Погрожували та стріляли по будинку. Андрій з Луганська розповів, як став переселенцем

Погрожували та стріляли по будинку. Андрій з Луганська розповів, як став переселенцем
  • Андрій Лебідь проживав у прифронтовому місті Щастя Луганської області.

  • Він - учасник Революції Гідності, добровольцем пішов і на війну. 

  • Пам’ятає перших завезених тітушок, перші обстріли та з чого почались бойові дії на Сході. 

  • Андрій розповів чому він виїхав зі Щастя, а також про зрадників та героїв - читайте у матеріалі.

Андрій Лебідь з народження до 38 років жив у місті Щастя, за 18 км від Луганська.  2014 року, коли окупанти зайшли на Схід країни, стріляли й по його будинку, погрожували батькам та надсилали СМС з адресою дитсадка, де була його донька - хотіли залякати. Тоді проукраїнські активісти були під пильним наглядом, як у працівників міліції, так і “тітушок”. Заради безпеки, йому довелось виїхати з сім’єю зі своєї домівки. Через певний час Андрій повернувся, але вже зі зброєю та у складі добровольчого батальйону “Айдар”.

Андрій Лебідь - учасник Революції Гідності. Восени 2013 року вперше вийшов на підтримку Євромайдану у своєму рідному Луганську. А в Київ він поїхав у грудні 2013-го. 

- На мою думку, в Києві було трохи простіше, в Києві - більше однодумців. У Луганську збирались біля пам’ятника Шевченка. Тоді сходились активісти та небайдужі, теж проголошували вимоги до влади, спілкувались, робили акції в підтримку київського Майдану. Вже по дорозі в столицю  нас почала зупиняти міліція й не пускала машини. Вони були в курсі всього. Вони мали інформацію повністю, все знали. Просто зупиняли й без претензій, типу, “ми просто перевіряємо чи машина не крадена”. Коли вперше приїхали, ще Нігоян був живий. Як тільки виїхали Києва, розв'язували робочі питання, нам якраз у цю ніч подзвонили й сказали, що є перша смерть на Майдані, що людину застрелили, - згадує Андрій.

Тоді машину розвернули назад на Майдан, бо розуміли, що може знадобитись їхня допомога. У дні, коли не їздили до столиці, здебільшого на вихідних, збирались у Луганську.  

- В Києві ми вважали, що це як курорт в порівнянні з Луганськом. Бо в Луганську вже ходили тітухани, щось в нас кидались, намагались спровокувати. Вони не з самого початку були зі зброєю. Було, що мене зупинила міліція, як завжди на в’їзді в Луганськ. Вони вже чітко знали хто я. Знову не пускали. Казали, типу, я щось порушив, вони будуть розбиратись, щось писати. Потім відверто говорили “зараз понавиписуємо тобі протоколів, що ніколи в житті не зможеш з цим розібратись”. Там вже не було такого, щоб приховували чи ще щось. Вже було все зрозуміло, - розповідає Андрій. 

Ще до оголошення про початок антитерористичної операції (13 квітня 2014 рік), а саме з грудня 2013-го року Андрій Лебідь бачив, як автобусами невеликими групами завозили у Луганськ тітушок. Перші - були без зброї, або ж не демонстрували її відкрито. 

- Ці люди відрізнялись. По-перше - акцент, вони так “чё-чё”. Вони не так розмовляють, як ми, в нас багато російськомовних, але зовсім інший акцент. Пам’ятаю, мені треба було йти на сесію, я тоді був помічником нардепа. Якраз приїжджали ось ці депутати регіонали. Там стояли переодягнені, такий кіношний варіант, “Донські козаки”. Типу, в бурках, татарський варіант, чорне на головах. Цей весь шабаш на очах відбувався. Розповідали (депутати - прим. авт.), що під Алчевськом автобус їде з бандерівцями, їдуть вбивати. Політичної частини тоді багато не було, багато голосувань було - дерибанили землю і муніципальні об’єкти. А наприкінці розповідали про страшних бандерівців, які морем і по річці йдуть, що їх велика кількість. Декілька виступів тоді було, це такі були відомі місцеві посадовці, з тих, що ви знаєте - це Єфремов, - розповідає Андрій

“Донські козаки”

Довідка: Олександр Єфремов - український політик, заступник лідера Партії регіонів, народний депутат України (2006—2014), голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді (2010—2014). 14 лютого 2015 року, затриманий Генеральною прокуратурою України спільно з СБУ, за “сприяння сепаратизму… зазіханні на територіальну цілісність і суверенітет» України.

