Наступний мер, нові призначення і брат-депутат: друга частина інтерв’ю з Олександром Симчишиним

Вибори 2020 та політичні перспективи

— Чому ви балотувалися на посаду від «Свободи», а не від «Команди Симчишина»?

— Я з 2009 року у всеукраїнському об’єднанні «Свобода» і залишаюся його членом до цього часу. Тому особливих сумнівів по балотуванню в мене не було. Я в 2010 році балотувався від «Свободи», і в 2015 році, і вже в 2020 році від «Свободи». «Команда Симчишина» — це проєкт, який ми створювали не як проєкт для великої політики. От «Свобода» — це класична політична партія зі своєю ідеологією, з об’єднанням однодумців, з програмовими засадами, які вона відстоює. Програма Свободи 2007 року не є якоюсь кон’юнктурною під вимоги часу. Тому це класична політична партія, яких в Україні, на мою думку, мало би бути багато, і тоді набагато легше було би і країні, і людям. Місцеві вибори, на мою думку, не є політичними, а більше господарськими виборами. І міська рада — це господарський орган. Зважаючи на те, що була запропонована система виборчого кодексу по суті пропорційна з відкритими списками, було ухвалено рішення, що ми йдемо командою, «Командою Симчишина». Це об’єднання людей абсолютно різних людей, людей, які робили зміни останні п’ять років і які можуть робити ці зміни й надалі. Тому це, я би сказав, багато хто мене питав, чи ви не конкуренти і чому «Свобода» своїх кандидатів не висуває. Звичайно, що ми не конкуренти. Це просто, умовно кажучи, різні рівні виборчого процесу. «Свобода» — це велика політика, це парламент, це президент. «Команда Симчишина» — це обласна, районна, міська рада і так далі. Хоча хто зна, може з часом і це буде так само великий політичний проєкт.

— Станом на зараз «Команда Симчишина» на парламентські вибори йти не планує?

— Ми взагалі таких питань наразі не розглядали, тому що по суті цей проєкт створювався і наразі існує для вирішення місцевої проблематики. Для вирішення проблематики міста в першу чергу, району новоствореного, області й низки ОТГ, куди «Команда Симчишина» так само зайшла. Але поки що ми про велику політику навіть не задумувалися. Такого відкидати в жодному разі не можна, тому що буде несправедливим, якщо я буду тут категоричним. Життя дуже часто вносить свої корективи.

— За яким принципом відбиралися люди в «Команду Симчишина» і чи брали ви в цьому безпосередню участь?

— Звичайно, я брав пряму і безпосередню участь в тому всьому, тому що це не тільки мій особистий імідж і моє обличчя. Я розумів, що ресурс команди мені потрібен для того, щоби продовжувати зміни в місті, які я хочу впроваджувати, зміни в районі і налагоджувати тісну комунікацію різних рівнів, органів місцевого самоврядування. Зараз маємо різні рівні органів місцевого самоврядування. Я думаю, що ми відлагодимо хорошу тісну співпрацю. Область, район, місто і ті ОТГ, де ми зайшли, будуть працювати як єдине ціле. Критерії були дуже прості — це здатність працювати в команді, це, скажімо так, вже доведеність своїми діями можливості працювати в команді і проводити зміни, професійність, порядність. І абсолютну більшість, та не більшість, а всіх фактично людей, які йшли до міської, обласної, районної рад, я знаю особисто. Це ті люди, які перевірялися часом, це ті люди, в яких є велика впевненість. Я не можу сказати, що у всіх я впевнений стовідсотково, тому що це теж буде неправда. Життя дуже часто людей, на жаль, змінює. Але я ніколи не боюся визнавати помилок і тих людей, які з часом суперечать принципам команди, змінювати. Команда ніколи не буде сталою. Постійна зміна, постійна динаміка — це мій принцип менеджменту. Наразі це доволі таки якісна класна команда. Не факт, що через півроку, рік не відбудуться якісь зміни. Хтось може ці зміни спровокувати своїми діями, чи позицією неправильно, чи дурними діями. А хтось просто втомиться і не зможе відповідати тому темпу, який ми розпочали.

— Ваш брат Віктор Симчишин — новачок у політиці. Як вважаєте, чи під силу йому така нова роль?

