Загиблий в АТО Геннадій Вегера на передовій зустрів чотири Нових роки

  • Стрілець 34-го батальйону ЗСУ, батько трьох дівчаток Геннадій Вегера загинув вчора, 10 січня. 
  • Військовий воював на Донбасі з 2014-го. 
  • Про сім'ю, обстановку в АТО та службу Геннадій розповів за дві неділі до загибелі виданню Gazeta.ua. 
  • Інтерв'ю публікуємо без змін. 
Загиблий в АТО Геннадій Вегера на передовій зустрів чотири Нових роки

Інтерв'ю від 29 грудня 2017 року: 

— Перший Новий рік на передовій дався важко. Не міг додзвонитися додому. Далеко за першу почув голоси рідних. Плакав. Дуже люблю дочок. Маємо трьох, — каже боєць 34-го батальйону Збройних сил 37-річний Геннадій "Зелений"Вегера.

— Дружина спалила паспорт, аби не йшов воювати, — продовжує. — Ледве вирвав військовий квиток. Через друзів відновив документ і поїхав на війну. Дивитися, як гинуть хлопці, не було сил.

Народився в селі Курилівка Волочиського району на Хмельниччині. Закінчив училище в Полтаві. Два роки служив у 3-му полку спецпризначення в Криму. Наступні шість — у спецпідрозділі воєнізованої охорони. З 2014-го воює на Донбасі.

— Не хотіли брати в армію через здоров'я. У травні 2014-го поїхав у Кіровоградську область. Записався в добровольчий батальйон "Батьківщина". Був майже сформований. Тому взяли у підрозділ забезпечення. Зайвих рук на передовій не буває. На полігоні був банщиком. У середині липня попали в АТО неподалік Костянтинівки. За три дні комбат Дмитро Красильников запитав, хто хоче на передову. Погодився. За декілька днів ми були на блокпосту №3 — шахта Південна поблизу Горлівки.

Пам'ятаєте перші кроки там?

— Мало не стали смертельними. Заступили на позиції. Там — рівнина. Почали окопуватися, щоб було куди заховатися у разі обстрілів. Людей мало, копали багато. Час від часу мінявся з побратимом.

Розвернули до Горлівки великий армійський бінокль. Копаючи, побачив, як за 300 метрів під'їхало авто. Вийшли троє з автоматами й побігли до нас. Думав, наші. Крикнув: "Пов'язки одягніть, бо ще свої пристрелять". Ми носили білі. Ті переглянулися — й далі бігти. Подивився у ­бінокль, а вони в російській формі. Побіг до автомата, що лежав на бруствері. Як схопив його, зачепився за камінь. Почав падати в окоп. І тут росіяни випустили кулю. Пройшлася по розкішному козацькому чубові, що відростив. Якби не спіткнувся, лежав би з пробитою головою.

Ми почали відстрілюватися. Цих трьох убили. Хлопці на ЗУ-23 (зенітна установка. — ГПУ) знищили автомобіль, що від'їжджав.

Цей бій не змусив жаліти, що пішов воювати?

— Емоції були різні. Потім ми ліквідували мінометну батарею росіян. Це загартувало до подальшої боротьби. Нас постійно обстрілювали з "васильків" (касетний міномет. — ГПУ). Працював їхній танк. Ми називали його "білим тигром", бо був невловимий. Постійно намагалися дістати "артою". Врешті вдалося. Почали гатити по нас. Випустили 60 мін. Бачив, звідки б'ють — 500 метрів від нас. Передав координати артилеристам. Навели Д-30 (122 мм гаубиця. — ГПУ) точно на ворожий міномет. Рознесли вщент їхній розрахунок, два "шишарика" (вантажівка радянського виробництва. — ГПУ) й саму зброю, коли з неї ще вилітали міни. Встиг побачити виплеск полум'я, а потім усе розчинилося у вогні. Від радості так стрибав, що вирвав бінокль із землі.

Позитивних моментів було чимало?

— Як і негативних. 1 вересня наймолодша пішла в перший клас. У мене був шалений бій. Після бою набрав її, взяла телефон і ми разом провели півтори години на лінійці. Слухав виступи дітей і плакав. Стало шкода, що я на війні, а моя дитина сама без батька.

Який був 2015 рік?