- Це була зима, ми хотіли верхній одяг у гардеробі залишити, а він у підвалі. Нам - “ні, не йдіть, беріть одяг у руки, вам можна” і так стеляться. Після сесії підійшов хлопець до мене, який був теж якийсь представник, і каже: “В підвал краще не спускатися. Там сморід, люди якісь, як безхатченки, їх у гардеробній тримають”. Я пішов подивитись, а там кілька десятків людей, половини зубів немає, брудні. Вони знаходилися у цьому підвалі, їх там годували. А на виході з адміністрації там вже стояли кізяки (Донські козаки - прим. авт.), з символікою, люди такі, спортсменами я б їх всіх не назвав, багато було з зайвою вагою вони. Чути було, що розмовляють не так, як місцеві. Деякі з них уже були з такою зброєю, яку в житті так часто не побачиш, револьвер, наприклад, якому років сто, мабуть. Це було відкрито, не приховуючи, стояла міліція й нічого не казала їм, ще декілька було в бронежилетах і шоломах старих радянських, - каже Андрій.

Про першу сутичку з сепаратистами

9 березня, Андрій каже, почали завозили тітушок масово. Бачив з десяток автобусів, які їхали колоною. Тоді сепаратисти були вже зі зброєю. Тому довелось організувати місцеву самооборону. 

- Зібрались ми на роковини Тараса Григоровича, біля пам'ятника. Вийшло багато людей, дівчата й  діти були, які співали. Я ще з малою приїхав і дружиною. Був спокійний мітинг.  Представники релігії щось розповідали й в цей момент підривається  і починають оце до 2 тисяч тітушок перебігати з палками, з прапорами російськими і побігли на нас. Це перша була така відверта сутичка з бійкою. Вони штовхали, порвали нашій  82-річній активістці колготи. Кричали не так якусь фразу чи вигук, а просто кричали, бігли натовпом, чомусь більше на жінок. Прямо біля мене стояли представники правоохоронних органів, так званих, просто дивилися. Один тітушка вдарив мене в груди якимось гачком, ще кількох хлопців вдарили. Тоді я побачив, що вони озброєні, а поліція позаду просто дивилася, як це все відбувається, - згадує Андрій.

Довідка: Самооборона Майдану - всеукраїнський  громадський рух. До нього входять активісти Євромайдану, організовані у загони самооборони, які призначені для забезпечення безпеки учасників протестів, підтримання громадського порядку на території, контрольованій активістами, та інших заходів. 

Штурм МВС відбувався за участю міліції

Серед місцевої міліції були й ті, які обрали проукраїнський бік. Таких, каже Андрій, було значно менше.

- Деякі з них пішли на контакт, казали, що ми теж будемо супротив чинити. Я спочатку не дуже повірив. Але була ситуація, коли вони деяких (тітушок - прим. авт.) вихоплювали й клали на землю. Ще одна частина з них була в будівлі МВС, яку вони не здавали зі зброєю. Хоча знову ж таки, я біля цієї будівлі ходив, коли її намагалися штурмувати. Спочатку з одного боку була акція протесту під МВС, а потім прийшли не ті, хто проти влади, а ті, що захоплювали її. Я бачив, як димову шашку туди всередину кацапи закидають. Я її вибив з рук. Бачу, що представники міліції допомагали цьому чуваку, який з кацапами приїхав. Вони його не намагалися затримати. Тобто, при штурмі МВС, частина міліції допомагала штурмували МВС, - розповідає Андрій.

Після сутичок під будівлею Головного управління МВС України в Луганській області, Андрій потрапити у Луганськ не міг й там вже не був протягом 6 років.

- Мене намагалися затримати, на мене кидалися на посту на виїзді з Луганська. В них були номер машини, прізвища, телефони наші. Я побачив у них список усіх активістів, з іменами, номерами і так далі, - каже чоловік. 

В кінці квітня 2014-го року ГУ МВС України в Луганській області створило спецпідрозділ «Тимур», який мав зайняти позицію у школі міліції. Андрій Лебідь бачив, як сепаратисти не давали цього зробити. Тоді командира батальйону взяли в полон.

