"2 наших танки проти 22 ворожих": танкіст Віталій Хоптяр розповів як нищить ворогів на передовій

Скрін з відео 3-ї танкової. Тут і далі фото та відео зі сторінки 3-ї танкової бригади

• Вітаю Хоптяру 58 років. Він найстарший у бригаді. А до війни був директором спортивної школи і добровольцем пішов 25 лютого. 

• Він розповів про бій, у якому лише 2 українських танки дали прикурити 22 ворожим машинам; про зіткнення з окупантом під Авдіївкою. 

• Вдома на Віталія чекають мама, син і дружина, він телефонує їм щодня, навіть коли складно знайти зв’язок. 

• Історію мудрого танкіста читайте далі. 

Про нього розповідали такі всесвітньо відомі телеканали як британський "SkyNews", "Радіо Свобода", тележурналісти з Італії. Його кмітливістю, розважливістю та холодним розумом у екстремальних ситуаціях захоплюються та високо цінують і бойові побратими, і командири вищого рівня, і ті ж медійники. 

Він був удостоєний високої нагороди — ордена "За мужність" III ступеня. Все це про ярмолинчанина Віталія Анатолійовича Хоптяра. Ще 23 лютого — директора місцевої дитячо-юнацької спортивної школи, а нині — командира танку одного із підрозділів 3-ї окремої танкової бригади. Він розповідає як потрапив на війну, про бої з ворогом, про побратимів та дім. Його історію розповіли та показали на сторінці танкової бригади. 

Із полігону в бій

До 24 лютого Віталій Хоптяр був шанованим директором спортшколи, возив дітей на змагання та готувався до пенсії. А вже 25 стояв під військкоматом, аби захищати країну. 

 — Мене ніхто не змушував йти до війська, — пояснює Віталій Анатолійович. — До військкомату я пішов сам, 25 лютого, уже з речами, хоч мав багато причин не йти. Чому 3-я танкова? Під час строкової служби був танкістом, тож усе очевидно.

Після нетривалої підготовки бійці збирались на полігон. Відразу з ешелону вони фактично потрапили на бойові позиції. Так склалася ситуація. На Запорізькому напрямку потрібна була підмога танкістів під час ворожого прориву. 

— Як виявилось пізніше, ми допомогли стримати ворога на досить значній ділянці лінії фронту, згадує ярмолинчанин. 

Вже на передовій танкіст Хоптяр отримав позивний. Під час строкової служби Віталій Анатолійович мав відношення одразу до двох родів військ: танкових і десантних. Від останніх залишилось вподобання носити тільник із блакитними і білими смугами, як у десантників. Так і з'явився такий собі нікнейм серед друзів — "Десант". Тому і позивний довго обирати не доводилося, адже він уже був.

Як 2 танками розбили 22 машини ворога

Розповідь про один із боїв танкістів облетіла весь світ. Про нього знімали сюжет репортери із “Радіо Свобода”, італійська журналістка Вероніка Фернандес та багато інших. У тому бою відзначився Віталій Хоптяр та отримав бойову нагороду. 

— Це був бій, у якому фактично два наших танки стояли проти 22 ворожих машин. Вони з'явилися позаду і мені вдалось це помітити. Відстань була 120 метрів. Чи налякався? Не встиг, потрібно було негайно діяти. З першим вистрілом гармати ми розбили ворожу БМП-3, другим поцілили у таку ж машину, а далі "заклинила" пушка і доводилось заряджати гармату вручну. Таким чином уразили ще одну БМП-3 та вивели з ладу їхній опорний каток. Цей бій тривав трохи більше чотирьох хвилин. Шкода, що заклинила гармата. Ми змогли би більше знищити ворогів, — згадує “Десант”. 

Сюжети про бій виставляли на сторінці танкової бригади:

За той бій Віталія Хоптяра нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Військові аналітики, зазначають у 3-й танковій, ще вивчають особливості такого ближнього танкового бою і дії командира танку під час нього і не виключено, що він стане одним із тих, які увійдуть до новітньої історії військового мистецтва українських захисників.

Та сам Віталій Анатолійович більше згадує інший випадок, під Авдіївкою, де танкісти працювали на підтримці піхоти. Природна спостережливість та винахідливість, розуміння, що може допомогти навіть невеликий кущик чи лісопосадка, нестандартність прийняття рішень дозволили захисникам вийти із завдання живими та неушкодженими у повному складі.

— Там було справді гаряче. Але коли ми усі були у безпеці, хоч теж було усе непросто, хлопці обійняли мене, просто так, без слів, але усе було зрозуміло. Для мене це була найкраща нагорода — подяка побратимів, — розповідає танкіст.

У свої 58 років — він найстарший серед хлопців. Тож каже, прагне, аби кожен із його бійців повернувся додому, до своїх родин, дітей. 