— Так, він новачок у політиці, він ніколи нікуди не висувався, не балотувався. Він фактично зі студентських років жив у Києві, тому що після школи вступив у Київський національний університет харчових технологій і є, до речі, теплоенергетиком за професією. Ми з ним кілька разів спілкувалися на ту тему, чи йому варто йти. Бо він зараз живе в Хмельницькому. Я наполягав на тому, щоб він балотувався для того, аби він так само спробував себе на цьому рівні політики. Знаючи його здібності, а я його знаю від народження, тому що я його виховував, він менший за мене на п’ять років, я впевнений, що він обов’язково зможе, зможе бути корисним, зможе бути ефективним, тому що знань, умінь навичок, які є в нього, вистачить для того, аби бути класним якісним депутатом. Я впевнений, що з набранням депутатського досвіду його вистачить навіть для того, щоби працювати на якійсь посаді. Зараз, звичайно, мова ні про яку посаду не йде, тому що це буде неправильно. Але рік-два депутатського досвіду, і він буде готовий працювати, в тому числі і в органах виконавчої влади. Тому що знань, умінь і навичок у нього вистачить для того, щоб бути якісним і серйозним депутатом. Швидше за все, що він буде депутатом обласної ради.

— Скільки грошей ви особисто витратили на передвиборчу кампанію міського голови?

— У мене була дуже економна виборча кампанія, я думаю, що всі, хто то бачив, повірять. Я не агітував, я не провів жодної зустрічі, я всі дні абсолютно працював. І це я вирішив ще задовго до кампанії, що я буду працювати, тому що жовтень — це підготовка до опалювального сезону, точніше входження навіть в опалювальний сезон, а це дуже складно насправді. У мене не було ніякої зовнішньої реклами, взагалі ніякої. У мене був один ролик у Facebook, було одне звернення до мешканців у Facebook, ці ролики були на телеканалах, і було ще по дві статті в двох газетах. Фактично все — 114 500 гривень. Це десь в два, два з половиною рази менше, ніж було 2015 року. Тобто така бідненька виборча кампанія. Але вона себе повністю виправдала. Моїх коштів, здається, 10 чи 15 тисяч. Це мої особисті кошти, які я просто перекинув з зарплатної картки на виборчий фонд. Частина коштів — це кошти партії, яка зі свого рахунку фінансувала виборчий фонд, і частина — це фізичні та юридичні особи.

— Чим би ви займалися, якби не виграли вибори в 2015 та 2020 роках?

— Важко дуже зараз сказати. То треба якісь екстрасенсорні здібності мати, щоб знати, чим би займався. 2015 року я звільнився з посади першого заступника голови обласної державної адміністрації. Я тоді більше нікуди не працевлаштовувався, тому що звільнився в липні, розуміючи, що у вересні почнеться виборча кампанія. Я фактично півтора місяці не працював, бо я готувався до місцевих виборів 2015. Я ніколи особливо тим не переймався, я вважаю, що якщо людина має руки, ноги, голову і всі нормальні фізичні й психологічні якості, якщо людина в школі й університеті навчалася, а не байдикувала, якщо вона вірить в себе і багато над тим працює, то вона себе реалізує. Якщо людина байдикує, або проблему в комусь, вона себе ніколи не реалізує. Я всі свої проблеми завжди в собі шукаю. Можливо би займався далі освітянською галуззю. Можливо би якимись бізнесовими речами займався. Можливо, був би в політиці, балотувався б наприклад 2019 року на парламентських виборах. Тобто мені ці всі сфери насправді цікаві, я впевнений, що в будь-якій з них я б себе реалізував. Я себе успішно реалізовував і як викладач, який кілька років поспіль найкращим визнавався, потім і деканом був, здається у 27 чи 28 років, і чиновником був різних рівнів. Людина може навчитися всього насправді, якщо вона того хоче.

— Чи готуєте ви особисто, або «Свобода» чи «Команда Симчишина», наступника?

