“Le Маршрутка” у Хмельницькому: що знімала в телепередачі Леся Нікітюк

“Le Маршрутка” у Хмельницькому: що знімала в телепередачі Леся Нікітюк
Тут і далі фото - скріни з 2 випуску програми "Le Маршрутка"

 “Le Маршрутка” побувала у ветшпиталі та кінологічному центрі, в штабі допомоги переселенцям та хабі “Я — Маріуполь”, а Нікітюк поспілкувалась з розробником популярного додатку, хмельницьким французом Ульріхом та зіркою ТікТоку, який мешкає на Хмельниччині. Детально описали для вас найцікавіші моменти тревел-шоу. 

Хмельничанка Леся Нікітюк з початком війни активно зайнялась волонтерством. Телеведуча щодня показувала в соцмережах як допомагає адаптуватися вимушеним переселенцям на новому місці у Хмельницькому. А влітку відновила зйомки в програмі “Le Маршрутка”. Третій сезон розпочався випуском із Київщини. А другий випуск тревел-шоу хмельничанка записала в рідному місті. 

Хмельницький із перших днів війни став важливим транзитним хабом, який прихистив тисячі переселенців зі сходу та півдня країни. 

— Моє рідне місто Хмельницький відіграє особливу роль у цій війні, — зізнається Леся Нікітюк на самому початку програми. 

Телеведуча та водій Богдан Богданович проїхались дорогами гостинної Хмельниччини та показали, як батьківщина Леді Ле змінилася внаслідок війни. Зйомки відбувались влітку. Точної дати не зазначають. 

Ми коротко описали місця, які відвідала команда “Le Маршрутки”, де побували та кого побачили в Хмельницькому. 

“Коли ми їх оперуємо — тварини лижуть нам руки”, — ветлікар

Спершу команда завітала у місце, якого немає в жодному іншому обласному центрі України. Саме у Хмельницькому відкрили перший в Україні військовий шпиталь ветеринарної медицини. У ньому оперують та лікують військових собак, що постраждали внаслідок бойових дій. Його очолює ветлікар Кирило Чумаков.

Разом із командою вони ставлять тварин на ноги не лише в Хмельницькому, а й вирушають в гарячі точки, де іноді доводиться проводити оперативні втручання під шквальним вогнем ворожої авіації. Кирило Чумаков зізнається, йому пощастило з командою. 

— Вони не побоялись оперувати коли поряд стріляють і поряд вибухи, оперувати, коли бійці над нами тримають покривало, щоб в рану земля не сипалась. Я їм вдячний, — каже ветеринар. 

Хмельницькі лікарі станом на час запису програми зробили більше 400 операцій тваринам. Одній із собак в Ірпені окупанти прострелили всю задню частину тулуба. Всередині тварини було більше 15 залізних осколків. Собака не могла ходити та померла б, якби її вчасно не врятували. А зараз пес вже спирається ноги. 

Ще одну вівчарку військовий підібрав під час обстрілів — неподалік Сіверську, що на Донеччині. Захисник назвав її Зозулькою та привіз до ветшпиталю, аби зробити повне обстеження організму пса. 

Кирило Чумаков розказує, на боці окупантів також є тварини, та ті не цінують ані людські, ані пухнасті життя. До ветеринарів якось прибилась службова собака — поранена. На ошийнику був російський прапор, назва частини та кличка. Ветлікарі принципово дали чотирилапому нове ім’я — Лелека, адже тварина не винна, що була в рашистів. Тепер Лелека служить українському народу. 

— Їхньому ідіотському снайперу (російському — ред.) дають державну нагороду за двох наших бійців або за одну службову собаку. Ви розумієте як вони порівнюють, — ділиться з Лесею Кирило Чумаков.

Хмельницькі ветеринари опікуються не лише службовими тваринами. Часто до них привозять чотирилапих переселенці та волонтери. 

— Тварини настільки розуміють, що ми їх лікуємо, ні звуку не видають. Це тварини, які проявляють агресію, а коли ми їх оперуємо — лижуть нам руки. Вони розуміють все, — додає ветлікар. 

Ще весною наші ветлікарі побували на звільненій від рашистів Київщині. Там, на території київського реабілітаційного центру для тварин орки розстріляли чотирилапих та пожерли птахів. Кирило Чумаков каже, після визволення Київщини, директор реабілітаційного центру тиждень хоронив тварин. 

Одну з лисичок принесли ветеринам діти в Бучі, коли ті були там. Лисичку виходили та й нарекли Бучею. Нині їй 6 місяців, вона мешкає на території шпиталю в Хмельницькому. 

Багатьох пухнастих — переважно собак та котів — до шпиталю привезли військові, які повертались додому у кількаденні відпустки. Дорогою їм траплялись чотирилапі, покинути яких напризволяще захисники не могли. 

