Щоденник мандрівника Ігоря Кашлєва: ночую під маяком

 Розповідає Ігор Кашлєв:
Гребти дні три лишилось. А додому ще не хочу. Все ще під питанням. Останніх сто гривень лишилось. Хіба якщо хтось посприяє – то мандрівка триматиме. Приватбанк, 6762-4620-5061-3295 – номер моєї банківської картки. Завтра скуплюсь конкретно, бо далі вже сіл не буде. І буду гребти на кінцевий пункт – до Одеси.
О, до речі – якщо хочете поговорити, то краще пишіть смски, а не дзвоніть. На телефоні сідає батарея, заряджати проблемно.
Зараз ночую під маяком. Він такий здоровий – як п’ятиповерхівка десь.
Сьогодні весь день йшли хвилі. З різних боків – це просто неймовірно. Вчора заночував я, в принципі, вдало. Плив на запах людей. Міцний такий. Буває так іноді. А ще перед тим, пливу і бачу – купа пляшок плаває, сітки рибальські стоять. І я, проти Місяця, бачу, що на мене якийсь об’єкт рухається. Я розумію, що це, мабуть, рибалки, а я біля сіток і це якось стрьомно ))). Думаю – треба ж до них підгребти, спитати, де тут можна висадитись на берег. Я наліг на весло, гребу на них, щоб ближче вже побачити, в яком вони гуморі…Серце калатає. Підпливаю ближче – оп, а це буйок великий, для кораблів. Така справа.
Потім побачив дерево, погріб на нього. Зайшов в цю бухту з лататтям. Прошкрябався через неї, поміряв веслом – по коліна глибина. Думаю – хай навіть комиші, але пролізу через них, аби тільки на землі заночувати. На воді щось не хотілось. Зачалився, витягнув човна на берег, пройшов кілька метрів, дивлюсь – фундамент будинку і одна стіна стоїть. Довкола комиші. На ранок я дізнався, що це курган, там колись стояв будинок, і це єдиний острів довкола. Страшнувато там було, саме через цей людський запах. Дуже сильний він був. Вдень розігрався вітер, почались хвилі. На річках таких не буває. Довжина хвилі рази в три лише більше за вишину. Почав гратись на них. Галс обирав. Пристосувався. Хвилі у різний бік йдуть, між ними ями, ці кочки – як на родео. Класно, коротше. Сьогодні я дізнався, що мене, мабуть, не укачує. Проплив Миколаїв вже, до речі. Вода солона. Це вже лиман. Люди, яких зустрічаю, всі говорять про прикордонників. На Дніпро-Бузькому лимані, біля Очакова має бути кордон. Постараюсь домовитись.
Потім гріб вже в темряві. А коли починає сутеніти, в мені ніби робот вмикається. Я починаю гребти, не втомлююсь… На хвилях катався – подекуди по маківку, по плечі хвилі йшли… Навіть не хочу казати – хто знає, той зрозуміє. Я просто відчув – це моє. Такий кайф. Більше за все я боявся цих широких плесів, а виявилось, що найбільше задоволення саме тут. Кілометрів 50 сьогодні проплив.
Пропливав повз село Варварівка. Там в чувака з пірсу тапок злетів. А я гребу, з плеєром, бачу – о, тапок. Дістав, подав. Поговорили, потім я виліз, пішов до магазин. А там магазин біля частини, друга мого, з яким я переписувався в армії. О, зірка впала. Ми колись роздивлялись на карті, він показував, де служить. А от я там був, передаю привіт – привіт, Лёха!!! Мені дзвонять друзі, кажуть – сумуємо, щось не вистачає… А я от гребу, і відчуваю – ні за ким і ні за чим не сумую. Вибачайте, звісно, але чомусь так.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.