ТОП - 25. Ніна Гончарук, народна майстриня

Ніна Гончарук: картини малюю голкою

Чарівні квіти, казкові пейзажі та портрети, ніби намальовані – вишивані картини народної майстрині Ніни Гончарук відомі не лише у Хмельницькому, але й за межами нашої країни. Багатошарова вишивка – спосіб, яким володіє майстриня, єдиний в світі

- За свій вік саме цією технікою я вишила 173 роботи, зараз  в музеї їх знаходиться 84. Я завжди записую назву картини, розмір і в якому році її побачив світ, - розповідає майстриня. – Нещодавно переглядала записи, то виходить, що я 30 %  продала, а 70 % подарувала. То це той самий випадок, коли кажуть – кидайте, дядько, торгувати, бо нема чим здачу дати (сміється – прим.авт).

 

Відео дня

Коли всі діти гуляли надворі, маленьку Ніну часто можна було побачити сидячою на стільчику й мрійливо споглядаючою у віконце. Узимку вона розглядала, як на вікнах мороз вимальовує свої візерунки. А навесні спостерігала, як яскраве сонечко, пригріваючи, топить сніг. А з-під нього пробивалася маленька травичка, яку вона пробувала перенести на тканину, вишиваючи гладдю. Саме такою запам’ятала себе з дитинства народна майстриня Ніна Гончарук.

- У три роки вперше взяла до рук голку й так, наслідуючи маму, почала пробувати вишивати на невеликих клаптиках гладдю та хрестиком, - розповідає Ніна Іванівна. - Спочатку то були кумедні візерунки. А згодом в мене все більше виходило й ставало гарнішим. Це всі помітили. Тоді були важкі часи, з одягом в селі були великі проблеми. Але мама знаходила вихід з ситуації. Вона в’язала нам з сестрою гарні речі, й ми не були схожі на однолітків. Підростаючи, в’язання та оздоблювання тканини я не залишила, а навпаки, щось постійно вигадувала.

За освітою Ніна Іванівна економіст, все життя пропрацювала за спеціальністю. Але любов до вишивки не залишала. Постійно була у пошуку нових ідей.

- В 90-х роках багато робіт вже створювала в мініатюрі, кожну з них я відкривала по- новому, це були мої перші нові роботи, - ділиться майстриня. – Своїми роботами я з радістю ділилася з рідними та друзями. Я дуже люблю природу, особливо сонячний Крим, саме там зародилася думка про створення першої великої роботи «Ластівчине гніздо». Наступна була також на водну тематику – про наш чудовий Південний Буг. Пройшов час, і я отримала патент за винахід власної дво-, тришарової вишивки. Я об’їздила з виставками міста України, та поспілкувавшись з багатьма творчими людьми, з’ясувала, що ніхто в світі таким способом не створює картини.

Музей для всіх

Хмельничани можуть побачити роботи Ніни Гончарук у її творчій світлиці-музеї, що в учбовому комбінаті, поблизу «Ангела Скорботи».

- В 2012 році мені надали місце для створення музею. Його директор Іван Федоров допомагав з оздобленням. Приніс свою велику колекцію вишитих рушників, які прикрашають світлицю, - говорить майстриня. – Наш музей такий єдиний в Україні. Його відвідало дуже багато людей з міста й області, й не лише. Нещодавно заходив губернатор на день визволення України від фашистських загарбників з гостями, були всі у захваті. На мою честь написано вісім віршів, також є пісня «Народна майстриня» Івана Мостового на слова Оксани Радушинської.

Настільною книгою, окрім Біблії, в Ніни Іванівни слугують твори Тараса Шевченка. Сюжети вона перенесла на 94 роботи, й вірші немов ожили. 

- Усі навчальні заклади міста та області можуть приходити до нашої світлиці та проводити семінари, уроки. Тим паче, незабаром буде 200-річчя цього видатного митця. Та й не лише з цього приводу. Адже в мене є роботи на різноманітну тематику. Можна побачити роботи з зображеннями красивих туристичних місць Хмельниччини, карту України та багато чого іншого, - говорить майстриня.

У 2013 році Ніна Гончарук здійснила ювілейну 50-ту персональну виставку. Експозиція виставлялася у Каневі.

