Історії наймолодших воїнів з Хмельницького, які віддали життя за Україну

• Хтось з них марив військовою службою ще до повноліття. 
• А коли виповнилось 18 – не вагаючись став на захист країни.
• Зібрали історії наймолодших захисників-хмельничан, які повернулись додому «на щиті».

Вони – юні воїни, які загинули у боях за Україну. Кожен жив, мріяв та будував для себе краще майбутнє. Більшість з них пішли добровольцями захищати країну. Хтось бачив себе військовим ще не маючи і 18 років, а хтось пожертвував навчанням та майбутньою професією, аби піти боронити країну.

Зібрали історії наймолодших військових з Хмельницького, які загинули під час повномасштабної війни. Про когось ми вже розповідали на нашому сайті. Пропонуємо пригадати імена та спогади про Героїв. 

Павло Фостик

Павло – військовий з Хмельницького. Пішов захищати країну добровольцем. 

Хлопець навчався у колишньому НВК №2, закінчив школу після дев’ятого класу. За словами друзів, планував вступити до військового ліцею на Хмельниччині, але не склалось. Певний час працював сушистом. 

Коли почалась повномасштабна війна, Павло горів «Азовом». Подавав заявку до бригади, коли йому було всього 17. Та взяли його не одразу. 

Своє повноліття він зустрів вже на навчанні, після якого вирушив на фронт. 

Історію 18-річного воїна ми раніше розповідали на нашому сайті. 

Павло Фостик захищав країну у складі 12-тої бригади оперативного призначення НГУ «Азов». У пам’яті рідних, товаришів та побратимів він залишиться впертим, рішучим та життєрадісним. Загалом хлопець пройшов вісім місяців військової служби.  Разом з побратимами брав участь у бойових діях на Луганщині, в районі Серебрянського лісництва. 

Павло Фостик загинув 12 травня 2024.  Він потрапив під обстріл й отримав поранення, несумісні з життям. 

Хмельницький прощався з «азовцем» 17 травня. 

Віктор Фльорко

Віктор став на військову службу, коли йому було всього 19. Сам він родом із села Глибівка, що в Новоушицькій громаді. Хлопець ріс у багатодітній сім’ї. Навчався на слюсаря-автомеханіка й проживав у Хмельницькому. Після навчання його прилаштували віряни біблійної церкви «Голгофа», куди Віктор прийшов ще юнаком. Тут він жив і допомагав. 

«Це настільки добрий і чуйний хлопець… З мудрим поглядом і щирою посмішкою», – так говорили про нього знайомі. 

Пізніше хлопця викликали у військкомат. Повномасштабна війна застала Віктора Фльорка вже на службі. Згодом військовий підписав контракт і залишився. 

Воїн захищав країну в складі Національної гвардії. Загинув Віктор під час бойового завдання 8 лютого 2024 року. Сталося це внаслідок мінометного обстрілу в районі Малої Токмачки на Запоріжжі. 

Вдома 21-річного нацгвардійця не дочекались батьки, друзі і наречена. 

Валентин Федорович

Валентин – 21-річний «азовець» з Хмельницького. Позивний – «Парагвай». 

Він був єдиною дитиною в сім’ї. Вищу освіту здобув у Хмельницькому університеті управління та права імені Леоніда Юзькова. Хлопець був учасником громадської організації «Національний корпус», займався волонтерською діяльністю, агітацією, пропагандою здорового способу життя. У 2019-му Валентин вирішив вступити до полку «Азов». Однак тривалий час тримав це в таємниці.

Валентин Федорович зустрів повномасштабне вторгнення у Маріуполі, де виконував бойові завдання. Його життя обірвалось 22 березня 2022 року.  Військовий загинув від удару ворожим ФАБом. Тіло Валентина побратимам вдалось забрати із місця загибелі. Його особистість підтверджували ДНК-тестами. 

Поховали воїна лише 27 листопада 2024 року. 

Роман Сабаєв

Роман – хмельничанин, боєць бригади «Азов».  Хлопець був студентом інженерного факультету, навчався на відмінно. На першому курсі пішов до військкомату, але тоді йому відмовили. Після того Роман спробував піти служити вдруге, але теж невдало. Згодом його взяли до «Азову». 