— Спокійний. У березні прикомандирували до 128-ї бригади у Краматорськ. Охороняв штаб. Оглядали територію в радіусі 5 кілометрів. Час від часу знаходив схрони бойовиків, мінні загородження. Навчав бійців розвідувальної справи. За три місяці перекинули на Луганський напрямок. Про ті завдання поки що не говоритиму. Повернувся до Краматорська, там зустрічав Новий 2016 рік. Знову було сумно. Нам привозили поранених, родина далеко. Проте кожен розумів, що це — війна.

Незабаром під час боїв на Луганському напрямку отримав важке поранення ніг. Перевезли в Харківський військовий госпіталь.

Дружина не просила залишити службу?

— Напевно, змирилася. Сьогодні дзвонила вранці схвильована. Наснилося, що я загинув. Уві сні почала плакати. Діти розбудили. Пишаються батьком. Усім про мене розказують.

Підлікувався, став на ноги й почав служити в підрозділі охорони. Супроводжував військових медиків в АТО. Наприкінці осені торік повернувся на передову. Там зустрів 2017-й. Не маю права сказати, де. Добре, що залишився живий.

У травні приїхав у свій 34-й батальйон. Радості не було меж. Багато бійців незнайомі, але це — мій батальйон. Із ним зайшли навесні в район Донецького аеропорту.

Як зустрічали бойовики?

— Цілу ніч гатили з важкої зброї. Бригада, яка стояла перед нами, майже зовсім не обладнала позиції. Два тижні робили це. Тієї ночі всипали їм досить, щоб зрозуміли, чия це земля. Тут уже — справжня війна, що була у 2014–2015 роки.

Обстрілювали нас усе літо й осінь. Але до всього звикаєш, крім смерті побратимів. За роки війни їх було багато, але особливо боляче тепер. Моментами нас розстрілюють беззбройних. Бо заборонено давати відповідь.

Недавно пішли ставити протитанкові міни. В одній групі — "Киргиз" і "Синиця". В іншій — я з побратимом. Ішли за 10 метрів один від одного. Нас розділяв пагорб. У високій траві хлопці не побачили міну. Нас захистив пагорб. Вибуховою хвилею відкинуло назад. А хлопці загинули на місці. Досі це перед очима.

Багато друзів втратили?

— "Панда" загинув недалеко від мене. Три кульових у шию. Хребет перебитий. Голова трималася на якомусь шнурочку. Юрка "Малиш". "Птиця" — снайпер поцілив у голову. Доки всіх перерахую, минуть години.

Та намагаємося триматися. Я загубив телефон, а там усі зв'язки були. Тому хочу передати вітання побратиму в 4-й батальйон 128-ї бригади. Командир РВП. Позивний "Зона". Друже, я живий. Скоро відзначатиму на передовій четвертий Новий рік.

Між позиціями вчепили прапор України

— Маю новорічну історію. Якось я і командир 1-го взводу 3-ї роти "Атлас" уранці вийшли ближче до бойовиків, — розповідає Геннадій "Зелений" Вегера. — Посередині між нашими та їхніми позиціями вчепили прапор України. Росіяни лютували, довго намагалися збити. Навіть хотіли підповзти, та ми відсікали їх.

Джерело: gazeta.ua

Коментарі (1)
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Хмельницького за сьогодні

21:46 Медовий спас у Хмельницькому: що продають і за скільки photo_camera 18:11 Третій "грибний шар": що збирати в лісі у серпні? 17:06 "Дев'ятка" загорілася по дорозі на Пілотській play_circle_filled 16:01 Серед ночі на дорозі у Шепетівському районі затримали трьох чоловіків. Що сталося? Від читача 16:42 ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ПРОБАЦІЇ В УКРАЇНІ 15:11 Мікроавтобус зіткнувся з вантажівкою на Красилівщині. Травмувалося 7 осіб play_circle_filled 15:00 Чи знаєте ви ПДР? Тест для водіїв і пішоходів 14:47 Питання-відповідь. Як стати на облік в центр зайнятості 13:31 Хмельничан кличуть на “Старкон фест”. Будуть лицарські бої, рок-музика і смачна їжа photo_camera 12:00 Підготовка до школи: де і за скільки можна придбати рюкзак у Хмельницькому photo_camera 11:01 Аби знищити гніздо шершнів, кам'янчани викликали рятувальників 10:10 В Україні хочуть змінити правопис. Що пропонують? 09:42 У казино в Старокостянтинові поліцейські вилучили півмільйона гривень photo_camera 09:00 18 серпня День ангела святкує Іван 08:39 Медовий спас у Хмельницькому: чим частували та що показували на фестивалі photo_camera 08:00 Рецепт вихідного дня. Готуємо пармеджано з баклажанів
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up