- Минулого року їздили до Старокостянтинова, Тернополя, - говорить майстриня. – Скрізь гарно приймають. А от в  Сорочинському ярмарку я дещо розчарувалася. Все поставлено на бізнес, який з мистецтвом не дуже поєднується. Там за метр місця необхідно було сплачувати по 250 гривень. Не повинно так бути, аби мистецтво ставало на задній план. Я сподіваюся, що прийде в скорому часі розуміння стосовно цього.

Малює нитками

У своїх роботах Ніна Іванівна використовує різні матеріали – акрил, муліне, шовк – усе залежить від задумки, над якою працює.

- Я володію різними техніками, - пояснює Ніна Гончарук. – Розписую також одяг, сукні оздоблюються дуже гарно, є свої секрети маленькі. Створила багато хустинок, в яких залюбки ходять рідні, друзі та всі охочі, які бажають мати ексклюзивні вироби.

На створення однієї роботи витрачає декілька місяців. Портрети дуже важко й довго вишиваються.

- Коли я створюю картину, то фантазую. Іноді трапляється, що починаю роботу і навіть не знаю, що з того вийде, в процесі створення все може змінитися, – говорить майстриня. – І замість пейзажу може вийти Меджибіжзька фортеця. Для підсилення ефекту наношу шовкові нитки, так картини виходять наче шовкографічні. Вони виглядають мов живі. Я зараз на такому етапі, що рамки в мене вже закінчилися, полотно та нитки теж закінчуються, і, на жаль, на сьогоднішній день трохи напружно з цим. Але я не скаржуся.

Хоче навчати

Свій колосальний досвід майстриня готова передати іншим. Однак говорить – оскільки робота складна, бажаючих небагато.

- Було багато дітей охочих вчитися, а як до діла доходить – менших треба водити, а старші не завжди хочуть, бо трудомістка справа. В минулому році займалося шестеро дітей. У вересні пішла по школах, але в той час ще діти не знали, куди будуть ходити. А прийшла в кінці місяця – то вже у інші гуртки позаписувалися. Немає підтримки, інформації у людей мало. Та й діти дуже загружені навчальною програмою. Але я не полишаю надії, що все- таки знайдуться ті, кому я передам свій великий досвід. Чи це будуть діти, чи дорослі – неважливо. Я завжди готова поділитися з кожним бажаючим.

Свої роботи Ніна Гончарук і продає, і дарує.

- Я дуже не хочу своїх робіт продавати, але змушена – пенсія невелика, підтримувати рідних також треба, - говорить жінка. – З кожним роком матеріали стають все дорожчими. Найпростіша рамка коштує від 100 гривень. Я ж намагаюся свої роботи одягнути у красиву «одежину». В минулому році на 75-річчя Блаженнійшого Володимира я їздила у Києво-Печерську лавру, аби йому подарувати картину, на якій зображена його батьківська хата. Він наш земляк, родом з Летичівського району. Такі подарунки я люблю робити.

У планах – виставки за кордоном

Наразі Ніна Гончарук працює над черговою роботою.

- Остання моя робота – мама з дитиною. Я бачила дуже красиву ікону і вирішила зобразити це. Також почала вишивати щось фантастичне й неземне, наприклад, дівчинку-янголятко. Маю бажання вишити біле по білому – як мороз малює на склі, туман чи ще щось цікавеньке. Мені нецікаво стояти на одному місці, - говорить майстриня.

Ніна Гончарук планує додати робіт до світлиці, адже творів щораз більше.

- Також хочу повезти свої роботи за кордон, але немає суттєвої фінансової підтримки, - говорить мисткиня. – Ну й найголовніше – щоб була здорова та ще багато років могла дарувати світові красу. Аби було багато талановитих людей, які так само полюблять мистецтво створення картин, як і я.

Довідка:

Ніна Гончарук народилася  11 січня 1949 року в селі Видошня Ярмолинецького району на Хмельниччині. Заслужений майстер народної творчості України. Майстриня була відзначена 55 дипломами, похвальними грамотами, подяками. Стала лауреатом конкурсу авторської вишивки «Барви України». Українська Рада Миру нагородила майстриню-художницю Почесною Грамотою Лауреата конкурсу «Золота голка України». Подаровані та продані картини знаходяться у приватних колекціях багатьох країн світу.