Тут і далі фото зі сторінки Подільський лісовий офіс

• Роман Мільчук мріяв стати військовим, але обрав професію лісівника. 

• Та воювати все ж довелося. Юнак пішов добровольцем у другий день повномасштабного вторгнення. 

• Він розповів яку роботу виконує на передовій та хто додає сил йти до Перемоги. 

Роману Мільчуку 25 років. Він наймолодший доброволець з Ярмолинецької філії товариства «Ліси України». До повномасштабної війни хлопець 4 роки працював лісником і вальником лісу в Сатанівському лісництві.

“Я люблю ліс”

— Після дев’ятого класу я мріяв стати військовим. Але обрав професію лісівника. Рік тому я таки спробував себе як військовослужбовця, — розповідає Роман Мільчук.

Він з другого дня повномасштабного вторгнення захищає Україну. Пішов до військкомату добровольцем. 

— Я люблю ліс. Це ж природа. Тут зовсім інша атмосфера, зовсім інше повітря. Люблю і свою роботу. Працюючи лісником я садив ліс, доглядав його. Робота майстром-вальником була більш відповідальна, небезпечна. Потрібно слідкувати за робітниками, які з тобою працюють, самому бути обережним при вальці лісу і заготівлі лісоматеріалів.  Мені подобались обидві посади, я на це вчився, я хотів працювати, — каже хлопчина.

24 лютого пішов до військкомату

Та війна все змінила. Сьогодні він – військовий водій в 3-й окремій танковій Залізній бригаді. А почалося це так — 24 лютого о 8 ранку Роман йшов на роботу. А за дві години хлопець уже стояв з речами першої необхідності і чекав на автобус до військкомату. 

Оскільки лісівник добре кермує автотранспортом, його призначили військовим водієм. Чотири місяці з побратимами вони дислокувалися на Хмельниччині, але вже 8 місяців боронять кордони на Харківщині.

— Я постачаю своїм танкістам боєприпаси, продукти, усе необхідне, — так описує Роман Мельчук свої завдання. 

Але зізнається, довелось спробувати багато різного за цей час.

— Страшно було перший місяць. Одного разу під час сильних боїв за село Нова Гусарівка нам потрібно було поповнити боєприпаси хлопцям. Ми віднайшли зброю, яку залишили побратими. Це були боєприпаси до мінометів, заряджені порохом, артилерійські снаряди. Старшина пояснив нам, що потрібно робити. Ми знешкодили, загрузили боєприпаси на автомобілі і довезли хлопцям. Фактично ми були посередині між  військами рф, які відступали, і нашими воїнами, — згадує лісівник. 

Рідні додають наснаги

Сили триматись і йти до перемоги Роману додають його рідні – мати та батько. За останній рік він бачився з ними лише один раз, коли приїхав у відпустку на свій день народження. Каже, що найважливіше – це знати, що тебе чекають вдома.

Підтримують зв’язок із хлопцем його колеги-лісівники. Вони передають на передову гостинці, які готують самостійно. Це сухі супи, борщі, тушкованки, каші з м’ясом і вітаміни — сушені ягоди та чай. — В окопі – це найкраще, що може бути, — каже Роман. 

Сьогодні в нього, як і у всіх українців, одна мрія – Перемога. А рідні та близькі якнайшвидше чекають на бійця вдома.

Читайте також:

• Стоматологія, барбери та вареники: хмельницьким танкістам привезли “подарунки” на передову (ВІДЕО)

• “Я повернусь із перемогою!” Сапер Сергій з Хмельниччини пройшов бої у трьох областях

• Історія кохання: сапер із Кам’янця одружився з дівчиною з Балаклії

• Андрій Петровський в бою пошкодив хребет, але хоче повернутися на службу