Водонапірна вежа в Дубовому має столітню історію. На своєму місці вона красується ще від часів проживання в тій частині міста військових Бєлгородського уланського полку. Ця вежа є першою водогінною спорудою в Проскурові. Колись вона забезпечувала потреби багатьох людей. З часом там зруйнувалася цегла, тож нині зовнішній вигляд конструкції залишає бажати кращого.
Насправді об’єкт не залишений шансу на нове життя. Прикладом цього є сусіднє місто Вінниця. Там схожу водонапірну вежу перетворили у візитівку і магніт для туристів. Замислилися про перевтілення історичної пам’ятки і в Хмельницькому. Представники місцевої влади вже оглянули об’єкт разом із експертами. Що й коли там планують зробити?
Про те, що водонапірну вежу планують реконструювати повідомив начальник управління ЖКГ Хмельницької міської ради Василь Новачок. За його словами, до об’єкта придивлялися вже давно. Врешті за нього запланували взятися наступного року. На вершечку вежі хочуть облаштувати балкон і зробити там оглядовий майданчик. Скільки на це піде коштів з міського бюджету - ще не відомо. Оскільки вартість реставрації визначатимуть в 2021 році.
Сьогодні ми обстежили стан вежі з істориком Сергієм Єсюніним і проєктувальником. Якщо все буде добре, ми розробимо проєкт реставрації у наступному році. Тоді побачимо, яка сума буде потрібна. Є попереднє бачення, що зверху можна зробити оглядовий майданчик. Там є зверху металева конструкція, її потрібно буде зняти. Також зробити нову покрівлю, бо зараз вежа має не дуже гарний стан. Зверху по периметру можна буде обладнати балкон, щоб хмельничани могли по сходах піднятися, оглянути місто і сфотографуватися, - каже Василь Новачок.
Василь Новачок розповідає, що час зіпсував вигляд цієї пам’ятки. І це не дивно. Бо свою історію конструкція почала в 1910 році. Тоді місцеві мешканці відчували особливу потребу в водонапірній вежі. Був час, коли в Проскурові проблема водопостачання була особливо “гострою”. Це питання стосувалося не лише потреби населення в питній воді. А й в інфекційних захворюваннях, що були поширені серед жителів міста.
Краєзнавець Сергій Єсюнін в своїй книзі “Прогулянка Проскуровом” пише, що в другій половині 19 століття, населення стало збільшуватися. Тоді в Проскурові з’явилася проблема водопостачання. На той час в місті було встановлено всього кілька криниць, що не могли забезпечити всіх мешканців питною водою. Через це вигадали так звані водовози.
Всього через десяток метрів на північ від церкви Різдва Богородиці, вулиця Соборна плавно переходить у короткий узвіз до Південного Бугу. Менш ніж століття тому цим узвозом, не поспішаючи, поскрипуючи колесами, спускалися до самої води вози проскурівських водовозів. На березі вози в’їжджали на спеціально облаштовані дерев’яні помости, і водовози спритно починали працювати черпаками з довгими ручками, наповнюючи бузькою водою свої бочки. Потім воду розвозили по всьому місту, продаючи міщанам по копійці за цебро, - йдеться в книзі Єсюніна.
За допомогою водовозів розвозили воду з Південного Бугу по дворах Проскурова. Щоправда, тоді була чимала конкуренція. Адже ця справа приносила прибуток.
На початку 20 століття в місті з’явилася інша проблема - спалах інфекційних захворювань. Причиною стало пиття річкової води. Про чергову епідемію кишково-інфекційного захворювання в місті написали в столичній газеті “Петербурзькі відомості”. Тоді цю проблему під особистий контроль взяв подільський губернатор. В результаті - міський голова мусив перевіряти на відповідання вимогам гігієни всі водовозні бочки і звітувати про це керівництву.
Згодом місцева влада стала обговорювати питання про спорудження водогону. Та на це весь час не вистачало коштів. Саме тому перший централізований водогін збудували військові 35-го Бєлгородського уланського полку, які жили в передмісті Дубове. Було це в 1910 році. Конструкція складалася з двох свердловин, насосної станції та водонапірної вежі. Вона забезпечувала потреби військових, а саме - будинки для офіцерів та їх родин, солдатські казарми, шпиталь та конюшні.
А міський водогін був побудований пізніше, в 1928 році. Водогінна мережа охоплювала центральну частину міста, частково вулицю Вайсера й була прокладена до військового містечка, що знаходилося за переїздом по вулиці Івана Франка.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.