- В нас був організований підрозділ “Тимур”. Вони повинні були в школу міліції зайти, щоб захищати наше місто. Тоді вже з ножами, з якимись предметами ціла купа людей була в Щасті. Підрозділ “Тимур” не пускали в школу міліції. Стояла міліція з автоматами, спочатку просто спостерігала, ходила хвостиком за “Тимуром”.  Я підійшов до одного з працівників міліції і питаю: “Це довго буде продовжуватись?”, а він каже: “Та ні, зараз цих бандер виженуть і все буде нормально”. Він, мабуть, не зрозумів, що я від нього хочу. Пішов я до посту ДАІ, який на в’їзді. Там стояла купа озброєної міліції з  тітуханами. Один вдарив по обличчю Тимура. Один з міліції, який не на нашому боці був, але він дістав пістолет і стрельнув у повітря, після цього бійка припинилася. Це перший постріл був взагалі тоді в Україні з боку правоохоронців.  Це був Іванов - керівник міліції міста Щастя. Тимура посадили в машину, його повезли в будівлю СБУ в полон, - розповідає Андрій.

Фото "Український тиждень"

Довідка: Тимур Юлдашев - український військовий, МС міжнародного класу з пауерліфтингу. Командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Тимур». Навесні 2014 року очолив Штаб народної самооборони Луганська. 28 квітня група добровольців з «Тимура» прибула до міста Щастя, де у навчальному центрі ГУ МВС України Луганської області планувалося провести їх підготовку. Їх заблокували сепаратисти, відбулася бійка. Комбат Юлдашев запропонував взяти себе в заручники, на заміну відпустити добровольців. Російські бойовики тримали його в полоні 35 діб у будівлі СБУ. 2 червня звільнився з полону. Згодом продовжив боротьбу за територіальну цілісність України. 24 серпня 2014 року Тимур Юлдашев загинув від кулі снайпера.  

“Сидиш з прапором - 100 гривень, махаєш прапором - 200 гривень”

Андрій Лебідь вважає, на проросійські майдани виходили або всі, або майже всі за гроші. Сам бачив неодноразово, як сепаратисти пропонували гроші місцевим жителям, аби ті вийшли з російським прапором і позували з ним для фото.

- От приходить якийсь хлопець і каже до бабуськи: “У  вас є можливість сьогодні 100 гривень заробити - дві години стоїте, вас фоткають, знімають”. Давали радянський прапор і російський. В основному, навіть бабусі, відмовлялися. Переважно казали “нащо?”, “для чого?”. Ті у відповідь - “Ну це ж Бандери, вони зараз НАТО, захоплять все”. Вони приходили на ринок на автостанцію, купували алкоголь, цигарки, завжди новими купюрами розраховувались. Сусідка, яка там пиріжками торгувала, кожного дня мені  розповідала скільки їм давали, як і що. Я ці дані обробляв і відправляв куди треба, але зараз  розумію у цьому не було ніякого сенсу, - згадує Андрій. - В основному, з тих кого я знаю, це скоювали люди, які жили колись в Казахстані. Вони візуально відрізнялись по розрізу очей було видно. Не знаю хто ними командував, бо постійно різні люди гроші приносили. Частину, яку вони задіяли - це наркоторговці. Це була чітка межа з дисципліною, до них привозили продукти, гроші там була певна ієрархія. От вони і набирали людей кожного дня, щоб приходили махати прапорами. Спочатку була ціна 100 грн, потім було більше до 400, але коли людей було набагато більше - ціна спала, - каже Андрій.

“Російська збройна агресія проти України була цілком передбачувана”

Інших проросійських активістів, якщо не “купили”, то “обробили”. Андрію відомі випадки, коли його знайомі їздили в Ростовську область не за місяць-два, а за декілька років до 2013-го на, так звані, тренування. 

З 2009 року на Луганщині роздавали безкоштовну літературу, в якій йшлося, що України не існує. Тоді російські пропагандисти вже почали писати про “Новорусь”.

Тому, розповідає Андрій, для нього Російська збройна агресія проти України була цілком передбачувана. Ще одна знайома жителька Луганська, яка працювала продавчинею на місцевому продовольчому ринку розповіла у 2013 році, що вже 6 років до неї приходив за покупками приїжджий росіянин, який у квітні 2014 допомагав окупантам.