— Дуже рано про це говорити, оскільки друга каденція ще навіть не розпочалася, якщо говорити офіційно, то ще триває перша каденція. Тому дуже рано про наступника говорити. У будь-якому випадку я за тяглість передачі влади і я навіть, якщо формат зміню і піду на якийсь інший рівень політики чи місцевого самоврядування, то звичайно, що я буду хотіти, щоби після мене була людина, яка є частиною команди, щоб продовжити всі ті правильні речі, які ми робили. І правильні речі в частині реалізації проєктів, і найголовніше, правильні речі в організації процесу, бо багато хто каже, що наш успіх — це децентралізація. Насправді це не правда, абсолютно не правда, тому що можна мати скільки хочеш грошей, але не вміти ними нормально розпорядитися. А тут не питання в тому, що ними розпоряджається тільки міський голова чи депутати, які голосують. Це питання роботи всієї системи, яку треба відлагодити, щоб вона працювала на всіх абсолютно рівнях.

Перша сесія, кадрові зміни та робота міськради

— Коли планується складання присяги і перша сесія?

— Ми чекаємо зараз від ТВК такої інформації, тому що першу сесію оголошує територіальна виборча комісія. Ми кожного дня з ними контактуємо. Зараз ті кандидати, які вирішили бути депутатами, пишуть заяви, ще не всі написали, вони всі 42 мають написати. І після того ТВК оголосить першу сесію. Всі організаційні речі, які залежать від нас, ми вже зробили, все готово. Тобто в принципі тільки депутати напишуть заяви про згоду бути депутатами, відбудеться перше пленарне засідання першої сесії, по суті воно установче, там кілька питань порядку денного. Це вступ на повноваження, формування робочих груп для підготовки регламенту, положення про постійні комісії, складу комісій, лічильна комісія, тобто це буде перша пленарка. Друга пленарка буде робоча, я думаю, що після першої за тиждень ми впораємося, тому що там вже треба буде голосувати регламент, заступників, кількісний склад виконкому, персональний склад виконкому, формувати старостинські округи, призначати старост. Я їх призначаю за погодженням з радою. І фактично всі ці організаційні речі голосувати, тому що реально ми вже будемо на 15-20 грудня готові виходити вже з бюджетом 2021 року. Тому до того часу має бути вже все сформоване, готове, і то вже має бути робоча сесія, яка має приймати бюджет, програму соціально-економічного розвитку на 2021 рік, низку інших галузевих програм на 2021-2023, 2021-2025 роки і так далі.

— Чи можете ви вже конкретно розповісти про кадрові зміни?

— Зміни будуть, вони вже фактично є. Заступником вже не буде Анатолій Макарович Нестерук. Хоча, чесно кажучи, я й далі бачив би його в команді, у нього ще вистачає запалу працювати. Але, згідно з чинним законодавством, 65 років — це граничний вік перебування на державній службі і на службі в органах місцевого самоврядування. Тому фактично за критерієм досягнення віку він звільнений. Я думаю, що він ще десь якусь частину роботи, яка не буде пов’язана безпосередньо зі службою, зможе робити після того, як трохи відпочине. Буде інший заступник, який буде відповідати за ці напрямки, будуть зміни і по інших заступниках, може навіть більше, ніж на половину.

— Чи можете назвати прізвища?

— Не можу, на жаль, назвати прізвища, тому що багато залежить ще зараз від розкладу по обласній раді. У нас частина людей, які стали депутатами міської ради, стали депутатами обласної ради. В обласній раді ми боремося за керівні посади. І тут теж буде залежати, цілком можливо, що хтось з тих, кого я зараз бачу серед заступників, будуть працювати на керівних посадах в обласній раді. Зараз прізвищ називати не хочу, щоб десь трохи не палити ці прізвища. Але зміни будуть суттєві.

— Чи готується якесь місце для Михайла Кривака?

— Михайло Кривак вже секретарем не буде, тому що секретарем може бути тільки депутат. Він був хорошим класним секретарем, я думаю, що то всі нормально оцінюють, професійним. Але ми ухвалили рішення, що він буде займатися виконавчою роботою, він буде працювати однозначно, він частина команди, він за п’ять років це довів. І він буде працювати однозначно на якійсь посаді, наразі не скажу ще на якій, бо, знову ж таки, це багато в чому залежатиме від того розкладу, який буде в області і районі. Бо ми теж в районі претендуємо на керівні посади. Але він однозначно залишиться в команді. Питання тільки, на якій посаді і в якому напрямку.

— Чи має депутат місцевої ради отримувати зарплату чи грошову винагороду за свою роботу?

