставок. Згодом я переїздив до Ленінграда, Москви, Києва. Там жив та навчався, знав, що відбувається в світі, бачив різноманітні виставки. Тоді це було недорого й можна було за копійки добратися до будь-якого міста. Це була сама щаслива пора мого життя.

 

Кохання привело до Хмельницького

- Разом зі мною навчалася Людмила, вона стояла й малювала поряд. Дівчина була весела й дуже талановита. Я без тями закохався. Після училища, в 21 рік, мене направили в педучилище в місто Володимир-Волинський, але я звідти втік до коханої в Хмельницький. Влаштувався в художню школу на зарплатню в 30 рублів. Цих коштів вистачало якраз, аби заплатити за житло. За них ще можна було на базарі купити три гуски або кіло апельсинів.

Працював в художній школі, згодом став її директором.

- Все, що можна було зробити для цієї школи, я зробив. Побудував зал, зробив корективи і паралельно виставлявся на виставках. Потім набридло роздвоєння – вдень ти директор і вчитель, а вночі – художник. Прийшлось піти на творчі хліба. 

Миколу Івановича знають у всьому світі. Його роботи зберігаються в музеях Хмельницького, Вінниці, Чернівців, Одеси, Силістри (Болгарія), Бора, Бєлграда (Сербія), Модесто (США), в приватних колекціях в Україні, Росії, Бельгії, Болгарії, Ізраїлі, Канаді, Німеччині, Литві, Польщі та інших країнах.

 

Коли і як Ви творите та відпочиваєте? Коли краще працюється – вдень чи вночі? – питаємо митця.

- Немає відпочинку ніде й ніколи. Я не був на курортах. Був у горах, на морі, Кавказі, на Півночі, на Льодовитому океані. Я не знаю, що таке лежати й відпочивати. Так моє життя склалося. Я весь час щось робив, треба було заробляти на кусок хліба. Але не все вирішують гроші. Спокій душі  і рівновага, бажання жити – це і є відпочинок. Мені слово натхнення не дуже знайоме. Я вважаю, що ти народився й Бог обрав для тебе шлях. Я не знаю таких художників, які вважають, що вони генії. Вони самі себе на людях такими показують, а вночі в подушку плачуть. Ви запитуєте, коли найкраще твориться – вночі чи вдень. Скажу так – коли здоровий. В мене немає режиму, я можу спати вдень, а малювати вночі. Можу спати по дві години, дві години працювати, а можу й цілодобово. Робота і життя справжнього художника полягає в тому, що він живе тому, що працює, а працює тому, що живе. Найкращий відпочинок – коли ти працюєш і тобі вдається реалізувати те, що задумав. 

 

Кажуть, що ви володієте секретом успіху, поділитеся з нами?

- Який же тут секрет? От, наприклад, в Батурині буде відкриватися моя величезна робота. Виграв конкурс. Й так постійно. Мій секрет тільки в тому, що я «вкалую». Я найбільш відкритий серед решти, може, це і є секретом.

 

Чи всі свої творіння ви любите? Можливо, є найулюбленіша?

- Була така, її вже знесли. Цей шедевр біля готелю «Поділля» був. Стояла прекрасна робота, яку Хмельницький мав. Я за неї отримав міжнародне визнання, премію. Її просто знесли, порізали на шматки. Боляче… Художник – це та людина, яка шукає відповідну форму своїм враженням і своєму розумінню життя, яке воно є – багатобарвне та різне. Тому жалкувати за тими роботами, які пішли, які не зрозуміли, які знищили, а тут їх знищили вже до десятка... Думки живі, і рано чи пізно, я сподіваюся, що прийде час, коли ті відкриття, які я зробив в цих роботах, будуть втілені в роботах інших. Наприклад, літераторів, музикантів.

Перший пам’ятник на Україні репресованим стояв би у нас, але втрутилася політика. Тоді не було впевненості, чи буде окрема Україна, чи ні, чи визнають репресованих людей. І робота просто валялася.

Багато проектів, які я зробив для міста, просто нікому не потрібні. Про пам’ятку історії культури скіфський курган вже п’ять років говорять, але далі слів нічого не робиться. Я, може, не доживу й не побачу його. Напевно, треба чекати, коли з’явиться у інших бажання втілити і це. Наприклад, скульптура «Віра. Надія. Любов», що на площі, стояла десять років готова в майстерні. Все думали – ставити чи ні. Також 10 років валявся на комбінаті «афганець», а Ангел Скорботи – п’ять років. І тоді ти думаєш – навіщо ти живеш? Навіщо ти хочеш привнести щось хороше, хочеш щось зробити? Людям це, може, й нецікаво. Тоді ти все робиш для Бога й для себе.