Батьки Андрія залишились у прифронтовому місті

Батьки Андрія пенсіонери. Андрій каже, що вони виїхали б з із міста, якби було куди. А з іншого боку - не хочуть залишати домівку, бо там мають домашніх тварин та тримають господарство. Батько не поїхав навіть у ті дні, коли Щастя розносили, він хотів допомагати українським військовим. Матір виїжджала на 1,5 тижні, більше не витримала. 

- Щастя зараз підконтрольне українським військам. Там мати живе з батьком, а моя підприємницька діяльність, яка в Луганську була, то все розграбоване. Вони туди дуже швидко зайшли, бо знали куди, повиносили все, що можна було. Теж не дуже грамотні, тому що деякі речі, типу китайського планшета, який не дорогий, вони забрали; а речі, які коштували під тисячу доларів, якийсь процесор чи бланка пам’яті, які в рази дорожчі, просто валялось  потоптане на підлозі, - люди певно не розбирались, - каже чоловік.

Пригадує Андрій день, коли йому довелось виїхати та назавжди вивести свою дружину та доньку зі Щастя. Після цього сусід Андрія показав російським бойовикам, де живуть його батьки. 

- 2014-го року прийшли до мене додому. Все-таки працювала наша розвідка, мені за день прийшло попередження “чекай”. Я виїхав з родиною ввечері. А наступного дня вони зайшли в будинок. Там іноземці з автоматами прийшли. Через кілька днів сусід привів до матері на дачу, (тітушок - прим. авт.) вони б в житті не знайшли будинок, там заплутана система вулиць, навіть якби адресу сказали, то не знайшли б, бо вулиці не підписані. Прийшли до матері, щось їй казали, погрожували. Була своя людина, яка знаходилась на території Щастя, ми там всі подробиці знали. Я знаю, що це сусід прийшов і сказав їм, типу, цей виїхав, а от матір і батько на дачі живуть. От батька тоді не було вдома, а матері погрожували, - каже Андрій.

Про АТО

Повернувшись в рідне місто зі зброєю - Андрій став бійцем “Айдару”. Батальйон брав активну участь у визволенні міста Щастя від сепаратистів під час російсько-української війни. З 14 червня 2014 року місто перейшло під повний контроль українських силовиків. Бої за місто тривають. 

- В нас була своя спільнота учасників супротиву, самооборони, до існування “Айдару”. В “Айдарі” я офіційно з перших днів літа. Зброю отримав у червні. Ми були неподалік від Слов'янська, там я не брав участь, я не був ще у підрозділі ніякому, а повернувся в Щастя з “Айдаром” вже, - розповідає Андрій.

Востаннє у рідному місті Щастя Андрій Лебідь був у квітні 2015-го. Виїхав у Київ з кількох причин:  на Пасху 2015 року отримав контузію і його ушпиталили, до того ж були постійні переслідування, погрози та обстріли будинку, де той проживав.

- Мене переслідували, працівники МВС з обшуками приходили. Позаводили купу кримінальних справ. Прийшли з обшуками навесні 2015-го. До цього були претензії, нас намагались вивезти з позиції. “ви повинні покинути позицію і поїхати на Дебальцеве”. Просто, щоб ми покинули місце, а в нас тоді одна рота залишалася в місті Щастя. Але це не спрацювало. Потім по черзі кожного з керівників “Айдару” викликали в Київ і пояснювали чому “Айдару” треба було вийти, - згадує Андрій.

- Був один епізод, чітко пам'ятаю, 14 лютого 2015 року, початок першого перемир’я, так званого, коли повинні були перестати стріляти з озброєння великого. Вони в цей день обстріляли Щастя, типу, останній акорд. Було це ближче до ночі. Стріляли в будівлі військовослужбовців української армії, в основному айдарівців. Одному побратиму влучили в будинок, розлетілась альтанка - мінометом стріляли, - каже чоловік. 

-  Коли стріляли в бік мого, а то ж не приватний сектор, а 5-ти поверхівка, де купа людей живе, - прямо по лінії, спочатку в один будинок влучили, одразу в наступний - чітка лінія. Потім вже бабахнули в дворі мого будинку - розбили мені дві машини, посікло, скло повипадало. В середині будинок був пошкоджений. Я якраз в хаті знаходився, вийшов подивитися, що з машиною, сидять мої ватні всі сусіди на першому поверсі, ховаються від обстрілу. На мене так дивляться і одна сусідка підійшла і сказала, що дзвонили її сину і вітання передавали з того боку, - розповідає Андрій.

