-
Оксана ІСАЄНКО
- access_time
23-річний службовець Володимир і 32-річний підприємець Юрій (прізвища не вказуємо з міркувань безпеки – прим.авт.) мобілізовані з Волині. Перший неодружений, у другого двоє дітей. У 26-річного підприємця Уберта з Хмельниччини росте син. Разом чоловіки несуть службу на блокпості під Донецьком у механізованій бригаді.
Уберт: Ми тримаємо оборону, не даємо сепаратистам вирватися з кільця. Чому хочемо, щоб про нас написали – бо нам надоїло, що влада на нас, можна сказати, забила.
Юрій: Екіпіровки ноль взагалі. Бронежилетів нам влада купила пару штук, все інше куплене за свої гроші, за гроші спонсорів. Хто як може, так собі і дістає. Все у нас є, але просто обідно, що ми стоїмо за нашу українську владу, відстоюємо право України на суверенітет, а вона нас так жорстоко кинула.
«Те, чим ми воюємо – це маячня»
А у чому кинула?
Юрій: Ну, дивіться. Спочатку нас обманули, сказали, що ми маємо 45 днів. Ми всі тут мобілізовані.
Уберт: Ми всі відслужили строкову службу, і нас призвали ще раз, сказали, що ми поїдемо на 45 днів, нас підівчать і вернуть додому. Ми приїхали в частину, побули там трошки, нас відправили на полігон, побули там ще місяць… І нас відправили сюди, хоча по документам ми взагалі мали б бути під білоруською границею.
Що тепер говорять вам командири?
Юрій: Вони такі самі як ми. Що від них вимагати?
Уберт: Можливо, нехай влада прийме рішення – або ми йдемо вперед, або нас відпускають додому. У нас і жінки вдома, і сім’ї… Сидіти тут без діла? Зрозумійте, ми не проти нести службу, ми всі тут добровольці. Половина нашої бригади поїхала звідси, коли обстріляли блокпост, а ми лишилися.
Тобто, поїхали?
Уберт: Самовільно. Після того їх відправили на Миколаїв, потім на рівненський полігон, а потім ще кудись, ми не знаємо. Було таке, що з 60 людей на пості лишилося 20.
Юрій: Поїхали тому, що тоді бронежилетів не було ні в кого.
Уберт: Ми лишилися, ми до кінця готові стояти, але нехай щось вирішують, тому що за це перемир’я розстріляли дуже багато наших друзів. А ми стоїмо як ідіоти тут.
Але перемир’я завершене. Чи отримали ви наказ?
Уберт: Так. Стоїмо і чекаємо.
Як щодо озброєння. Чи ви забезпечені?
Уберт: Ну як, забезпечені… Українська форма – два рази в ній проповз, і все, вона зносилася. Купляють форму всі за свої гроші. Зброї вистачає, набоїв вистачає, але ви зрозумійте, що вона застаріла до такого ступеню… Подивитися на озброєння держави, з якою ми воюємо – ми розуміємо, що воюємо не з сепаратистами, а з Росією – в них набагато краща і новіша техніка. Те, чим ми воюємо – це маячня.
Володимир: Але, допомога є, звичайно, від «спонсорів». Якби не допомога, нам би тут давно «гітлер капут» був.
Юрій: В нас озброєння радянське, воно нове, але радянське. Нове старе барахло. Треба радіостанції сучасні, біноклі, прилади нічного бачення. А нам закинули якісь, що тільки на 20 метрів ловить. А що це є для ночі? За 20 метрів я його і без нічника побачу. Я, як мужчина середньої статури, гранату кидаю на 50 метрів. То навіщо мені прилад, за яким видно лише на 20?
Сучаснішого обладнання у вас немає?
Юрій: А ви як думаєте? Коли люди назбирали 130 мільйонів на армію, то треба ж чимось генералам премії видати. А солдатам навіщо дорогі тепловізори?
«Ми самі не розуміємо, чи ми в АТО, чи не в АТО»
Яка зараз обстановка там, де ви знаходитеся?
Уберт: Зараз провокацій немає. А раніше нас лякали постійно, що під’їдуть і розстріляють… Але зараз стягується кільце біля Донецьку, тож не знаємо, чого чекати. Буває, що чуємо бої вдалині. Під Слов’янськом стоять наші друзі, їм чути. В нас тут поки тихо.
Ви спілкуєтеся з місцевими? Як вони ставляться до українських військових?
Юрій: Настрої у людей неоднозначні, більшість людей проти нас. Але, якщо чесно, сепаратистських закликів є багато і на Заході – "нафіг нам той Донбас, той Крим". Та ні, так не можна. Україна є Україна. АТО – це трохи зайве, краще було б ввести військовий стан, щоб мирні люди могли заховатися у своїх домівках, а ми знищувати терористів.
