«На городі стояли «Гради». Історія багатодітної сім’ї, яка втекла від війни

Олена Кошарська

Тут і далі фото з сайту Городок. City

У сім’ї Коваленків шестеро дітей.
Їх утримує лише матір. Родина мешкала на Лиманщині, але довелось покидати рідний дім та шукати безпечного притулку.
Як переселенців прийняли на Хмельниччині та за чим сумують діти розповідаємо далі.

Неля Коваленко та її шестеро дітей мешкали неподалік Лиману, на Донеччині. Та в їхній дім прийшла війна. Тікаючи від обстрілів багатодітна родина знайшла прихисток на Хмельниччині. Вони перебралися до села Іванківці Сатанівської тергромади. Оселилися в невеличкому будиночку. Як вони вижили в пеклі та змогли виїхати з окупованої землі розповіли виданню Городок.City.

— До війни ми жили звичним життям. Сміялися і плакали. Мріяли і поволі втілювали мрії у реальність. І кожен із нас займався улюбленою справою: я виховувала дітей, моя найстарша донечка Ксенія — співала і танцювала, Даринка, Улянка та Іванко — займалися дзюдо, а наймолодші — Савелій з Вірою — бешкетували, — згадує Неля Коваленко.

Відео дня

Війна застала Коваленків вдруге

Родина мешкала в селі Ставки. Дітвора їздила навчатися у Лиман. Там відвідували різні гуртки. Так було до 2014 і до 2022. Неля каже, це вже вдруге у їхнє мирне життя увірвалася війна. Та у 2014 році їм не було так страшно.

Неля згадує, що в перші дні повномасштабного вторгнення було відносно спокійно. На їхньому городі стояла техніка ЗСУ. З неї наші військові били "градами" по росіянах. А ті стріляли назустріч.

Валізи збирали та розбирали

Коваленки не хотіли покидати рідний дім до останнього, збирали і розбирали валізи кілька разів. Ті стояли в коридорі аж до 14 квітня. А тоді обстріли посилилися. Тож Неля вирішила їхати на Захід в пошуках притулку.

Її мати та старша сестра із сім’єю мешкали також в Ставках. Відтак їхати вирішили разом. На Хмельниччині проживає родич Нелі, тож зупинитися вирішили тут. Родина добиралася 2 дні. Дорога, кажуть, була дуже важкою.

На Хмельниччині сім’я зупинилася в одному із запропонованих будинків. Вони до останнього надіялися, що це не надовго, і вже за декілька тижнів вони зможуть повернутися додому. Та сподівання були марними.

Жорстокі бої в Лимані

Наприкінці травня у селі Ставки, яке розташоване за 8 кілометрів від Лиману, розпочалися жорстокі бої. Окупанти били по населеному пункту з артилерії та танків. Українські військові намагалися стримувати наступ, але ворог переважав, тож вони змушені були відійти від Ставків. Село окупували рашисти.

— У це було важко повірити. росіяни там знищили практично усе. Із понад 100 будинків неушкоджених залишилося лише декілька. У мене також пів хати немає, у будинку сестри зруйнований дах та вибиті вікна. Більш-менш вцілів будинок лише у нашої мами, — розповідає Неля Коваленко.

Новини Хмельницького - фото з «На городі стояли «Гради». Історія багатодітної сім’ї, яка втекла від війни — Церква у Ставках до та після приходу "руського міру"

Адаптація на Хмельниччині

На Сатанівщині родину прийняли добре.

— У мене було таке відчуття, ніби я у рідне село приїхала. Наче нікуди й не виїжджала... Не було такого, типу: «Панаєхалі тут». На моє здивування, всі до нас гарно ставилися. З часом моїй мамі запропонували будинок по сусідству. Сестра ж знайшла роботу у Хмельницькому і переїхала туди. А я з дітьми вирішила залишилась у селі Іванківці. Тут і зимуватимемо. А далі — буде видно... Поки що я живу одним днем, — каже переселенка.

Діти сумують за домом

Старша донька Коваленків Ксенія хоче вивчитися на лікаря-стоматолога. Дівчина навчатиметься дистанційно. Вона дуже переживала як їй буде в Іванківцях, бо ж нікого тут не знає.

— Спершу я думала, що це буде найжахливіше літо у моєму житті. Вважала, що весь час сидітиму вдома, бо всі мої друзі пороз’їжджалися по світу, а тут я нікого не знала. Та, на щастя, так не трапилося. З часом я познайомилася з місцевими мешканцями і потоваришувала з ними. Крім цього, я продовжую спілкуватися зі своїми друзями з Лиману. Зараз я мрію лише про одне: день, коли ми знову зберемося всією компанією у вільній Україні та розмовлятимемо до ранку про все на світі, — зітхаючи, говорить 15-літня дівчина.

Молодша Даринка сумує за домом. Будь-які спогади про Лиманщину викликають в неї сльози.

— Клята війна зруйнувала всі плани моєї донечки. Вона дуже сумує за домом, а ще хоче займатися дзюдо, а тут такої можливості немає. На відміну від своїх молодших братиків та сестричок, які швидко адаптувались до нових обставин життя, Даринці значно важче змиритися із втратами, — пояснює мати.

Найбільш балакучий — 8-річний Іванко. Він по-дитячому хвалиться своїми успіхами у дзюдо. Каже, що навіть має нагороду за друге місце у турнірі. 5-річний Савелій співає пісню «Червона калина».

Родина Коваленків вірить, що Україна переможе і в них все налагодиться. А доньки знову посміхатимуться. А поки мати намагається зробити все, аби її діти були у безпеці і почувалися добре.

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.