“Бій з вогнем від ракетного удару тривав 13 годин”: історія рятувальника з Шепетівки

Олена Кошарська

Тут і далі фото зі сторінки ГУ ДСНС у хмельницькій області

Надзвичайник Андрій Антонюк допомагав укріплювати береги Вісли у Польщі.
Він був одним із тих, хто першим вирушив гасити пожежі в лісах Чорнобильщини.
Андрій ділиться кумедними та моторошними випадками зі свого досвіду.
А за гасіння пожежі після авіадудару росіян він отримав нагороду.
Читайте історію відважного рятувальника.

Рятувальники — це ті, хто першим поспішає на допомогу у випадку надзвичайних ситуацій. Вони першими прибувають на місця руйнувань, на пожежі після російських прильотів, ризикують життям, аби вберегти інших. Про відважних харків’ян, дніпрян, киян — героїв без зброї вже написали багато історій.

Та хоробрих надзвичайників чимало й серед хмельничан. Одним із них є командир відділення 21-ї Державної пожежно-рятувальної частини міста Шепетівка Андрій Антонюк. Він був одним з перших, хто кинувся гасити пожежу після ворожої ракети в своєму місті. За це отримав нагороду — звання прапорщика служби цивільного захисту. Про відважного пожежника розповіли в управлінні з надзвичайних ситуацій.

Став пожежником у 2006

Народився Андрій Антонюк у Шепетівці. Після служби у Збройних силах обрав для себе професію вогнеборця. Допомогли з вибором товариші по службі.

Відео дня

— Під час строкової служби я товаришував з хлопцями, які були військовими вогнеборцями. Вони часто розповідали про свою роботу, можливо, саме тоді я зрозумів, що це мені до душі, – розповів Андрій.

Спочатку він хотів бути водієм пожежного автомобіля, але тоді ще зовсім не мав водійського досвіду, тож подав документи на навчання до навчального пункту Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області.

Після тримісячного навчання повернувся до Шепетівки та почав працювати пожежним у місцевій частині. Це був 2006 рік. Відтоді рятувальник пережив чимало пригод. однак, зізнається, якби й міг повернути час назад, нізащо б не змінив курс.

– Якби зараз перед мною постав вибір майбутньої професії, я б неодмінно знову став пожежним-рятувальником, – каже чоловік. – Ми робимо хороше діло! Підбадьорюють вдячні люди, яким ми допомагаємо. Вони неодмінно побажають нам міцного здоров’я, спокійних днів та ночей!

За що отримав нагороду та історії з буднів надзвичайників герой без зброї розповів далі.

“Вибух і заграву після нього побачив і відчув кожен у Шепетівці”

З 24 лютого росія щодня обстрілює нас крилатими ракетами. На жаль, рашиські влучання не оминули Хмельниччину. Кілька разів ворожі ракети влучали по Шепетівщині. Вони знищили чи пошкодили низку промислових об’єктів. Про один із таких випадків згадує Андрій Антонюк.

У квітні він разом з колегами виїхав ліквідовувати пожежу від чергового авіаудару ворога. Нагадаємо, це трапилось 2 квітня. Зізнається, що поїхав на місце влучання ще до того, як отримав аварійний сигнал.

— Того дня після чергування я був дома, — пригадує Андрій Антонюк. — Вибух по обіді і заграву після нього побачив і відчув кожен у Шепетівці. Я не роздумуючи сів у авто і поїхав у підрозділ, дорогою зателефонував диспетчер — оголошений сигнал «Збір-аварія».

Коли Андрій приїхав у частину, чергового караулу на місці не було. Хлопці вже були на місці ракетного удару. Не гаючи жодної секунди він з іншими колегами, які також прибули, переодягнулися у захисний одяг – бойовки, і поїхали слідом. Прибувши, побачили, що пожежа була величезна.

— На місці події керівництво розподілило сили та засоби. Гасіння пожежі на об’єкті було надскладним. Але пінна атака та вода зробили свою справу. З нерівного тринадцятигодинного двобою з вогнем ми вийшли переможцями! — згадує пожежник.

Допомагав у Польщі під час затоплень

16 років служби неабияк загартували Андрія Антонюка. За його спиною десятки врятованих життів, сотні ліквідованих пожеж, надзвичайних ситуацій та подій. Інколи, дпомагати доводилося не лише на території Хмельниччини, але й далеко за її межами.

– Пригадую, у травні 2010 році потужні зливи на півдні Польщі призвели до значного підйому рівнів води у річках, зокрема Вісли, – розповідає рятувальник. – Затоплені підвали, розмиті дороги, у деяких районах пересування можливе лише на човнах.