— Я бачив військового, який після розмінування сидів разом з собакою і однією ложкою їли на двох банку тушонки, — каже Чумаков, — обоє замучені. Він одну ложку їй дає, одну собі. А собака так аккуратно відкриває пасть. І вони так їдять. Наскільки він любить свою тварину. 

Більше прочитати про діяльність ветшпиталю можна в матеріалі У Хмельницькому пролікували 2000 тварин, врятованих із зони бойових дій

По 7 тисяч переселенців за добу

Хмельниччина стала прихистком для переселенців. Це найбільший транзитний пункт для біженців. Люди, тікаючи від “асвабадітєлєй” по 10-12 годин їдуть через всю країну. І Хмельницький часто стає для когось першим притулкою подорожі, а хтось знаходить тут своє постійне пристанище. 

Штаб допомоги переселенцям, який розташований у кінотеатрі імені Шевченка на момент зйомок прийняв більше 250 тисяч тих, хто втік від жахіть війни. Голова штабу Валентина Андріїшина розповіла Лесі Нікітюк, що були такі періоди, коли їм доводилось поселяти по 7 тисяч людей за добу. 

Переселенцям тут дають місце для ночівлі та годують. Мовне питання намагаються коректно обійти. Також звідси, з головного штабу, координують роботу всіх прихистків в місті. 

Тут є й “царство одягу та взуття”, як його жартома називають працівники. Воно розташоване в одному із кінозалів. Замість рядів зі стільцями — коробки, коробки та коробки. Тут і дитячі пледи, теплі речі, коляски, іграшки, памперси, засоби гігієни та харчі. Все посортоване. 

Когось з приїжджих селять у гуртожитки, когось у квартири. А одна хмельничанка навіть віддала весь будинок, та ще й зробила для біженців ремонт власним коштом. За плату просить лише догляд за будинком. 

Більше про штаб допомоги переселенцям у Хмельницькому можна прочитати в матеріалі Хмельницька тергромада прийняла вже понад 36 тисяч переселенців

Зустріч з розробником додатку “Повітряна тривога”

За словами Нікітюк, система оповіщення дісталась хмельничанам в спадок від радянського союзу. На початок війни вона перебувала в застарілому стані — десь працювала, десь не було чути тих сирен.

Наприкінці лютого — на початку березня в соцмережах чимало хмельничан скаржилися, що сирени не спрацьовують під час тривоги. Отож, хмельничанин Степан Танасійчук, який за професією є айтішником, разом зі своєю командою розробили додаток “Повітряна тривога”. 

— Ідея прийшла на третій день війни. Люди в соцмережах писали, що не чути сирен. І я подумав, чому б не зробити мобільний додаток. Ввечері закинув у канал нашої команди, зранку ми почали робити і понеслось, — розповідає розробник. 

Він пояснює, що в кожній області є спеціальний пункт сповіщень цивільного захисту. Там цілодобово чергують надзвичайники. В них є величезний, за словами Танасійчука ще радянський, пульт з близько сотнею кнопок. Тож замість тицяти на усі, коли надходить команда дати “тривогу” — надзвичайники натискають лише одну кнопку в інтерфейсі програми додатку, яка спрацьовує сигналом у застосунку.  

Додаток “Повітряна тривога” не монетизується. Для розробників сама ідея — заробляти на сповіщеннях тривоги для українців — дика. 

Більше про додаток, як він працює та про самого розробника читайте в матеріалі Додаток “Повітряна тривога” створив хмельничанин. Інтерв’ю зі Степаном Танасійчуком

“В нас така обіда на цей “рускій мір”, — переселенка з Маріуполя

На “Le Маршрутці” Леся відвідала центр “Я — Маріуполь”. Зі сльозами на очах вона згадує як 3 роки тому їздила “лемаршруткою” до Маріуполя. Нікітюк згадує, один із хлопців — курсантів військово-морського ліцею — який тоді знімався в її програмі, загинув. 

— Ренату було років 18-19. Поранення в голову — хлопець вмер. А директор того морського ліцею став колаборантом. Пацана забили, а він колаборант. От так от, — каже Леся. 

Тут маріупольці гуртуються і допомагають один одному. Їхні будинки, атівки, речі знищили, рідних та знайомих вбили. Переселенці кажуть, в Хмельницькому вони стали ріднею.

Розповідають Нікітюк, як їм стріляли в ноги та заганяли в підвали. Вбиральні довелось робити в укриттях, а після цього майже у всіх розпочались кишкові розлади. 

— Ми вас (росіян — ред) що чекали? Ми вас не чекали. В нас така обіда на цей “рускій мір”. Я не чекала їх, я жила класно, — зізнається одна з переселенок. 

Діляться з Лесею, як на побитих автівках, полями тікали від війни. Зізнаються, що 9 вагонів маріупольців рашисти вивезли до Хабаровська. Серед них — мати однієї із переселенок. Жінка не знає чи вдасться ще побачити колись найріднішу людину. 

