“Татусю! Як сильно тебе не вистачає”: харків’янин перевіз родину на Хмельниччину і пішов з сином воювати

Олена Кошарська

Настя та Роман Багрії. Фото зі сторінки 3-ї танкової бригади

Наталія та Роман до війни мешкали в Харкові. Майже тиждень вони жили в гаражі, який служив їм бомбосховищем.
А тоді з донькою відправилися до сина та невістки на Ярмолинеччину. Денис ще до війни підписав контракт із 3-ю танковою.
Роман відразу вирішив, що воюватиме з сином. Тож тепер мати чекає з фронту обох найрідніших чоловіків, а Настя пише зворушливі листи таткові.
А ще харківські бійці стали авторами та учасниками відео про пекельну роботу артилеристів.

«Привіт, татусю! Ми з мамою дуже скучили за тобою. У нас все добре» — так починається лист до батька на передову 11-річної Анастасії Бедрій. Разом з мамою Наталею та татом Романом вони покинули рідний дім в Харкові та лише з рюкзаком харчів і документами евакуювалися на Хмельниччину.

Брат Насті Денис тут служить в 3-й танковій бригаді. Тато перевіз дівчат і наступного ж дня відправився воювати з сином. Продовження дитячого листа та історію родини Бедрій розповіли на сторінці танкової бригади.

Зграї ворон зчинили галас

Ще 23 лютого родина Бедрій мешкала у Харкові. Батьки працювали, а Анастасія навчалась в одній із міських шкіл. Мати Насті Наталія розповідає про той тривожний світанок та яким був початок війни для її сім’ї:

Відео дня

— На той час я працювала в одному із продовольчих магазинів, який обслуговував покупців цілодобово. В ніч із 23 на 24 лютого я мала нічну зміну. Під ранок я почула сильні звуки, схожі на вибухи. Вийшла на вулицю. Чомусь запам’ятались зграї ворон, які зчинили галас, — згадує жінка.

Коли Наталія повернулась назад до магазину, туди зайшов покупець. Та вона вже не змогла його обслужити, бо виявилось, що відсутній Інтернет. Далі почулись інтенсивні вибухи, жінка знову вибігла на вулицю і почула, як кричать люди, а на автівках спрацювали сигналізації.

— Я починала розуміти, що щось відбувається. Набираю до чоловіка, який залишився з донечкою вдома. У нього — зайнято. Виявляється він якраз мені телефонував. Уже не пам’ятаю, хто з нас перший до кого додзвонився, але чую що Настуся плаче, він же намагається мені щось розповісти, — розповідає харків’янка.

Ось так, каже, вона дізналась про початок війни. Через деякий час приїхав господар магазину, Наталя здала зміну, до того часу за нею приїхав чоловік.

Яма в гаражі замість бомбосховища

Повернувшись додому, вони почали збирати найнеобхідніші речі та документи. В голові звучало питання — куди рухатись далі. Сім’я вирішила тимчасово їхати до гаража, який знаходився в іншому районі міста. В ньому була оглядова яма, яка могла гіпотетично стати для них сховищем під час бомбардувань.

— Там ми пробули до початку березня. За цей час чоловік активно волонтерив, бо були знайомі, які без їжі та води знаходились у бомбосховищах і телефонували йому з проханням щось підвезти, — згадує Наталя.

Сама ж постійно переживала за сина Дениса. Ще до війни він підписав контракт та служив у 3-й окремій танковій бригаді. Хоч і молодий та вже був одружений, вони з жінкою чекали на поповнення в сім’ї.

Взяли з собою лише їжу та документи

Настав день, коли сім’я вирішила їхати з Харкова, бо ситуація в місті з кожним днем погіршувалась. Тоді вже почали курсувати евакуаційні потяги на захід. Наталія та Роман розуміли, що із собою не зможуть взяти практично нічого через неймовірну кількість людей, які намагались покинути місто. Отож, у наплічнику була лише вода, кілька бутербродів і документи.

— На пероні — неймовірна тиснява, море людей, на вулиці — сльота. Взуття стало швидко мокрим, хвилювалась за донечку. Нам вдалося потрапити до вагону. Там теж було дуже багато людей, із дітьми сиділи навіть у тамбурі. Ми доїхали до Львова, але ця дорога здавалась мені неймовірно довгою, — згадує ті дні харків’янка.

У Львові родина переночувала у родичів Романа. Чоловік переконував Наталю, аби вони з Настею їхали далі, за кордон, до Польщі. Жінка не хотіла покидати країну, каже розуміла, що ніхто не знає, що буде далі.