— Якоїсь ствердної відповіді я, напевно, не дам. Той досвід інших країн, який я аналізував, дуже різний. Десь це, як у нас, громадські засади, а десь це оплачувана робота, в тому числі й у міській та обласній раді. З одного боку, я вважаю, що будь-яку роботу треба оплачувати. І робота депутата — це теж робота. Якщо її не оплачувати, то тоді тут тільки політична відповідальність — переоберуть, не переоберуть. Але це дуже умовна відповідальність. Багато хто знаходить можливість маніпулювання, і його обирають у будь-якому випадку. Ці вибори, ця система взагалі показала дивні речі. У нас люди поставали депутатами, набравши 90 голосів, 23, здається, голоси. Яка може бути політична відповідальність, якщо ти набрав 23 голоси, а став депутатом? З іншого боку — питання в ресурсному забезпеченні і питання в оцінці цієї роботи. Якщо є чиновник, який отримує зарплату, він приходить від і до, він має для мене чітку оцінку своєї роботи, ефективності своєї роботи, він отримує оклад і відповідні надбавки, може отримати додаткову премію. Тобто тут можна побачити конкретні результати роботи. А до депутата, якщо йому платити заробітну плату, то тут треба пропонувати чіткі критерії, за що цю заробітну плату платити. За відвідування сесій? Тоді будуть хотіти депутати, щоб кожен тиждень сесія була. Але й сесію можна відвідувати по-різному. Можна прийти погратись у Facebook, відсидіти дві години сесію і чекати, коли за це заплатять. А можна готувати проєкти рішень. Депутатська робота дуже широкомасштабна і от зараз я не до кінця розумію, як її варто було би оцінювати на предмет того, що конкретно оплачувати. Кількість проєктів рішень, голосування, кількість відвідувань сесій та комісій, роботу на окрузі, кількість проведених зустрічей, прийомів людей? Хоча у житті не буває нічого безкоштовного, і будь-які громадські засади все одно передбачають під собою якийсь інтерес. В когось цей інтерес — дійсно змінювати місто на краще, а когось цей інтерес — десь трошечки полобіювати якісь свої речі.

— Раніше ви публічно закликали людей не голосувати за «Слугу народу». Чи означає це несприйняття вами цієї політичної сили і як ви будете співпрацювати з цією партією у трьох радах, де маєте більшість?

— Я фактично ніколи публічно не закликав не голосувати, я завжди закликав людей за кого голосувати. І я ніколи не закликав голосувати за «Слугу народу». Якщо я агітую голосувати за політичну силу №1, то це передбачає, що точно не за №2. Я б ніколи за них не агітував, не агітую й не буду агітувати. Я з усіма намагаюся вибудовувати ділові відносини. І коли є воля людей і люди обрали ту політичну силу, яка зараз має цілковиту повноту влади в країні, я від себе відразу імпульси подав, що я є державником по натурі. Я завжди ставлю державу Україну в пріоритет, я за Хмельницький і за його розвиток. І для мене важливо, аби держава сприймала Хмельницький як її частину і допомагала максимально розвиватися. Для мене це ділові відносини. Політичні речі — то політичні речі, але коли є інтереси міста, інтереси Хмельницької громади і є інтереси України, то навколо цього завжди можна знайти спільну мову. На жаль, того не вдавалося робити, тому що ми ніякого фінансування не отримали за цих півтора роки. Так, там розмови, засідання комітетів, Палац спорту багато хто бачив півроку тому, але ще ні копійки на той самий Палац спорту ми не отримали, ні копійки взагалі. І на всі інші об’єкти, ні на школи, ні на садочки, ні на дороги. Фактично все, що ми робили, це ми робили винятково силами міського бюджету, а отже коштами міських платників податків. Хоча міські платники податків наповнюють і міський бюджет, і обласний бюджет, і державний бюджет. І через те ми справедливо завжди кажемо, що якщо хмельничанин заплатив податки в міський бюджет, він має контролювати, як він використовується, але справедливо вимагати, щоб з обласного доля зайшла, і з державного доля зайшла, бо він наповнює ці бюджети.

Перша частина інтерв’ю з Олександром Симчишиним — «Хто веде сторінки Симчишина у соцмережах, коли прокидається мер і де він обідає (ВІДЕО)».

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.