— Тому тим досвідом та знаннями, які маю, завжди ділюся, намагаюсь підтримати їх морально. Хочу сказати, що у нас прекрасні молоді командири — знаючі, розуміючі, справжні. Така молодь — наше майбутнє, це запорука нашої Перемоги, — додає Хоптяр. 

Серце щемить за домом

Жителі Ярмолинеччини знають Віталія Анатолійовича як досвідченого педагога, директора, прекрасну людину. Під його керівництвом вихованці спортивної школи неодноразово привозили зі змагань різних рівнів призові місця та найвищі відзнаки, зазначають у бригаді. 

Так само директор завжди цінує працю учителів-тренерів, які зі звичайних школярів роблять чемпіонів. Неодноразово у приватній розмові він говорив: "Хто думає, що учителем працювати легко, хай спробує взяти групу дітей, підготувати їх та повезти на змагання, здобути призове місце та привезти додому здоровими. Ось тоді я запитаю, чи просто це".

Така наполегливість характерна для Віталія Хоптяра як на футбольному полі, так і на полі бою. Та й сам танкіст підтверджує: уміння орієнтуватись на місцевості, спортивний азарт та витривалість допомагають і на фронті адекватно оцінити ситуацію та швидко прийняти необхідне рішення, щоб залишитись живими.

Вдома ж його чекають найрідніші — мати, син та кохана дружина. Заради них він інколи йде по кілька кілометрів, аби впіймати зв’язок та дати звісточку додому. І страшенно сумує за домом. 

— Серце щемить, коли приїздять волонтери, хоч у нас усього вистачає, але є речі, які зігрівають душу: дитячі малюнки, якісь смаколики із дому, щось близьке і рідне… — зізнається “Десант”. 

Він щодня намагається зателефонувати дружині та мамі, навіть траплялось, що для цього потрібно було пройти до двох кілометрів, щоб "знайти" мережу. Адже знає, як вони хвилюються за нього.

А нещодавно відважний танкіст приїхав у коротку відпустку в Ярмолинці. Знайомі кажуть, місяці війни додали йому якоїсь особливої впевненості і рисам обличчя, і рухам, і кожному слову. Хоч він завжди був наполегливим та справедливим, але тепер Віталій Хоптяр ще більше загартував волю. 

Поки був у рідному селищі, здається, кожен, хто зустрічав його на вулиці у ті кілька днів відпустки, не міг просто привітатись і пройти. Не обходилось без дружніх приязних обіймів, теплих слів вітань та щирих побажань повертатись додому уже з нашою перемогою.

А поки що — кілька днів вдома, радість матері та дружини, дзвінки від друзів та знайомих і готовність знову вирушати у дорогу, де Віталій Анатолійович залишив бойових побратимів, які стали рідними, як і власна сім'я.

На сторінці бригади чимало відео про бої, в них часто фігурує Віталій Хоптяр. В коментарях користувачі пишаються мудрим захисником та бажають якнайшвидше повернутися додому:

Нагадаємо історію командира 3-ї танкової Романа Шеремета. Він родом з Чернігівщини, та потрапив до ярмолинецької 3-ї танкової. Боєць не знає що таке страх на полі битви, розповідає що найважче на фронті та про що мріє після перемоги на ворогом. 

Радимо прочитати історію харків’янина Романа, який перевіз родину з Харківщини та пішов разом із сином воювати. Тепер донька Настя пише таткові на фронт листи, від яких неможливо не розплакатися, а боєць шле дружині світлини з букетами квітів. Історію хороброго чоловіка читайте в статті “Татусю! Як сильно тебе не вистачає”

Нагадаємо вам ще історію одного із бійців 3-ї танкової Валерія Жуковського. Військовий розповів як пішов на фронт та за що воює. А також про власну трагедію. Детальніше читайте в матеріалі Як живуть та воюють танкісти: історія Валерія Жуковського з Шепетівки.

А бригадиром 3-ї танкової є молодий 21-річний юнак Віталій Тимощук. Хоробрий військовий розповів про власні здобутки на війні та як вдалось поцупити ворожу техніку з-під носа росіян. А британський телеканал навіть зняв про нього сюжет. Про це можна прочитати у матеріалі Британські Sky News зняли сюжет про 21-річного танкіста з Хмельниччини. 

Воює в танковій бригаді і тендітна жінка Тетяна Гайдамашко. Вона — військовий лікар і мама 6-річної донечки. Хоробра жінка вже має медаль “За врятоване життя” від президента. Про своє життя та службу в танковій бригаді розповідає в матеріалі Рідні були в шоці: хмельничанка розповіла як стала військовим лікарем

Читайте також:

• Бійці танкової бригади з Хмельниччини показали як знищують ворогів на передовій (ВІДЕО)

• Замість випускного — дрон для військових: вчителька та школярі зібрали на “пташку” для ЗСУ

• Іноземці вражені танкістами з Хмельниччини (ВІДЕО)

• “По формі воронки можу встановити тип ракети”: вибухотехнік з Хмельницького розповів як зачищав Київщину

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.