Було з двох боків, як обстріли по будинку,  так і міліція приходила, і смс приходили з адресою дитячого садочку куди ходить моя донька. Їй тоді 5 років було.

Про контузію 

- Один з наших зачепив розтяжку ногою своєю, хоча досвідчена людина. В мене нічого, а в нього шматочки маленькі кілька міліметрів гранати в спині застрягли, я його повіз у місцеву лікарню. Там наші  військові медики знаходились. Щось витягли, а щось не змогли. Робили це такою палкою з магнітом. Вичищають спиртом чи чимось таким, якоюсь рідиною, засовують палку прямо під шкіру і тягнуть. Тоді не все змогли дістати і його відправили  у Сватове в шпиталь. А мене через кілька днів відправили в Київ, - каже Андрій.

Не приїжджав більше додому, бо невідомо чим би для Андрія це скінчилось. Тому зараз допомагає, як волонтер. Проживає в Києві та має дрібне виробництво. Чоловік планує з сім’єю цього року переїхати до Хмельницького.

 Довідка: 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар» Сухопутних військ Збройних сил України. Його створили в травні 2014 року, він підпорядкований Міністерству оборони України. Діяв на Луганщині у складі підрозділів АТО, виконуючи завдання із захисту територіальної цілісності України. Свою назву отримав на честь річки Айдар, на берегах якої відбувся перший бій формування. 22 травня 2014 року в Старобільську відбулася перша операція батальйону «Айдар». Група добровольців з різних регіонів України розгромила і взяла в полон російських найманців, які блокували упродовж кількох діб пересування української військової техніки в бік Луганська. До складу батальйону увійшли активісти Самооборони Майдану та добровольці з різних областей України. Завдання батальйону - патрулювання доріг, операції з виводу цивільного населення з окупованих територій, розвідка, коректування вогню, звільнення населених пунктів від бойовиків у взаємодії з підрозділами ЗСУ.

Про “Російську весну” писало чимало ЗМІ, ми зібрали найважливіші події березня та квітня 2014 року, які призвели до утворення, так званої, “ЛНР”. 

1 березня - біля пам'ятника Тарасові Шевченку - мітинг проросійських організацій. Вони тримали російську прапори та чорно-жовто-білі. Учасники виступали за надання російській мові статусу державної, формуванні муніципальної міліції, підпорядкованої громаді та вибори голів ОДА та прокурорів. Вони були проти української влади, вигукуючи лозунги проти «фашистів». 

Далі учасники мітингу з прапорами організації «Молода гвардія» рушили до будівлі Луганської ОДА, де спустили прапори України та підняли російські. Керував цим дійством депутат Луганського обласної ради Арсен Клінчаєв. Він ж і повідомив про початок запису добровольців у народні дружини, які поїдуть до Криму «допомагати».

2 березня - на засіданні Луганської обласної ради ухвалили рішення про визнання нелегітимними центральні органи виконавчої влади України. Депутати закликали ВРУ надати російській мові статусу другої державної. 

Під час проведення засідання, будівля обласної ради була заблокована натовпом, який відмовився випускати депутатів, доки вони не ухвалять «потрібні рішення». Під радою зібралося до 400 активістів з прапорами партії «Руська єдність» та організації «Луганська гвардія». Лідер організації передав депутатам резолюцію рішення про звернення до Володимира Путіна. Депутати відмовилися підтримувати резолюцію. Після чого сепаратисти штурмували будівлю, зламали ворота, заблокували виходи та встановили на даху прапор Росії. 

9 березня - між учасниками проросійського мітингу та активістами проукраїнських сил сталася сутичка: проросійські активісти силою розігнали зібрання біля пам'ятника Тарасові Шевченку, учасники якого хотіли відзначити 200-річчя поета. Під час проросійського мітингу, на якому зібралося за різними оцінками від 10 до 20 тисяч осіб, захопили приміщення Луганської ОДА та вивісили російський прапор на будівлі.

Міліція не протидіяла ані штурму ОДА, ані нападу на учасників проукраїнського мітингу]

10 березня - проросійські мітингарі добровільно покинули будівлю ОДА, проте знову мітингували. Вони вимагали провести референдум щодо федералізації України на території Луганської області.

Учасники проросійського мітингу перешкоджали діяльності журналістів, звинувативши їх у необ'єктивному висвітленні подій. Невідомі особи захопили офіс ТРК “ Ірта” - вимагали вимкнути ефір та віддати матеріали про захоплення Луганської ОДА, погрожуючи спаленням телекомпанії.

