Перенесення портретів з Проскурівської: що про це думають рідні загиблих Героїв

• Сестра загиблого військового створила петицію щодо перенесення портретів захисників зі “стометрівки”.

• Що про це кажуть інші близькі Героїв?

• Запитали в них.

На початку 2022 року на Проскурівській з'явилися куби із портретами загиблих. Після 24 лютого їх ставало все більше й більше. Додавалися Герої, які загинули вже під час повномасштабного вторгнення. Зображення військових тягнуться від вулиці Соборної майже до кінотеатру Шевченка. Хмельничани приносять до портретів квіти. Чіпляють жовто-блакитні стрічки та можуть мовчки споглядати в обличчя, які відійшли у вічність.

Хмельничанка Оксана Захарченко, сестра загиблого військового Віктора Захарченка, пропонує перенести банери з портретами загиблих героїв російсько-української війни. Вона пояснює, що «стометрівка» — це місце, де люди відпочивають та проводять час.

Оксана Захарченко запропонувала перенести портрети до «вічного вогню» на Проскурівській. Таким чином буде створений спільний меморіал для учасників Другої світової та російсько-української війн. Назвати це місце жінка пропонує «Вічним сяйвом» ,як альтернативу радянському найменуванню. Символом меморіалу має стати світильник на сонячній енергії.

- Таке розташування часто призводить до того, що суть та сакральність меморіалу втрачається, і часом стає об'єктом обурення громадськості, коли молодь знімає недоцільні відео на фоні портретів загиблих та безцеремонно веселяться, — написала жінка у петиції до Хмельницької міської ради.

Що стосовно пропозиції пані Оксани думають хмельничани, ми запитали в попередньому матеріалі. Так, більшість відповіли, що згодні з тим, аби прибрати куби з Проскурівської. 

А щодо перенесення портретів Героїв думають рідні загиблих? Журналістка vsim.ua поцікавилася їхньою думкою. Відповіді переглядайте далі. 

Брат загиблого Артема Задоянчука:

- Поки йде війна, на мою думку, не доцільно переносити. Та алея, як нагадування що в країні війна триває, публічним розвагам ще не час. В кожного свій вибір, та в кожного своя межа. Є офіційні обмеження, комендантська година, часи роботи, дозволи, тому подібне... А є морально етичні норми під час війни в нашій країні. Має бути баланс, щоб не обмежити свободи одних, та не забувати про Героїв, які дали можливість решті жити у місті, де сьогодні відносно спокійно. Але війна, бойові дії активно тривають. Вони далеко від нас, та в тому заслуга тих, хто вже не з нами. Та тих, хто на нулю не тільки стримує, але звільнює захоплені території агресором, - каже Антон.

Історію загиблого Артема Задоянчука читайте в окремому матеріалі - Портрети Героїв: спогади про загиблого Артема Задоянчука, який пів року був безвісти зниклим.

Сестра загиблого Тараса Садовніка:

- Цілком згодна, що портрети треба перенести. Боляче дивитись, як людоньки ввечері відпочивають голосно напроти фотографій загиблих. Шум гам навколо, а мати на колінах плаче перед своїм сином. Прохожі голосно балакають і сміються, в них все добре в житті, війни немає. А у мене розривається серце, що я так більше не сміюсь і не радію. Начебто була ідея перенести їх у парк Івана Франка, але мені чомусь там не подобається місце. З батьками балакали на цю тему і нам здається, що перед дендропарком, де стоїть той памʼятник (його звичайно треба знести і поставити памʼятник нашим героям від 2014 року до сьогоднішнього дня) там гарне місце, просторе. А потім зробити стели з фотографіями, званням і позивними, - каже сестра Дарина.

Історію загиблого Тараса Садовніка читайте в окремому матеріалі - Останні слова від нього були “люблю”. Спогади про загиблого Тараса Садовніка. 

Дружина загиблого Богдана Демчука:

- Я коли побачила цю публікацію з петицією, в мене був шок. Я, як дружина загиблого Героя, з цим не погоджуюся. Мені та моєму сину крім цих кубів немає куди піти. Бо в нас тіла немає досі. І завдяки цим кубам я маю можливість кудись прийти, посидіти, поговорити зі своїм чоловіком. А якщо їх приберуть чи перенесуть, я буду робити все, аби їх поставили на місце. Жінка, яка написала петицію, трохи не права. Якщо люди хочуть відпочити, нехай гуляють в інших місцях, але не там. Люди там сидять п’ють, курять, танцюють, матюкаються - нехай вони згадують завдяки кому вони можуть це зробити. Адже є такі воїни, які стояли до кінця і досі стоять, захищають нас. Виходить, що людям куби заважають, бо їм незручно відпочивати. 

- Я проти, щоб їх переносили в інше місце. Їхнє місце там, де вони зараз стоять. Їх ця війна не торкнулася. Мене ця війна торкнулася ще у 2014 році, коли я жила в Маріуполі, в себе вдома. Люди мають дотримуватися етичних норм. Навіть коли хвилина мовчання, хмельничани просто проходять повз кубів. Вони зобов’язані зупинитися, а не просто пройти, - каже Надія.

Про героя

Народився 28 травня 1995 року  в селі Жадани Іллінецької ОТГ Вінницького району. Навчався у місцевій школі, пізніше — у школах Правдівки та Шарівки Ярмолинецької ОТГ.

2010 року вступив до Ярмолинецького професійного ліцею. Там навчався на слюсаря та водія. 2014 року Богдан Демчук долучився до Проскурівської сотні — громадського формування з охорони порядку та державного кордону. 2015 року пішов служити в окремий загін спеціального призначення «Азов». У лютому 2017 року одружився, того ж місяця у Богдана народився син Михайло. Того ж року Богдана Демчука нагородили почесною відзнакою «За оборону Маріуполя».

Коли почалося вторгнення 24 лютого, Богдан Демчук разом з братом Олегом обороняв спочатку територію міста, потім — завод «Азовсталь».

— Коли московська орда у лютому посунула на нас знову, як справжній воїн, він закривав собою беззахисних та наляканих людей у Маріуполі. Спочатку на вулицях міста, стримуючи разом з братом Олегом та побратимами переважаючі сили ворога, а потім, у надскладних умовах цілковитої блокади, на території «Азовсталі», — розповіли рідні військового.

Загинув він 29 квітня. Рідні досі не мають змоги забрати та поховати його тіло.

— До останнього подиху він був щирим та відкритим, більше турбувався про інших, ніж про себе. А в останніх повідомленнях рідним писав, щоб вони жили та раділи життю, та заповідав, щоб виростили сина Михайла справжнім українцем.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.