- Чому ти обрала саме цей, далеко небезболісний вид спорту?
Навіть не знаю. Спочатку тхеквондо для мене обрала мама. Так як я була дуже енергійна, мама запропонувала піти на тренування, спробувати. Хоча я була впевнена, що я йду на карате, а коли прийшла, виявилося тхеквондо. Потім почала їздити на змагання. Мені сподобалося тим, що і захистити себе можу, і розтяжка з’явилася. Цей спорт для загально розвитку дуже корисний. Спочатку говорила, що займаюся лише для самооборони, а потім втягнулася, почала вигравати перші місця на області, почала їздити на всеукраїнські змагання. Сподобалося і, якщо можна так сказати, закохалася у тхеквондо.
- Я так розумію, мама була не проти, що її доньку б’ють на змаганнях?
Мама, звичайно, переживала і на змаганнях, і на тренуваннях. І зараз хвилюється. Але завжди хотіла, щоб я займалася спортом. І вигравала.
- Тхеквондо для тебе — не просто спорт?
Вже не просто. У нас є команда, з якою я тренувалася, вона — це як друга сім’я. Ми один за одного горою стоїмо. Навіть на змаганнях всі кажуть, що команда з Хмельницького найдружніша. І дійсно, ми — як одна сім’я. Одне одному завжди допомагаємо, а як виступаємо на турнірах, то найпотужніша підтримка у нас – Хмельницький завжди найгаласливіший.
- Ти мріяла стати професійною тхеквондисткою чи, можливо, були якісь інші сподівання?
Хотіла танцями займатися або гімнастикою. Але у нас, у Понінці, були лише атлетика, волейбол, баскетбол і тхеквондо. А танців чи гімнастики не було. Хоча зараз розумію, що тою ж гімнастикою не змогла б займатися, адже дуже важкий вид спорту. Спробувати ж себе у танцях мрію до сих пір.
- А коли ти зрозуміла, що тхеквондо — твоє покликання?
Якось поступово. В мене був дуже хороший тренер — Михайло Крутій, але він завжди критикував. За весь час, скільки тренувалася у нього, він лише пару разів похвалив. Він дуже засмучувався, коли я програвала, і міг крикнути. Але зараз я розумію, що він хотів, щоб я ставала дедалі кращою. Одного разу я на нього образилася за те, що він накричав на мене після програного бою. І я покинула на два тижні тренування, мамі сказала, що більше не піду. Але потім зрозуміла, що просто не можу без тхеквондо.
- Я знаю, що твій хлопець також тхеквондист. Не відпрацьовуєте прийоми один на одному?
Коли тренувалися разом, то нас досить часто ставили у спаринг з хлопцями. Звичайно, більше ударів отримувала я. До цих пір у мене два пальці на руці травмовані – на одному тренуванні погано тримала “кулачки” і дісталося від Людвіга, мого хлопця. Але як не крути, чоловіки сильніші, тому дівчатам дістається від них. А за межами залу у нас все мирно.
- Чи вистачає часу на особисте життя?
Часу на це мало. Кожний день тренування, крім четверга і неділі. Вдень на пари йдемо, на шість годин тренування, повертаєшся о дев’ятій і встигаєш лише поїсти, щось повчити і лягаєш спати. І так кожен день. Багато якихось розважальних заходів пропускалося, адже це не причина, щоб не піти на тренування. т
- Часто посилала суперниць у нокаут?
Трішки було. У першому моєму бою вдарила дівчинку у голову, як такого нокаута не було, вона просто розплакалася. Потім і на дорослому рівні були нокаути. Але, хвала Богу, мене у нокаут ще ніхто не посилав. Нокдаун був — пропустила удар.
- Зараз ти дитячий тренер. Якими прийомами втихомирюєш дітей?
Ой, важко з ними. Особливо з маленькими дітьми, яким по шість-сім років. У нас є бамбукова паличка, ми нею лякаємо. Також є покарання — це стояти на кулаках, поки дитина не заспокоїться. Якщо це не допомагає, кажемо, що відправимо додому.
- А що легше: тренувати інших чи тренуватися самій?
Тренуватися! Це я зрозуміла однозначно. Коли я тренувалася, я цього не усвідомлювала. Прийшла, зробила, що сказали, і все. А коли тренуєш — багато разів повторюєш, говориш одне, а роблять інше. Тепер я розумію свого першого тренера Михайла Крутія. До прикладу, у мене є дівчата і хлопчики, які на змаганнях просто плакали і боялися виходити битися. Хоча я знаю, що вони можуть виграти, бо бачила їхніх суперників на розминці. До дітей потрібен особливий підхід.
- Якщо зазирнути у майбутнє, віддала би своїх дітей на тхеквондо?
Хотіла би. Коли набираємо дітей, ми запитуємо не у батьків, а саме у дітей, чи хочуть вони займатися цим видом спорту, чи подобається їм. Адже нам непотрібно, щоб діти йшли на тренування як на каторгу. Тому, якщо захочуть мої діти займатися тхеквондо, то я тільки “за”. Звичайно, ми направлятимемо їх на спорт, але на який саме — вибір за ними.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.