Україна не залишилася осторонь, та направила у зону стихійного лиха своїх рятувальників. З Хмельницького тоді поїхала колона надзвичайників, серед них був і Андрій. 21 день у дві зміни вони укріплювали береги Вісли, відкачували воду і надавали допомогу мешканцям. Але справилися.

Гасив ліси Чорнобиля у 2020

Навесні 2020 року палали ліси у зоні відчуження Чорнобильської атомної електростанції. Тисячі вогнеборців з усіх куточків України, сотні одиниць спецтехніки, тонни води знадобилося, аби приборкати стихію.

Шепетівчанин Андрій Антонюк був одним із перших, хто вирушив на боротьбу із вогнем. Спершу побув на Чорнобильщині лише кілька днів, згодом вирушив на довше.

— Перший раз я був три дні, а через півтора тижня поїхав знову, вже на тиждень. Я був відповідальним за дезінфікуючий душовий причіп, простіше кажучи – банщиком. Пожежу ліквідовували майже місяць, тож ми мали бути забезпечені усім необхідним, зокрема, належними санітарно-гігієнічними умовами, — згадує Андрій.

“Заліз до квартири і очманів”

Поряд зі складними масштабними пожежами та надзвичайними подіями трапляються і курйозні виклики. Про один із таких згадує рятувальник. Каже, одного разу мешканці багатоповерхівки повідомили, що не можуть достукатися до сусідки — старенької бабусі. Злякалися, аби не сталось найгіршого.

— Ми виїхали на відчинення дверей. Нас викликали мешканці багатоповерхівки, бо вже три дні їхня сусідка похилого віку їм не відчиняє і не відповідає на телефонні дзвінки. В помешканні чутно, що працює телевізор. Вже на місці я одів апарат на стисненому повітрі, бо ж три дні минуло, всяке може бути! — пояснює рятувальник.

Хлопці встановили автодрабину і Андрій поліз в квартиру старенької. Через відчинене вікно балкона він потрапив у квартиру. Обійшов кімнати, зайшов на кухню і очманів.

— Там стояла і з широко відкритими очима дивилася на мене бабуся, я закляк від несподіванки. Як з’ясувалося, всі дзвінки та стукіт у двері вона не чула, бо занадто голосно працював телевізор, — пояснює чоловік.

“Порожню колиску знайшли, а дитину та її маму ніяк”

Окрім кумедних, чимало випадків є, коли проймає мороз по шкірі від жаху від подій, на які доводиться виїжджати. Андрій розповідає, як хлопцям довелось шукати в палаючому будинку немовля та його маму.

— У нас у Шепетівці є мікрорайон Шанхай. Нещодавно там палав житловий будинок. Коли ми туди їхали, то знали, що там проживає молода жінка з новонародженою дитиною. Разом із гасінням пожежі ми розпочали їх пошук, — говорить пожежник.

Та бригаді ніяк не вдавалося знайти їх через сильне задимлення та вогонь. Вже й порожню колиску знайшли, а дитину та її маму ніяк. Андрій зізнається, ті хвилини пошуків були найстрашнішими, бо пожежники боялись того, що можуть знайти.

— Мені було дуже страшно їх віднайти, особливо малечу! Іноді здається, що не зможу змиритися із загибеллю дитини, коли знатиму, що міг її врятувати. Але того разу обійшлося. Вже, коли ми ліквідували пожежу, то виявилося, їх не було дома. Тоді наче гора з плечей звалилася, — каже Андрій.

Міжнародні навчання та державні нагороди

Хоробрий шепетівський пожежник брав участь у міжнародних навчаннях “Rescue Days Ukraine” на полігоні біля Рівного. Там, разом із надзвичайниками із усіх куточків країни, навчався ліквідовувати наслідки аварій, працювати з сучасним спецобладнанням та рятувати травмованих.

Адже впродовж останніх років автопарк рятувальників Хмельниччини поповнився новою сучасною технікою європейського зразка, якою потрібно вміти користуватися.

За роки служби Андрій Антонюк неодноразово був нагороджений державними нагородами, грамотою та медаллю Верховної Ради України за заслуги перед українським народом.

А за ліквідацію пожежі від авіаудару йому достроково присвоєно чергове спеціальне звання – прапорщик служби цивільного захисту.

Завжди поруч із Андрієм його надійний тил – дружина Ольга та доньки Аліна та Софія, а також колектив. Злагоджений та надійний.