 

Одинадцять років свого життя Ви віддали Хмельницькому національному університету, кафедрі дизайну. Допомагали молоді поринути у творчий світ та виховали багато творчих особистостей...

- Через стан здоров’я моє перебування там закінчується. Приємно, коли студенти закінчують навчання і, йдучи по вулиці, вітаються з тобою з посмішкою. Це найбільша нагорода будь-якому викладачу. Значить, ти робив все правильно. А стосовно того, що вони талановиті, так це не моя заслуга. Моя задача – як у лікаря, що робить операцію, – не зашкодити. Головне – бачити в студенті людину і знати, що вона має свій характер, свій шлях, вподобання, свої плани в житті.

 

Останнім часом в місті часто обговорюється питання збереження пам’яток архітектури. Як на Вашу думку – необхідно зберігати старе чи, все ж таки, створювати нове місто?

- В місті майже немає старих пам’яток архітектури, як у Кам’янці-Подільському. Справа у тому, що сучасну архітектуру треба будувати. Це треба поетів-архітекторів, поетів-керівників, які будуть розуміти це місто. Необхідно йому обличчя надати, щось примостити, побудувати, поламати. Я мріяв та спробував зробити, аби це місто було кращим, привітним, щоб хотілося тут жити. Тут жила моя дружина. Багато хто навіть й не знає, що вона була талановитою художницею, пишуть – народна майстриня. В неї премія міжнародна з графіки та в музеї є колекція робіт. Тут народилися мої діти. Син Богдан – народний художник. Всі роботи, які ставили, створювали разом. Донька Оксана також художниця, закінчила наш університет, там і залишилася викладати. Зараз виховує трирічну Яринку. Мені пощастило з родиною. Велике щастя – мати дітей, а таких, як мені Бог дав, то двічі.

 

Що б ви побажали хмельничанам?

- Насамперед міцного здоров’я їм та їхнім родинам. Щоб люди любили та шанували своє місто, аби воно щороку процвітало – тоді і всім його жителям стане краще жити.

 

Довідка:

Митець народився 2 січня 1948 року у Краснодарському краю, Росія.

Заслужений художник України з 1996 року. Брав участь у виставках різних рівнів з 1972 року. Учасник більше ста всеукраїнських виставок. Народний художник України, член Національної спілки художників України з 1978 року.

0
0
0
0
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Хмельницького за сьогодні

20:02 Фестиваль «Respublica»: організатори збирають гроші на зручності для людей з інвалідністю 19:19 Потепління та дощ: прогноз погоди у Хмельницькому на 26 квітня 18:03 У Хмельницькому запрацюють два нових туалети photo_camera 17:01 Безкоштовне лікування: у Хмельницькому відкрили нове відділення гемодіалізу Від читача 09:59 Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті 16:35 Збираємось на шашлики. Де і за скільки у Хмельницькому орендувати будиночок або альтанку 16:34 Що не можна класти у Великодній кошик: поради хмельницьких священнослужителів 16:09 На Кам'янецькій запрацює табло за 40 тисяч, яке показуватиме водіям швидкість руху photo_camera 15:59 Зниження ціни на газ з травня під загрозою – заява АГРУ (прес-служба ПАТ «Хмельницькгаз») 15:30 У Хмельницькому вшанували ліквідаторів Чорнобильської катастрофи photo_camera 15:00 У Хмельницькому попрощалися зі спортсменкою Юлією Лясотою photo_camera 14:41 Дружба до суду довела. На Хмельниччині жінка пограбувала свою подругу, поки та спала 14:14 Сюрприз з минулого. Хмельничанин біля свого гаража знайшов гранату часів Другої світової 13:31 В Україні подорожчає оформлення біометричного паспорта 13:00 Красиво та без хімії: ТОП-5 способів, як розфарбувати великодні яйця photo_camera 12:31 Закон про мову: що зміниться та як голосували депутати з Хмельниччини 12:21 З Шепетівки до Баку: депортували чоловіка, який нелегально проживав на Хмельниччині 11:47 Відтепер отримати індивідуальні номерні знаки хмельничани можуть онлайн: як це зробити 11:11 Хмельничани здобули перемогу на чемпіонаті Європи з боротьби photo_camera 10:49 “Полюбляють зону бікіні”: хмельницький лікар розповів звідки дістають кліщів photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up