"Я одягаю та годую військових, незалежно від настрою чи курсу долара"

Займатися волонтерством Тетяна почала ще на майдані під час Революції Гідності. Спочатку вона допомагала  готувати  бутерброди, розносила хмельницьким активістам чай. Також дівчина пакувала ліки та теплі речі тим, хто у той час знаходився у Києві. В дитинстві Тетяні допомагали небайдужі люди, на прикладі яких дівчина дізналася про безкорисні вчинки. Зараз вона сама намагається допомагати хлопцям чим може, адже впевнена, що українці – одна сім’я.

-На Майдані намагалася бути і вдень, і вночі. Додому ходила тільки, щоб помитися, переодягнутися. Я навіть рідко коли спала, тому що вже просто не було сил, -пригадує Тетяна. - В період Майдану багато хто був задіяний, люди були активніші, приходили щодня. Ніхто навіть тоді не думав, що складеться така ситуація, що буде неоголошена війна.

На даний момент волонтерство для Тетяни це робота, яка не оплачується, але, насправді, вона цією справою живе.

-Наразі волонтерство - це сенс мого життя, - каже дівчина. –Так, як держава, на жаль, не забезпечує наших бійців повністю, то саме волонтерська допомога дає шанс покращити життя військових там. Вони сподіваються на простих людей, на кожного з нас, на нашу підтримку та допомогу. Я продовжую цю справу кожного дня, не зважаючи на настрій, погоду, курс долара та інше.

Відвозить допомогу сама

Як розповіла Тетяна, найбільше допомагають люди, які не надто забезпечені, звичайні українці. Є й такі, які мають більше можливостей, але їх набагато менше, ніж простих людей.

-Люди трохи втомилися, їм важко самим, але вони продовжують допомагати, якщо вони цього не будуть робити то як там бути хлопцям на Сході, -розповідає Тетяна. -Допомагають навіть діти в школах, садочках приносять солодощі хлопцям передають з радістю та трепетом малюнки та доробки.   Хлопці з таким же захватом бережуть їх, цінують. Це ще й показує, що наші хлопці не просто там на Сході відстоюють кожного з нас.

Тетяна протягом тривалого часу організовувала передачу допомоги хлопцям,  також тендітна дівчина вже чотири рази й сама побувала на Сході. 

-В мене вже було чотири поїздки, - каже волонтерка. - Перші дві я організовувала взагалі сама, а потім з Сашою Бауріним вже їздили разом. Він возив допомогу туди ще з літа. Коли ситуація стала ще напруженішою, то дівчину ніхто не хотів з собою брати, але Саша згодився. Звичайно, можна передати поштою, але це зовсім не те, коли віддаєш в руки, коли ти з ними поспілкуєшся. Коли ти побачиш оті посмішки, очі, стомлені обличчя, які насправді хочуть назад додому, які втомилися від тої війни… Це надихає тебе продовжити робити ту справу як би важко не було. Хлопці кажуть ти така мала, кнопа, а так багато для нас робиш. Вони дуже щиро вдячні всім людям, які про них не забувають і допомагають.

По дорозі допомагають усім

Їздили в Донецьку та Луганську області саме там де знаходяться наші хлопці з Хмельниччини.

-В нас є декілька точок вигрузки допомоги. Але буває й таке, що  проїжджаючи повз блокпости, незнайомі хлопці щось просять, а ми обов’язково даємо.

Немає ваші чи наші. В мене немає особисто такого, що якщо людина не з Хмельниччини, то їй не потрібно допомогти, всі вони наші українці. Возимо продукти харчування, воду, ліки, аптечки, теплі речі, форму, термобілизну, взуття адже все зношується. Від тих, кого знаємо беремо домашню консервацію, домашню їжу. Також плануємо хлопцям допомогти якось з машиною, їм катастрофічно не вистачає транспорту.

Про волонтерство рідні не знали

Коли Тетяна побачила зруйновані міста, у неї ще більше з’явилося бажання не зупинятися, аби  війна не добралася до нас. 

- Коли бачиш на фото, то це одне, а вже особисто...Бачиш поля, блокпости, зруйновані міста та мости, села, бачиш в якому холоді хлопці, бо там на сході України холодніше. Розбиті блокпости, розгромлені будинки. Наші хлопці не мають можливості нормально помитися, не мають постійно гарячої їжі. Не має можливості часто прати свої речі, тому їм постійно потрібна термобілизна, шкарпетки. Коли запитуючи, чи страшно відповідаю, що дуже. Ти в’їжджаєш в місто, а там ходять військові, багато з них в бронежилетах, по формі.  Але без цього нікуди…

Про свої поїздки на Схід рідним Тетяна не розповідала, аби завий раз їх не хвилювати.

-Коли дзвонять я намагаюся не брати трубку, або щось говорити інше , вони здогадуються, в Інтернеті є якась інформація, хтось десь переказує. Я намагаюся висвітлювати фотозвіти, і  вони розуміють, що я там була. Мої рідні на Рівненщині. Я розумію, що мама хвилюється, тому намагаюся не говорити. Хоча знаю, що дорога може бути фатальною, ніхто не знає, як воно складеться. Коли ти їдеш по дорогах, які обстрілюють, ти думаєш про те, як доставити вантаж та зберегти життя.

Тим, хто хоче допомогти бійцям в зоні АТО, пишіть Тетяні у Фейсбуці або телефонуйте 068-817-46-27

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.