"Єдине, чого нам варто боятися – це самого страху, того страху, що паралізує зусилля, необхідні для перетворення відступу у наступ".
Це улюблена фраза Франкліна Делано Рузвельта - людини, яку американці чотири рази обирали своїм президентом, людини, яка вивела США з "Великої депресії" і перетворила на найпотужнішу світову державу
Спадок, який дістався йому від попередника – президента Гувера – був катастрофічним: країна переживала небачену економічну депресію. Лише декілька цифр: станом на 1932 рік промислове виробництво скоротилося на 46%, в деяких галузях, наприклад, в сталевій – на 76%. Це Вам випадково не нагадує ще одну країну? Цифри Америки 30-тих років дуже схожі на ті, що чуємо ми від наших урядовців після 2014 року. Ще більш схожою стає ситуація, якщо порівняти стан економіки і банківських систем - за чотири роки кризи у США збанкрутували 135 тисяч фірм та майже 6 тисяч банків. В нас теж менше банків залишилось, ніж збанкрутувало. Але Рузвельт знайшов вихід. І одним із "китів" його програми виходу з кризи було будівництво. Всеохоплююче, масштабне, державне і недержавне. Будівництво доріг, шкіл, громадських об'єктів - за державний кошт і всіляке сприяння будівництву за кошт приватний. Великий президент великої країни розумів, що будівництво - це саме та галузь, що здатна в найкоротший термін оздоровити і підняти економіку. В той же час на наших просторах Сталін теж ставив мегазадачі в будівельній галузі - але це не дало того результату, що отримали в Штатах - багато збудованих тоді доріг і будівель існують і досі, як пам'ятник великій ідеї, що була реалізована.
Цим шляхом - шляхом розвитку і сприяння будівництву й далі ішли всі країни, що стали успішними. Японія, Південна Корея, Об'єднані Арабські Емірати, що мало не всі кошти від нафти вкладають в будівництво і, нарешті, Китай, що просто стирав з лиця Землі цілі міста, будуючи наново величезні мегаполіси за найсучаснішими стандартами.
Україна ж, як держава, все ніяк не може чи не хоче дати будівництву "зелене світло". Український бізнес, що більше спирається на саморегулювання ніж на підтримку влади, сам торує нашій країні шлях вперед. Ставши одним із способів заощадження і збереження коштів, будівництво абсорбувало в собі більшість наявних у населення коштів. Перетворюючи їх на квадратні метри і тим самим даючи людям величезну кількість робочих місць в цій сфері. Якщо взяти до прикладу Хмельницький, то державна статистика стверджує, що середня зарплата по нашому місту близько 6 000 грн і ми перебуваємо за цим показником десь далеко внизу. Робота в сфері будівництва ж дозволяє нашим мешканцям заробляти дещо інші гроші - середня зарплата по регіону виступає мінімальною, а, наприклад, кранівники отримують від 450 гривень в день. Враховуючи, що в нашому місті майже 90 будівництв із кранами, то ця професія стає досить популярною. Вже тисячу разів говорено, що будівництво дає багато роботи і суміжним сферам, а в нашому місті воно і виступає одним із ключових локомотивів розвитку. При чому, особливого режиму сприяння тут не спостерігалось. А є ж іще певний прошарок інтернет-користувачів, що своїми дописами створюють враження, що суспільна думка налаштована проти. Розпочинається будівництво в місті, і у багатьох випадках, одразу виникають негативні коментарі в інтернеті. Можливо це так помітно тому, що негативна інформація здатна швидше поширюватись і більш цікава людям. Чому так відбувається у місті, де у кожного є хоч один товариш чи знайомий, що працює ріелтором, чи хоч один родич-будівельник? Пояснити це явище лише боротьбою конкурентів-забудовників неможливо. Чи це якась звичка і особливість наших людей - завжди жалітись? Ви не помічали, що у тих, хто стоїть на базарі - ніколи немає торгів, а таксиста запитай - стоїть без роботи, а якщо десь розпочалось будівництво, то знайдуться не задоволені. Хоча це не заважає таксистам купувати нові машини, а працівникам базару - квартири, при чому, у тих самих новобудовах. Отакий от Хмельницький парадокс.
Автор: Микола Мельник
на правах реклами
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.