Ми вижили, ми будемо жити, бо Маріуполь — це Україна, — запевняють відвідувачі центру. 

Детальніше про центр “Я — Маріуполь” читайте в матеріалі У Хмельницькому запрацював центр "Я-Маріуполь": куди звертатись по допомогу

“Справжня поліцейська академія”

Наступна зупинка маршрутки Леді Ле — кінологічний центр. Екскурсію для Нікітюк по ньому провів поліцейський-кінолог Олексій та його вихованець Граф. Правоохоронець знає як з маленького цуцика виростити справжнього пса-помічника. Його помічнику Графу 6 років. Пес — слідчий, який шукає людей. 

Є в кінологічному центрі собаки, які шукають зброю, вибухівку чи наркотики. Кінологи підбирають чотирилапого по темпераменту для господаря. 

На базі центру чи не справжня поліцейська собача академія. Тут є і вольєр, і спеціальні собачі тренажери для тренування витривалості, і навіть карусель для тренувань небезпечних предметів. А для навчання собак затримувати злочинців кінологи використовують спецкостюм і каску, аби пес одразу знав куди кидатися. 

Бельгійська вівчарка Терро за першою ж вимогою буквально за секунду виконує команди господаря — сідає, лягає, бере бар’єр та робить “зайчика”. Пес має перш за все слухати хазяїна. Аби в небезпечній ситуації в розпалі не кинутися на розтяжку і не загинути разом з господарем. 

Є в кожної собаки й улюблені іграшки. Це на випадок, якщо з господарем, не дай бог, трапиться лихо, собака міг працювати з іншим кінологом. 

Більше про кінологічний центр можна прочитати в матеріалі У Хмельницькому відкрили розплідник для службових собак (ФОТО)

“Через одну маленьку проблему тікати — не мій менталітет”, — француз Ульріх

Нікітюк та її команда побували й на полях українського француза — Ульріха. 12 років тому іноземець перебрався до Хмельницького. Знайшов тут місцеву красуню, побрався і тепер тримає невеличкий бізнес — обробляє на тракторі та засіває українські поля. 

На полях цьогоріч Ульріх посіяв пшеницю та соняхи, а після збору урожаю мав засівати ріпаком. 40% від урожаю він залишає на реалізацію в Україні, решту віддає на експорт. 

Перед тим, як розпочалась війна Ульріх встиг стати батьком. На час зйомок програми його сину Мішелю виповнилось півтора року. Малюк боявся сирен та закривав вушка руками.

Тож в перші дні війни Ульріх відвіз дружину з малюком до своєї матері у Францію. Дорога в одну сторону зайняла у француза 4 дні. З дитям важко було їхати та проходити кордон. 

Рідних залишив в безпечнішому місці, а сам повернувся. Каже, туди їхав із під зав’язку завантаженим авто і назад також — але вже з гумдопомогою для українців. Ульріх не залишився подалі від війни, у Франції. 

Не можу залишати тут свої хлопців. Треба бути тут, багато працювати. Пшениця сама не ростиме. 15 років працювати на одну країну і через одну маленьку проблему тікати — це не мій менталітет, — зізнається француз. 

А Леся зі сльозами на очах жартує, що Ульріх вже не француз, а справжній що не є українець. 

“А що то таке — той ТікТок”

Команда “Le Маршрутки” наостанок заїхала ще до одного колоритного мешканця регіону — діда Толі. Хмельничанин став справжньою зіркою соцмереж та трендом у ТікТок. Це він співав приспів “Стефанії” та плював на Кримський міст. 

А все завдяки онуку, який записує відео за участю дідуся та веде популярну соцмережу. Тим часом головний герой й досі не знає що ж то таке той ТікТок. На час зйомок програми у профілі діда Толі вже були мільйони переглядів під кожним відео та 1 мільйон фоловерів. Та старенький своєї популярності не признає, натомість каже, любить простих людей. 

— Нас полюбили за те, що ми “не наіграні”, є двіж та емоція. І я пишаюсь тим, що ми зробили, — зізнається онук Анатолія Івановича. 

У телепередачі Леся Нікітюк показала, як попри тривоги Хмельничина продовжує жити та розвиватися. Повний випуск програми дивіться на відео Нового каналу за посиланням. 

Нагадаємо, з перших днів війни Нікітюк відкрила у Хмельницькому координаційний центр прийому для переселенців. Хмельничанка волонтерила ньому кілька місяців. Їздила на ринок, купувала продукти та привозила все необхідне. До корисної і важливої справи ведуча залучила десятки небайдужих людей. 

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (3)
  • Олександр Левицький

    Я бачив як вона знімала цю передачу біля Шевченка. Тоді ж і з нею познайомився.
  • Татьяна Тищенко

    леська просто каралевна, багиня всесвіту.)))
  • Olga GRS

    Леся справжня зірка. Моя повага за її працю і потрібні сюжети

keyboard_arrow_up