В одній із попередніх статей ми вже мандрували Дунаєвеччиною, але тією подорожжю не обмежуються всі цікавинки району. Тож сьогодні запрошуємо вас у два неймовірно цікавих села на самому кордоні Дунаєвецького та Ярмолинецького районів, а саме – до Підлісного Мукарова та Маліївець.
Заледве в’їжджаємо на Дунаєвеччину, як на першому ж повороті ліворуч звертаємо на Міцівці, проминаємо село та уважно стежимо за дороговказами, адже незабаром один такий вказуватиме праворуч, сповіщаючи, що до Підлісного Мукарова дев’ять кілометрів.
Приготуйтеся до поганючої дороги, бруківки, котра, певно, збереглася ще з прадавніх часів. Трясе на такій дорозі немилосердно, тож доведеться потерпіти. Але повірте – те, до чого ми прямуємо у селі, варте кількох хвилин незручностей.
Коротка історична довідка, котра розповість багато цікавого про, здавалося б, нічим не примітне село, взята з Вікіпедії. Назва села вперше зустрічається в історичних документах вже на початку XV століття. Це були королівські землі, які спочатку входили до Барського староства, а потім з 1665 року склали окреме Мукарівське староство, до якого входили 7 сіл, i яке давалося в довгострокову оренду на привілейованих умовах різним особам.
Так, наприклад в кінці XVIII століття такою володаркою Мукарівського староства була дружина відомого французького авантюриста того часу принца Шарля де Нассау-Зігена Кароліна Гоздська. Після її смерті в 1804 році та смерті принца Нассау в 1808 році, імператор Олександр I віддав Мукарівське староство в оренду на 12 років (1818–1830) Павлу Бутягіну, секретарю Російського посольства у Франції, який був одружений на прийомній дочці принца Нассау-Зігена і Кароліни Гоздської — Єлизаветі Іванівні. Вона одержала блискучу освіту в Парижі, в салоні відомої французької виховательки пані Кампан і була більш відома в тамтешніх колах під іменем Фолос. З 1830 по 1842 роки Мукарівське староство знаходилося у володінні Кам'янець-Подільського кафедрального собору.
Ми ж їдемо до Підлісного Мукарова у просто неймовірної краси римо-католицький костел Святого Йосипа Обручника 1859-1872 років побудови.
Аби потрапити до храму потрібно у самому центрі села, біля магазину, звернути на непримітну вуличку праворуч, котра виведе до костелу, оточеного старим муром. Не переймайтеся, якщо брама буде зачинена – настоятель храму живе тут же. Обходимо територію храму і з протилежного від воріт боку знаходимо ще одну хвіртку. На наше прохання настоятель із радістю впустив нас до костелу, розказав його історію, обдарував інформаційним буклетиком та смачними яблуками, тож не соромтеся – храм безперечно вартий того, аби потрапити всередину!
Повертаємося із села на головну дорогу, котрою продовжуємо їхати у протилежну від Міцівців сторону – до Маліївець, де на нас чекає неймовірної краси палацово-парковий комплекс Орловських, котрий просто неможливо оминути увагою!
Знову приготуйтеся до страшнючої дороги, але при виді мети подорожі всі неприємності забуваються.
Палацово-парковий ансамбль створено наприкінці XVIII ст. як резиденцію польських поміщиків Орловських за участю архітектора Доменіко Мерліні, паркобудівничого родини Орловських Діонісія МакКлера, садівника Д. Клігера.
Перш за все роздивимося грандіозну споруду самого палацу, котрий зберігся напрочуд гарно. Щоправда, потрапити всередину не вдасться, адже у палаці діє дитячий протитуберкульозний диспансер. Шкода, що такі режимні заклади і досі за радянськими правилами розміщуються в історичних об’єктах, нівелюючи їхню туристичну привабливість.
Але не зважаючи ні на що, тут є на що подивитися! Адже будівля палацу просто вражає і її варто ретельно оглянути з усіх боків. Вище палацу розташована велична 25-метрова водонапірна вежа, котру можна прийняти навіть за бойову, але це лише примха власників палацу.
Спускаємося у парк нижче палацу, котрим варто побродити, адже тут теж є багато цікавого – зокрема – джерело із барель’єфом лев’ячої голови, кілька штучних ставків, один із котрих, із напівзруйнованою статуєю лебедів ми шукали добрячу годину, та найголовніше диво – рукотворний водоспад!
Про водоспад варто сказати кілька слів окремо. Вапнякова скеля, з котрої спадає рукотворний струмок, помережана печерками. Підіймаємося старими сходинками нагору, аби переконатися у тому, що неймовірний водоспад – і справді рукотворний.
Тут нагорі колись стояла стара церква, невідомо навіщо знищена радянською владою. Зараз на цьому місці стоїть пам’ятний хрест, а трохи далі – біля джерела, з якого бере початок струмок, що живить водоспад – стоїть стара статуя святого Онуфрія та простенький щит із дуже зворушливим написом про важливість звичайного джерела.
До Маліївець обов’язково потрібно приїжджати із запасом часу, аби неспішно побродити парком, прогулятися берегами рукотворних ставків, на одному з котрих і досі залишилися останки «острівця кохання», помилуватися красою водоспаду, пофотографуватися біля джерела із левом, біля палацу та водонапірної вежі.
Впевнені, ця подорож обов’язково запам’ятається вам і ви будете повертатися до неймовірного водоспаду ще не один раз.
Від обласного центру до Маліївець всього 60 кілометрів, із заїздом до Підлісного Мукарова відстань складе 70 кілометрів, що, ми впевнені, зовсім невелика відстань, аби отримати купу позитивних емоцій та гарних вражень!
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.