Вістовська Любов Захарівна

Чудова людина, прекрасний педагог, гарна жінка, віддана своїй професії, педагог за покликанням. Про своє дітище – початкову школу І ступеня №30 каже, що це – школа радості для дітей, творчості для вчителів та спокою для батьків. Про школу в місті знають не зі слів, про учнів теж хмельничани часто чують завдяки їхнім перемогам на різних конкурсах чи змаганнях.

Любов Захарівна з самого дитинства гралася у вчителя тому, коли прийшла пора обирати професію, навіть не замислювалася. Перші враження від вчителювання сформувалися під час роботи у школі села Розсоша. Протягом усього періоду, від ранніх пролісків до пізніх хризантем, проводили уроки літератури на вулиці, в садку, в лісі. Вони так і називалися «Уроки під блакитним небом». Згодом майже шістнадцять років працювала у школі №6, спочатку завучем з виховної роботи, а потім – завучем початкових класів. Становлення Любові Захарівни як педагога і як людини відбулося саме у цій школі. 

Перший раз, коли Любові Вістовській запропонували посаду директора, вона відмовилась, бо вважала, що це нудно. "Я вчитель за покликанням, а не адміністратор. Саме тому й методистом у відділі освіти пропрацювала менше року. У той період почали закриватися садочки і приміщення віддавали в оренду, або продавали приватним фірмам. Тодішній міський голова Михайло Чекман першим подав ідею забирати садочки під початкові школи. У червні 1993 року мене призначили директором ще не існуючої школи, без обладнання і меблів, без педколективу і учнів. А вже першого вересня майже півтисячі дітей сіли за парти. Тоді чоловік казав мені, що я безвідповідальна, що не зможу за два місяці налагодити навчальний процес на потрібному рівні. Ось тоді на директорство я погодилася навіть не роздумуючи. Можливо тому, що мріяла бути завідуючою дитячим садочком, а школа формувалася на базі дитсадка. Перший прийом вчителів і організаційні зустрічі проводили сидячи на підвіконні актового залу, бо не було жодних меблів! Наша школа сьогодні одна з найбільш затребуваних у місті, ми не маємо жодних проблем із набором дітей до перших класів, тому що в нас навчаються династіями."

Любов Захарівна щаслива жінка в усіх іпостасіях, адже має турботливого чоловіка, хороших дітей, любих онуків.

А от щодо захоплення, то це дача. "У дитинстві не було роботи в полі чи на присадибній ділянці, бо я виросла в місті. Для мене було дивним, коли однокурсниці приїздили і казали, що наїлися черешень «від пуза!», бо нам мама купувала кілограм і ми ними тільки насолоджувалися. Тоді я вирішила: коли стану дорослою, обов’язково матиму багато черешень, вишень… Згодом ми купили з чоловіком хату в селі з понад сорок сотих землі і тепер отримуємо задоволення від власних помідор, огірків… Моя сусідка, коли бачить мене у хустині, кедах і старому халаті, каже, що з колгоспниці директора школи за п’ять років не зробиш, а з директора колгоспницю можна зробити за п’ять хвилин.

Крім того, завжди є місце кросвордам і літературі. Кросворди, я вважаю, це гімнастика для розуму. Я шукаю відповіді, вичитую в книжках, відшуковую на картах… А читання – це любов протягом усього життя. Нещодавно перечитала О’Генрі. Люблю також випікати щось смачне, з онуками можу грати у м’яча. Я не відчуваю себе традиційною бабусею «зі спицями, клубочком ниток для в’язання і вкритою пледом». А ще я люблю плавати, сауну, Карпати, збирати гриби і ходити в ліс сама, щоб ніхто не заважав насолоджуватися тишею і красою", - пояснює Любов Вістовська

 _{Вдячні за інтервью журналу "Проскурівський Телеграф"}

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.