Хмельничанки можуть: 7 мотивуючих історій про жінок

Працюють на «чоловічих» роботах, лікують людей, долають смертельні хвороби та досягають успіху — все це про хмельничанок. На нашому сайті ми регулярно публікуємо захопливі історії жінок. Сьогодні, 8 березня, у Міжнародний жіночий день пропонуємо вам ознайомитися з найцікавішими статтями про хмельничанок, які були опубліковані на нашому сайті протягом останнього року.

15 річна дівчина — футзальний арбітр

Каріна Лучковська обрала собі нетипове як для жінок заняття — футзальне суддівство. Її історія незвичайна ще й тим, що дівчині лише 15 років. В інтерв’ю журналістам vsim.ua вона розповіла, що інтерес до футзалу вона перейняла у батька. В дитинстві відвідувала матчі, а в 13 років вирішила й своє життя пов’язати з цим видом спорту. Спершу хотіла грати, а потім бути арбітром.

Коли вона тільки почала судити, їй було важко. Гравці не сприймали її через юний вік та стать. Проте з часом її характер загартовувався, і вона здобула авторитет навіть серед гравців, що старші за неї в кілька разів. Суддівство для Каріни Лучковської — це не тільки хобі, а заробіток.

Читайте історію дівчини в матеріалі: «Подруги в шоці, що я почала цим займатися»: як 15-річна хмельничанка працює футзальним арбітром

Жінка-лікар в інфекційній лікарні

Аліна Микитюк — 28-річна лікар-інфекціоніст. Лікарем вона захотіла стати ще у школі, наслідуючи приклад старшої сестри. Після закінчення навчання вступила до Львівського національного медичного університету. На початку інтернатури вона обрала спеціалізацію «інфекційні хвороби». Очний цикл проходила у Вінницькому національному медичному університеті, а заочний — у Хмельницькій інфекційній лікарні.

Після навчання Аліну Микитюк направили на роботу в хмельницьку поліклініку №4. Згодом вона дізналася про вакансію в обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. Але й там жінка не залишилася — все змінила пандемія COVID-19. Лікарі інфекційної лікарні або хворіли, або звільнялися. Тому вона вирішила влаштуватися туди на роботу. Зараз Аліна Микитюк лікує пацієнтів з COVID-19 у досить складних умовах.

Історію хмельничанки читайте у матеріалі: Медик до 30: хмельничанка Аліна розповіла про шлях від танців до роботи в інфекційній лікарні

Пенсіонерка — студент університету

Їй 73 роки, і вона — студентка. Йдеться про хмельничанку Людмилу Бойчук. Вона пенсіонерка, але веде активний спосіб життя. Перед виходом на пенсію жінка працювала керівником фірми «Сілістра». Вона залишила роботу, коли їй було 65 років. Людмила Бойчук доглядала за хворим чоловіком, а коли він помер, залишилася сама.

Втім, вести звичне життя пенсіонерки вона не захотіла. Спершу вступила в «Університет третього віку», обравши напрям «Мистецтво». Потім почала виступати у музичному колективі «Проскурівські молодички». Крім того, жінка освоїла комп’ютер та смартфон і користується соцмережами. Разом з одногрупниками з «Університету третього віку» Людмила Бойчук катається на катамаранах, ходить на пікніки, відвідує музеї й кінотеатри.

Дізнавайтеся історію Людмили Бойчук за посиланням: Життя після 60. Розповідаємо про 73-річну студентку з Хмельницького

Бандуристка, яка починала з училища та «гаражів»

Марина Круть — відома бандуристка. Їй 25 років, вона народилася у Хмельницькому та мешкає у Києві. Вже у дитинстві мріяла стати співачкою, але водночас ловила рибу в ставку. Навіть зараз Марина Круть порівнює життя з риболовлею — з тією різницею, що риба в житті інша. У вісім років вона пішла до музичної школи, аби грати на бандурі.

Згодом проводила репетиції на «гаражах», тобто репетиційних базах, розташованих у гаражних масивах. Квитки на один зі своїх перших концертів Марина Круть продавала сама, і навіть куталася в шарф, аби її не впізнали покупці. Кроком до успіху музикантки була участь в «X-Факторі» та «Голосі країни». 2020 року бандуристка презентувала пісню «99», з якою пройшла до національного відбору на «Євробачення». Там вона посіла третє місце.

Інтерв’ю з Мариною Круть читайте у матеріалі: Успішна жінка. Марина Круть розповіла про шлях від «гаражів» до Євробачення

Лікар, яка їздить на роботу велосипедом

29-річна Ольга Пеленичко працює в амбулаторії на Дальніх Гречанах. Змалку вона мала справу з медициною. Її мама працювала у військовому госпіталі й часто брала маленьку Ольгу з собою на роботу. Там дівчинка спостерігала за роботою мами та разом із сестрою вчилася робити марлеві пов’язки для солдатів.