Нашу розмову переривають звуки, схожі на постріли. «Спостерігають з «зельонки» за нами, фонарики мигають, - спокійно коментує Юрій. – Ми не бачимо, хто – чи сепаратисти, чи терористи, чи бойовики чеченські. Ну хоч дозволили вже по них стріляти.»
Перепитую, що таке «зельонка» - пояснюють, що лісосмуга.
Наївне, мабуть питання, але чи страшно вам? Як ви з цим боретеся?
Володимир: Страшно. А кому тут не страшно? Але коли ти розумієш, що за тобою є підтримка твоїх бойових друзів, то не так і страшно.
Юрій: До страху звикаєш. З цим можна жити. Пройшла ніч тихо – значить добре. Чесно кажучи, якщо є якась стрілянина, ми вже називаємо її «концерт по ваших заявках». Можливо, то дивно, але якщо тут втратити почуття гумору, то можна просто відразу збиратися і їхати додому.
Чи знають ваші рідні про те, де ви знаходитеся?
Уберт: Половина з наших взагалі не каже рідним. Як зараз подзвонити мамі і сказати – я під Донецьком? Хай краще думають, що все добре, що ми десь знаходимося не там. На мобілізації ми вже два з половиною місяці. Нас кілька разів обманювали, то казали нам, що ми з 15 числа в зоні АТО, то з 30… Так і ми самі не розуміємо, чи ми в АТО, чи не в АТО. Ми не за те, щоб бути у АТО, чи там за статуси учасників бойових дій – ми за те, щоб помогти українському народу, ми давали присягу українському народу. Не в АТО справа, а просто вистачить нас обманювати. Скажіть правду. Пам'ятаєте, під Волновахою розстріляли блокпост? Там були хлопці з мого підрозділу. А потім до них приїздили старші в госпіталь і наказували, щоб вони підписали документи, що отримали поранення не на блокпосту, а так десь… Це підло зі сторони вищого командування. Навіщо так робити? Дайте цим хлопцям хоч якісь пільги. А так, хто загинув, хто поранений – і за це нічого?!
Юрій: Дуже хотілося б, щоб Ви написали – дякуючи нашому улюбленому пану Президенту… Хай чекає на нас в гості. Ми йому його шоколадочки будемо запихати в його дуже солодке місце. Ми його реально приб’ємо за це перемир’я. Загинула куча наших людей, у нас стріляють, а ми, щоб могли вистрілити, повинні були бачити людину зі зброєю. Тобто, якщо темна ніч, то нам потрібно було його підпустити на відстань, з якої нас можна було закидати гранатами. Хай чекає на всі наші Збройні сили, на Національну гвардію у себе під Адміністрацією. Майдан Януковичу здався би раєм після того, що побачить наш новообраний президент.
Що зараз є найбільшою проблемою?
Юрій: Саме головне – вижити, а далі ми розберемося. Ми все зробимо, щоб повернутися живими.
Чи готові ви і надалі виконувати бойові завдання?
Володимир: Так, морально і фізично ми готові. Ми ж тут не скаржимося… Налаштовані добре, просто набридло те, що держава нас обманює. Годі знущатися над мобілізованим. Хай піднімуть армію. А ми готові, ми будемо захищатися до останнього набою. Якщо ми звідси поїдемо, то через місяць терористи до нас у двері можуть постукати. А ми цього не хочемо.
Чого вам найбільше хочеться?
Володимир: Миру.
Юрій: І поїхати нарешті додому.
Оксана ІСАЄНКО
Цей вірш військовим передали донеччани. Публікуємо на прохання:
"Моя родная Украина!!!
Моя любимая страна,
Моя родная Украина!
Ты кровью истекаешь ныне
Виной-гибридная война...
**********
Россия,как же ты могла?
Сестрой нашей называясь,
Как "вор" напасть из-за угла,
При этом подло улыбалась.
**********
Чеченцы,осетины,россияне
Кого ещё пришлёт к нам
"братская страна"?
Не помогать,не защищать,а ранить,
убить,добить желает нас она.
***********
Мы разошлись во мнениях и взглядах,
Хотим в Европе жить и процветать!
"Савок"-спасибо,больше нам не надо!
Жить нужно,а не выживать!
*********
Ни танками и не системой"град"
Не может запугать Россия
Простых украинских солдат
Патриотизм-вот наша сила!
Любовью к родине багаты их сердца!
Любить-так вечно!!!
Драться-до конца!!!
*********
Земной поклон,молитва к небесам,
За тех,кто жив и кто погиб в бою!
Земной поклон отцам и матерям,
За то,что дети их сейчас в строю.
Донецк июнь 2014 г."