В той час їм зателефонувала вагітна дружина сина Дениса. Вона повідомила, що вони з матір’ю теж рухаються в напрямку кордону.

— Це мене втішило, бо малюк має народитись в безпеці. А щодо себе, я все ж вирішила залишитись в Україні, щоб бути ближчою до сина і чоловіка. Про це і сказала чоловікові. Тоді було прийнято спільне рішення їхати до Дениса, сюди, на Хмельниччину, бо Роман ще задовго до того дня для себе вирішив, що піде служити разом із сином, — додає жінка.

Отож вони вирушили до Хмельницького. Прибули вночі. Через комендантську годину чекали світанку на вокзалі. А вранці Денис із побратимами приїхав та забрав їх. У той же день Роман став військовослужбовцем 3-ї танкової. Це було 6 березня.

“Ми, нарешті, вас обіймемо і мама припинить хвилюватись і плакати”

Сім’я Бедрій облаштувалась у Ярмолинцях. Тут з допомогою небайдужих людей та волонтерів вони оформили документи переселенців. Вдалося знайти помешкання та найнеобхідніші речі.

— Незадовго хлопці виїхали на бойові позиції. А ми з Настею щодня чекаємо повідомлень, молимось за найдорожчих та чекаємо їх із Перемогою, — каже Наталія.

Тепер Настя пише паперові листи батькові на фронт. Один із них опублікували на сторінці бригади:

«Привіт, татусю! Ми з мамою дуже скучили за тобою. У нас все добре, я навчаюся.

На свята ми з мамою ходимо до парку. Там буває дуже гарно і весело. Я познайомилась із дітками, а ще ми бачили дятла, який будував собі гніздечко. Раптом, я відчула, як сильно тебе не вистачає… Я мрію, щоб ти навчив мене їздити на роликах і кататися на скейті.

Дуже хочу, щоб ви скоріше повернулися з Перемогою. Ми, нарешті, вас обіймемо і мама припинить хвилюватись і плакати. Передавай привіт братику. Чекаю. Молюсь. Твоя донька Настя».

Пекельне відео зсередини САУ

Тато Роман та син Денис — артилеристи 3-ї окремої танкової бригади. У червні на сторінках бригади показали відео як працює артилерія по ворогу. Обоє харків’ян є авторами та учасниками “кліпу”.

— Ось такою є пекельна робота всередині самохідної артилерійської установки 3-ї окремої танкової бригади... Б'ємо ворога! — підписали допис до відео.

Пост швидко розійшовся інтернет-мережею, збираючи мільйонні перегляди.

Букет із фронту в день народження

На новому місці у побуті за потреби Наталії та Насті допомагають нові друзі, яких знайшли у Ярмолинцях, сусіди, просто небайдужі люди. Та найрідніших ой як не вистачає.

— На серці неспокійно, бо знаємо, наскільки їм непросто. Але поряд із тим підтримуємо їх, хочемо подарувати приємні емоції, щоб вони відчували, як безмежно ми їх любимо. Так само вони намагаються зробити щось приємне, — каже харків’янка.

Вона розповідає, що світлинами із букетом весняних лісових квітів чоловік та син вітали її із днем народження.

— Це було так зворушливо. Усім ми дуже вдячні. Лише б пошвидше прийшов мир в Україну. Швидше би обійняти сина та чоловіка, відчути їхню присутність, рідний запах та дотик долонь. Дорогі наші! Ми любимо та чекаємо вас! — завершує розповідь жінка.

У коментарях до посту вона та невістка бажають рідним швидше повернутися цілими та неушкодженими. А користувачі соцмережі підтримують своїх Героїв та пишаються ними:

Нагадаємо вам ще історію одного із бійців 3-ї танкової Валерія Жуковського. Військовий розповів як пішов на фронт та за що воює. А також про власну трагедію. Детальніше читайте в матеріалі Як живуть та воюють танкісти: історія Валерія Жуковського з Шепетівки.

А бригадиром 3-ї танкової є молодий 21-річний юнак Віталій Тимощук. Хоробрий військовий розповів про власні здобутки на війні та як вдалось поцупити ворожу техніку з-під носа росіян. А британський телеканал навіть зняв про нього сюжет. Про це можна прочитати у матеріалі Британські Sky News зняли сюжет про 21-річного танкіста з Хмельниччини.

Воює в танковій бригаді і тендітна жінка Тетяна Гайдамашко. Вона — військовий лікар і мама 6-річної донечки. Хоробра жінка вже має медаль “За врятоване життя” від президента. Про своє життя та службу в танковій бригаді розповідає в матеріалі Рідні були в шоці: хмельничанка розповіла як стала військовим лікарем

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.