6 квітня -  черговий проросійський мітинг: близько 2 тисяч осіб вимагали відставки уряду Арсенія Яценюка, надання російській мові статусу державної. Після мітингу учасники дісталися будівлі управління СБУ, в якому мітингарі виламали двері, побили вікна та вдерлися в приміщення. Під час захоплення будівлі було застосовано світло-шумові гранати, каміння, вибухові пакети.

7 квітня - близько 3000 бойовиків захопили обласне управління Національного банку України. Повідомлялося про захоплення проросійськими активістами зброї у будівлі СБУ. 

8 квітня - на мітингу перед обласною СБУ було оголошено про початок роботи над створенням місцевого «парламенту».

10 квітня - мітингарі утримували управління СБУ та створили наметове містечко навпроти установи. 

Змінилися їхні вимоги: замість проведення референдуму, хотіли надати органам місцевого самоврядування більших повноважень, зокрема обрання громадою голови ОДА. 

29 квітня - маже 3 тисячі проросійськи налаштованих мітингувальників захопили будівлю Луганської ОДА. Двері та вікна вибили, встановили прапори Російської Федерації та самопроголошеної “Луганської народної республіки”. Після переговорів, працівники міліції покинули будівлю через коридор, влаштований мітингувальниками і під їх контролем попрямували у бік військової частини. Зброю вони не здали. Місцеві правоохоронці перейшли на бік мітингувальників і начепили георгіївські стрічки.

Далі озброєні автоматами сепаратисти захопили обласне телебачення й обласну прокуратуру. 

Майже 3 тисячі мітингувальників намагалися захопити будівлю ГУ МВС України в Луганській області, але не вдалося.

Близько 21:00 сепаратисти захопили будівлю Луганської міської ради.

Всього, внаслідок російського вторгнення в Україну, на Сході загинуло 4450 військовослужбовців. 

Коментарі (2)
  • Oleg Li

    Настя ти молодець, але як на мене трохи забагато емоцій, я розумію, що подібний матеріал повинен викликати емоції і саме патріотичні, однак матеріал дуже обширний і ти мабуть ще готувала його під впливом тих емоцій, які переживала сама. Та то не настільки велика проблема, думаю з часом ти досягнеш високого професіоналізму. Я дуже пишаюсь тим, що можливо частково як вчитель вплинув на формування твоїх патріотичних почуттів, ти молодчинка, побільше б таких небайдужих як ти. Успіхів тобі і творчості.

    Настя Сбродова reply Oleg Li

    Дякую, мені надзвичайно приємно! Я дякую і за коментар, і за уроки :) вже не один раз думала, що з такою проукраїнською позицією, як у вас, було би добре, якби було більше вчителів. Та й не лише вчителів.... Знаю точно, що зерно ви теж посіяли яке треба :)))))) ДЯКУЮ!!! емоцій дійсно багато, погоджуюсь.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Хмельницького за сьогодні
18:28 Хто встановлює тарифи на комуналку в Хмельницькому (ІНФОГРАФІКА) 16:01 Хмельницький “Електротранс” шукає водіїв та водійок. Які умови? 15:06 «В перший день піднявся і пішов»: попрощалися з Василем Сіргуном, який загинув на війні photo_camera 14:53 У Карпатах загубилися лижники з Хмельницького й Дніпра Від читача 17:46 1118 стентувань коронарних артерій при гострому інфаркті міокарда проведено у КНП "ХОССЦ" у 2022 році 13:09 Жахи російського полону: інтерв’ю з хмельничанином Денисом Гайдуком play_circle_filled 12:53 Громади Хмельниччини отримали 35 станцій Starlink 11:57 На Дунаєвеччині чоловік украв електроопору 10:49 На Хмельниччині обікрали недіючий ресторанно-готельний комплекс 09:47 Убила свічка: у полум’ї на Шепетівщині загинув чоловік 07:11 Як на Хмельниччині відключатимуть світло 27 січня: графік 21:39 У Хмельницькому шукають донорів: деталі 21:27 До 10 тисяч – за знання: у Кам’янці винагороджуватимуть дітей 20:39 У Хмельницькому бізнесу почали виплачувати компенсацію за купівлю генераторів
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Хмельницькому Ваші відгуки про послуги у Хмельницькому
keyboard_arrow_up