Можна в вас ..., або Рейд по туалетах кафе Хмельницького

З громадськими туалетами в місті проблемно. На щастя, в кафе працюють добрі й чуйні люди, які пускають бранців сечового міхура до вбиралень.

Не працівник — йди геть
Вбиральні є, або, принаймні, повинні бути в кожному закладі громадського харчування. Також відшукати туалет можна в торгових центрах. В «Атріумі» туалет знаходиться на нульовому поверсі, в «Оазисі» на другому, в «Таврії» - біля кас.
Є й громадський туалет — у парку Шевченка. На вході стоїть порожній стілець. Спускаюсь донизу крутими сходами. Біля входу швабра й відро. Підлога мокра — мабуть, щойно вимита. З-за кабінок з'являється господиня. Бере мої дві гривні, простягає гривню здачі і вказує — жіночі кабінки ліворуч.
Заходжу до першої. Не двері, а вітальна листівка: напис «Мішка, я тебе обожнюю». Три знаки оклику. Нижче — Вова, я тебе люблю. Обведене сердечком. Навряд чи адресати цих зізнань колись їх побачать, адже туалет, наголошую, жіночий. Але нехай. Пробую натиснути кнопку зливу — вона стара і досить брудна — чи то від віку, чи то від важкого існування.
За ті кілька хвилин, що я читала написи, у вбиральні нікого не було. Виходжу надвір — теж нікого. За словами працівниці, туалет працює лише до десятої. А отже, після дискотеки, яка затягнулась, доведеться шукати інше місце для вирішення фізіологічних потреб.

Вхід по трудовій книжці
Заходжу до «Плази». На першому поверсі прибиральниця у зеленому комбінезоні миє підлогу. Питаю в неї, де туалет. Піднімаюсь на вказаний третій поверх. Там ще дві прибиральниці. Блукати в скляних стінках довго не доводиться — туалет відразу біля сходів, варто повернути ліворуч.
На годиннику п'ять хвилин по сьомій — Дитячий світ вже зачинений. На вході стоїть охоронець і не пропускає нікого, окрім продавців.
«Променад». Працює до восьмої вечора, а отже ще встигаю. На вході перепиняю охоронця. Той не може второпати, що мені потрібно, а потім, розуміюче посміхаючись, пояснює — по коридору і праворуч. Є чоловічий і жіночий відділи, по три кабінки в кожному. Навпроти ще один туалет — мабуть, службовий.
Йду до центрального універмагу. Розташування «таємної кімнати» знаю — колись показала подруга, що працювала в одному з відділів магазину. Підходжу до дверей — з кімнати виходить огрядна жінка.
- Це ти куди? Ти що, не знаєш — це для працівників тільки, - поглянувши на мене, крізь зуби цідить жінка.
Молодиця стоїть перед дверима, захищаючи собою вхід як відвойовану територію. Мені не залишається нічого, як піти до «Фуршету». Поруч зі входом напис, який пояснює, що туалет знаходиться на другому поверсі. Піднімаюсь до вказаного місця — а двері на галерею вже зачинені. На годиннику тринадцять хвилин по восьмій.