«Його прийняли попри молодий вік, бо Роман був наполегливий і мотивований. В «Азові» він був мінометником. Любив зброю, брав участь у дуже важких боях. Вони з побратимами не встигали навіть приходити до тями, відновлюватись», — так про сина розповідала його матір Ірина Сабаєва.

Майже рік Роман Сабаєв служив поблизу Лимана на Донеччині. Військовий загинув 10 вересня 2024-го під час виконання бойового завдання. 

Артем Бондар

Артему було лише 17 років, коли почалося російське вторгнення. Коли хлопець став повнолітній – пішов на війну добровольцем й підписав контракт. 

— Він був врівноваженим спокійним хлопцем…Дуже шкода такого хлопця, що у 18 своїх років, майже нічого не побачивши, віддав своє життя за всіх нас, — розповідали про Артема його друзі. 

Хмельничанин загинув 23 квітня 2023-го. У рідному місті з ним прощались 17 травня. Поховали воїна на Алеї Слави міського кладовища. 

Володимир Кофанов

Володимир – хмельницький прикордонник. Йому назавжди залишилось 19…

Хлопець загинув 1 квітня 2023 року. У Хмельницькому воїна проводжали в останню дорогу його рідні, друзі та побратими. 

Місто проводило прикордонника в останню дорогу 6 квітня. У Володимира залишились батьки та бабусі. 

Михайло Юрков

Михайлові було 20. Хлопець залишив навчання і пішов боронити країну. 

Він виріс у Хмельницькому. Навчався в НВК №10, яку закінчив у 2020 році.

«Позитивний хлопець, душа компанії і відважний воїн», – так про Михайла Юркова відгукувались його друзі. 

Юнак був істинним патріотом, як і вся його родина. Хлопець навчався на архітектора. Але вже на першому курсі вирішив підписати контракт. Повномасштабне вторгнення Михайло зустрів зі зброєю в руках. 

За словами побратимів, Михайло був першим і наймолодшим контрактником у батальйоні. Його називали «очима» підрозділу. 

Герой загинув 6 березня 2023 року в районі Бахмута. 

Віталій Леськов

Хмельничанин Віталій Леськов загинув 5 липня 2022-го. 

«Друг Бен», – називали його товариші й побратими. Він був членом організації «Сокіл Хмельницький». Вперше Віталій поїхав на фронт у 16 років, був у Добровольчому корпусі.

«…Якщо дитина в 16 років їде на війну, а мамі каже, що їде у вишкільний табір. Цим сказано дуже багато», – говорили після загибелі його товариші. 

Віталій продовжив службу в Збройних силах та в 2019 році підписав свій перший контракт. Бився з ворогом на різних напрямках фронту у лавах 72-гої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, де і закінчив свій бойовий шлях. 

З Віталієм Хмельницький прощався 9 липня 2022 року. 

Назар Кравчук

Назару Кравчуку було 22 роки.  Він був з тих військових, які загинули у перші дні російського вторгнення. 

Назар навчався у НВО №28. Ще будучи учнем, він любив футбол. Був гравцем клубу «Поділля». Після закінчення школи вступив у Хмельницький торговельно-економічний фаховий коледж. Навчався на спеціальності «Облік і аудит». 

Ставши випускником, Назару пропонували працевлаштуватися у банк. Але, за словами матері, син виявив бажання стати військовим. Тож вже у липні 2020 року Назар підписав контракт на військову службу. 

Внаслідок ракетного удару на Київщині Назар Кравчук був важкопоранений. Його та інших військових везли до медзакладу в Києві. У кареті «швидкої» лікарі проводили всі необхідні медичні заходи. Проте врятувати хмельничанина не вдалося. 

У Назара Кравчука залишилися батьки та молодший брат, з яким вони були дуже близькими. Хмельничанина поховали на Алеї слави, в мікрорайоні Ракове. 

Читайте також:

Історія 23-річного військового Олександра Асмана, який загинув на Донеччині

Загинули воїни Дмитро Кухарчук, Федір Андрейців та Олег Каленюк з Хмельниччини

Алея Героїв на Проскурівській стала коротшою

Історія «азовця» Ігоря Неумивакіна з Хмельницького, який повернувся з російського полону

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.