230 дітей-переселенців шукають друзів та навчаються у школах і садочках Хмельницького

Зустріч переселенців на хмельницькому залізничному вокзалі

Школи та садочки міста вже прийняли понад 230 дітей-переселенців, 49 із них – це вихованці дошкільних навчальних закладів, ще 183 – школярі.  Багато з них уже адаптувались, ведуть активний спосіб життя, успішно навчаються і товаришують з однолітками.

Прибувають діти залежно від ситуації на Сході

Головний спеціаліст управління освіти Хмельницької міської ради Світлана Шеремета розповіла «ВСІМ», що діти прибувають щомісячно, а то й щоденно, незалежно від того, коли розпочався навчальний семестр.

- Ще з 15 жовтня ми ведемо спеціальний банк даних для дітей-переселенців зі Сходу та Криму, - зазначає Світлана Шеремета. – Список постійно поповнюється. Все залежить від того, яка ситуація на Сході. До речі, із 49 малюків-переселенців у садочку – четверо із Криму, у школі – 17 із 183. Окрім того, є і діти, чиї батьки загинули в АТО, таких у школі – семеро, у дитячому садку – двоє.

Як пояснює пані Світлана, дітей привозять в основному або рідні, або ж опікуни.

Влаштувати дітей до загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів можна без труднощів, а іноді й без традиційних документів.

- Батьки чи близькі подають до навчальних закладів документи в тому разі, якщо ті вціліли – це табель, особова справа, - пояснює педагог. До таких дітей ми ставимось дуже уважно. Найперше, діти харчуються та навчаються за підручниками безкоштовно.

«Новини не дивлюсь – болісно»

Наталія Колмикова – військовослужбовець, родом жінка з Хмельницького. Чоловік – луганчанин , теж військовий і зараз несе службу в Чернігові. Коли пара одружилась – переїхали  до Луганська, де в них народилось дві доньки. З початком бойових дій на Сході, сім’я переїхала на батьківщину Наталії, не вагаючись.

- Я – хмельничанка, коли одружились з чоловіком, поїхали разом служити по Україні, - розповідає жінка. -  До Хмельницького намагались приїздити щороку, адже мої родичі всі тут. Ще з початку червня живемо у моїх батьків. Порівняно з іншими людьми, які також вимушені були переїхати сюди, ми живемо терпимо, - запевняє жінка.

Молода мама виховує двох дівчат – 9-річну Вікторію та ще зовсім маленьку Софійку, з якою зараз знаходиться у декреті.

Жінка розповідає, що влаштувати старшу доньку у школу не викликало труднощів, однак адаптуватись дівчинці спочатку було важко

- Ми виїхали з Луганська наприкінці травня, коли там якраз брали військову частину. Ми жили поряд, чули постріли і все, що тоді відбувалось, - згадує Наталія. – Коли приїхали сюди, Віка реагувала на петарди, лякалась і питала мене, що це. Щоправда, у реабілітації з психологом не було потреби – зараз все нормально. У колектив Віка влилась і класний керівник їй дуже допомагає, адже, від учителя теж дуже багато залежить.

Наталія Колмикова зізналась, що новини про події на сході країни вона дивиться рідко.

- Це болісно, особливо для мого чоловіка, адже там залишились його батьки та брат. Коли спілкуємось по телефону, стараємось на ці теми не говорити

Таких сімей, як Наталина, що вимушені були залишити власні домівки, у Хмельницькому понад 600.

Однокласники ставляться з добротою і розумінням

В управлінні освіти  окрім кількості дітей, які прибувають зі Сходу,  слідкують за тим, аби забезпечити їм максимальний комфорт в усьому – від занять до відвідування гуртків та спілкування.

- Зараз намагаємося провести соціалізацію дітей, залучаємо до різних шкільних заходів, - пояснила Світлана Шеремета. - Багато із них займається у різних гуртках і поза межами школи – малювання, плавання, спортивні секції. Допомагають їм й інші дітки, однокласники. Буває, приносять все необхідне з дому. Ставляться до переселенців з теплотою і добром.

Психолог Хмельницького колегіуму імені Володимира Козубняка Тетяна Дмитрук каже, що педагогічний колектив зобов’язаний залучати таких дітей до подібних заходів. Адже, про них завжди говорять – вони на слуху.   

- Є діти, до яких ми телефонуємо і навіть запитуємо, які б гуртки вони хотіли відвідувати і стараємось їх підтримати у виборі. Буває, дітям хочеться просто, аби їх хтось вислухав,  - розповідає пані Тетяна. – Найчастіше, вони просто сумують за домом, друзями, однокласниками. Але й є такі, які відмовляються і бояться щось розказувати про себе.

Зараз у 16-му колегіумі імені Володимира Козубняка навчається семеро дітей-біженців – від другого до дев’ятого класу. Тут кажуть, що всі діти, які перебувають тут прибули ще до 1 вересня.

- Серед дітей, які навчаються у нас немає тих, які стали очевидцями теперішніх страшних подій. 

Додайте Всім.юа до вибраних джерел у Google