Вже тоді Ольга Пеленичко вирішила бути лікарем. Закінчивши школу з золотою медаллю, вона вступила на бюджет до Львівського національного медичного університету. Після закінчення навчання жінка отримала направлення у Кам’янець-Подільський — мала працювати патологоанатомом. Але потім його відкликали та дали інше — «вільне». Ольга Пеленичко обрала посаду сімейного лікаря. Інтернатуру проходила у Хмельницькому — в міській та міській дитячій лікарнях.

Після цього вона почала шукати роботу та натрапила на вакансію в амбулаторії №8, що на Волочиській. Тепер працює там на двох посадах — сімейного лікаря та завідувача. Мешкає Ольга Пеленичко неподалік філармонії. В теплу пору вона їздить на роботу велосипедом, а взимку — ходить пішки. І дарма, що це займає годину.

Щодня Ольга Пеленичко приймає 30-40 пацієнтів. Трапляється, що виїжджає до них додому. Використовує для цього той же таки велосипед. Телефоном вона може консультувати пацієнтів навіть уночі. Подеколи вона впізнає людей за голосом та постаттю, і пам’ятає, хто й які ліки приймав місяць тому.

Дізнавайтеся історію Ольги Пеленичко за посиланням: Лікар до 30. Як Ольга Пеленичко впізнає пацієнтів за голосом та їздить на роботу в шоломі

Хмельничанка, яка подолала хворобу та займається благодійністю

Зоя Котлярова народилася у Білорусі в багатодітній родині. Коли їй було 15 років, у неї померла мама. Одного разу жінка приїхала на Хмельниччину в гості до сестри й вирішила тут залишитися. Пішла працювати на трикотажну фабрику та паралельно відвідувала школу. В 17 років одружилася і згодом народила двох дітей. Але сімейне життя не склалося, адже чоловік любив випити. Він поводився агресивно й одного разу кидався жінку з сокирою. Зоя Котлярова намагалася вилікувати чоловіка, але це не допомогло, і вона пішла від нього з дітьми.

Згодом діти виросли — донька переїхала до Одеси, а син залишився у Хмельницькому. Зоя Котлярова тим часом вдруге одружилася. Її чоловік мав дворічного сина, і жінка взялася його виховувати. Втім, нещастя не скінчилися. Тривалий час жінка працювала токарем на «Темпі». Через це у неї почалися проблеми з правою рукою — поліартрит. Це проявилося тоді, коли вона вже пішла з роботи та працювала продавцем на базарі. Рука боліла, потім німіла, а згодом атрофувалися м’язи. Ніяке лікування їй не допомогло.

Згодом у жінки з’явилися пухлини у грудях. Лікарі рекомендували їй робити операцію, але вона відмовилася та терпіла нестерпні болі. Тим часом чоловік зрадив та пішов від неї. Таким чином вона залишилася сама. Пухлини у грудях росли, маса тіла тим часом знижувалася. З відчаю жінка звернулася до релігії та почала ходити до церкви. Одного разу почула голос у голові, який казав їй померти. За словами жінки, вона почала молитися, і знову почула голос, який наказав їй читати Біблію.

Зоя Котлярова розповіла, що після цього всього її хвороби відступили. Згодом жінка одружилася. Зараз їй 62 роки, вона працює в благодійному фонді, має онуків, допомагає безпритульним та колишнім ув’язненим.

Читайте історію Зої Котлярової в матеріалі: «Голос в голові казав померти»: історія хмельничанки Зої, яка поборола рак

Жінка-таксистка з шестирічним стажем

Тетяна працює водієм таксі 6 років, проте авто водить вже 18. Жінці 49 років. Спершу вона планувала, що працюватиме у таксі тимчасово, а потім захопилася роботою. Робочий день Тетяни починається о 4-5 годині ранку, й триває 10-12 годин. Єдине, чого вона уникає, — це нічні зміни. Все через те, що в цей час трапляються п’яні пасажири. Так, одного разу нетверезий чоловік сів у таксі, назвав адресу та заснув. Коли авто прибуло до місця призначення, пасажир не міг згадати, де він і куди приїхав, та ще й почав палити в салоні. Згодом таки прийшов до тями.

Ще один випадок змусив Тетяну розгубитися. В її таксі сів хлопець «під кайфом». Він називав різні адреси, і на жодній із них не виходив. Говорив, що його шукають і намагаються спіймати. Зрештою хлопець заснув, і Тетяна попросила інших таксистів про допомогу. Вони пересадили його в інше таксі, де водієм був чоловік.

Дізнавайтеся більше про роботу Тетяни та її колеги Анастасії за посиланням: «Багато хто дивується, що жінка за кермом». Розповіді хмельничанок, які працюють таксистками

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.