Водохреща у Хмельницькому: фото із соцмереж

А хто вам фото головне дозволив використовувати? Ви його робили?

💦💦💦 ОПОЛОНКА, КУПАННЯ у ДЕНЬ ВОДОСВЯТТЯ 💦💦💦
Останнім часом став досить поширеним wоскальський звичай купання у хрещенській ополонці після освячення в ній води.
У старій Україні наші благочестиві предки не робили цього. Пращури мали велику побожність, шанували святиню: освячену воду. До того ж, мали цноту роздягатися привселюдно, та ще й на таке свято, вважали за ганьбу та зневагу Господнього дня.
Тепер же чимало людей не мають ані побожности, ані цноти. А чому? Треба знати свої побожні, правдиві народні звичаї.
Освячена на Водохреща вода зветься «Велика Святиня». Тож і ставитися до неї варто належним чином. Негоже ганьбити святого празника. Хто ж, маючи правдиву пошану до Господа, в освячену воду, у святиню (!), полізе напідпитку чи голяка, чи з реготом і криком, заради розваги і пустощів? Розумний і благочестивий – навряд. Хіба лише той, хто має хибне розуміння того, навіщо освячують водичку і як її використовувати (Юрій Юрченко).
💦💦💦💦💦
Не цитую церковників, але може, хоча б їхня думка вплине на когось... Митрополит Димитрій Рудюк пише:
«ХТОСЬ, МОЖЕ, ПРИГАДУЄ, ЩО ЇХНІЙ ДІДО Й БАБА, СТАРШІ ЛЮДИ ЗАНУРЮВАЛИСЬ НА ВОДОХРИЩІ У ВОДУ?
Друзі! Все що я тут зараз напишу, ви можете сприймати, а можете і не погодитися з цим. Це ваша справа. Можете сказати: сам не стрибаєш, не занурюєшся, то комусь не заважай. Але підозрюю, що оці купання в «прорюбях» пришкандибали до нас нещодавно з північних, московських, земель. Ще московський церковно-правовий документ: Стоглав 1551 р. – забороняв московинам вдаватися до всіляких купань у «прорюбях» на Водохреща. Називав це непотрібним видовищем і погрожував карою для тих, хто це практикує. Але ніякий Стоглав цього явища в Росії не викорінив.
Україна, українці, козаки на Січі не знали такого звичаю, як занурення у воду на Водохрища всім своїм тілом. В Олекси Воропая у книзі «Звичаї нашого народу» ніде, підкреслює це, ніде ви не знайдете й натяку на те, що українці, майстерно приготовляючи Йордан за кілька днів до Хрещення Господнього, поливаючи вирубаний з криги хрест буряковим квасом, готувалися до того, щоб неодмінно після великого водосвяття стрибнути в ополонку з крижаною водою. Чому? Відповідь дуже проста: українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої АҐІАСМИ, бо ставилися до води як до святині. Адже з річки чи ставка, вода в яких колись була кришталево чистою, всі намагалися набрати води у принесені і спеціально прикрашені посудини. Тому дико виглядало б таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням у воду. За О. Воропаєм, у нашого народу існувало повір’я, що як тільки священник занурить хреста у воду, то з води біси всі вискакують і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки якась жінка не прийде прати брудну білизну. Тому після Водохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг та білизну, щоб уся нечисть, яка вискочила зі святої води, вимерзла. Можливо, це повір’я саркастичне й трохи дивакувате, але воно засвідчує, наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші предки-українці. 💦💦💦💦💦
Саме таке, шанобливе, ставлення до Води-Аґіасми я побачив цього року в Константинополі. Там Патріарх шалено, як це буває в нас, не окроплював усіх і не лив ні на кого з відра, а легенько потрохи окроплював усіх, маленьким миртовим кропильцем торкаючись тільки голови, вмочаючи його у щойно освячену воду, бо це ж велика святиня!..
А може, хтось підтвердить, що їхній дідо чи баба півстоліття тому стрибали в ополонку? На моїй пам’яті 1990-і та початок 2000-их років. Київ. Ніяких купань. Щороку Патріарх Філарет освячує воду на Дніпрі, але «моржі» кидаються в річку десь далеко. Вони тримаються осібно. Поводяться культурно. Аж ось настає друга половина 2000-их. Вже ніхто нікого не боїться і не соромиться. Роздягтися перед усіма не соромно: перед священником, перед старенькими хористками. І, о лихо, київський мер Л. Черновецький після того, як священник занурив у воду хреста, так пірнув в ополонку на Водохреща, що виплив без трусів. Тоді у Києві тільки лінивий не піднімав цієї події на сміх. Згодом купання на Водохреща набули вже такого характеру, що їх навряд чи хтось колись приборкає. Видається мені, що ще кілька років такого дикого ентузіазму – і священники будуть приходити разом з півчими на Йордан у трусах та купальниках і чин великого освячення води будуть звершувати стоячи по пояс у крижаній воді. Замість молитв звучатимуть матюки, бо вода така хол
одна, що той, хто в неї тепер влазить у присутності священика, спочатку хреститься, а потім всіх і вся криє матом. І воду святу теж... Уже не одна побожна душа про таке свідчила, бо чула... Диво дивне бачити це, але нічого святого і такого, що має відношення до Йорданського свята, у цьому нема. Ні в яких книгах, статутах та літургіках такого не написано.
💦💦💦💦💦 Якщо вогонь і вода – стихії, то чому у воду стрибати можна, а через вогонь ні? Це запитання я ставлю священникам, бо вони це практикують і самі часто стають прикладом перед всіма людьми. А священики, напевно ж, кажуть, що через вогонь на Купайла стрибати не можна? Ну й якщо Христос, у всьому подібний до нас, окрім гріха, ввійшов у воду один раз, щоб хреститися від Іоана Предтечі, то й нас під час хрещення занурювали у воду, тому сповідуємо одне хрещення. Якщо ми, прибувши до Єрусалиму, йдемо на Йордан і там занурюємось, то творимо ми це на спомин про подію Хрещення Господнього. Але навіщо безглуздо це робити під час великого освячення води і думати, що занурення в ополонку замінює Таїнство Сповіді? Навіщо чин великої аґіасми перетворювати на цирк. При цьому всьому я поважаю тих, хто відійшов собі далеко, смиренно і без показухи десь там пірнув у воді, вийшов спокійно з води, помолився наодинці з Богом і пішов. Є й такі, хто скромно по обіді або увечері, після водосвяття, йдуть до ополонки вмиватись або навіть купатися, тоді, коли нікого нема, без показухи і хизування. В такому випадку нічого тут крамольного нема».
Чула вислів: «Пірнувши в ополонку, гріхів не змиєш із підлої душонки»…

А чого це Симчишин- з ректором погранакадемії  привели з собою особистого священника- капелана?
Він їм гріхи змивав ?