“Успішна жінка”. Інтерв’ю з тренером по танцях Іриною Вишневською

Вони талановиті, працьовиті, хазяйновиті та привабливі. Чимало хмельничанок можуть похизуватися своїми досягненнями. Чи то вдалий бізнес, посада керівника, реалізація таланту або виховання дітей - зробити жінку успішною може будь-що.  

Ірина Вишневська - тренер зі спортивно-бальних танців. Жінка викладає в Технологічному багатопрофільному ліцеї імені Артема Мазура. За час своєї роботи вона навчила танцювати вальс, “ча-ча-ча”, джайв, танго чи квікстеп багатьох дітей. Чимало з них самі виявляють бажання граційно рухатися під музику. А деяких малих у 4-річному віці за ручку приводять батьки. Саме так колись було і з самою Іриною Вишневською. Тоді її батьки й подумати не могли: цей крок суттєво вплине на її життя. 

“Що це за професія ті твої танцульки?”, - так рідні майбутньої тренерки суперечили її рішенню серйозно займатися бальними танцями. Попри це, Ірина Вишневська не лише стала професіоналом, а й взялася навчати дітей. Згодом відкрила свою танцювальну студію, а тепер працює з учнями хмельницького ліцею. Там викладає не лише танці, а й займається з дітьми чирлідингом. 

Усіх своїх вихованців пані Ірина сприймає, як рідних. Тож коли вони стають випускниками й залишають стіни навчального закладу - тренерка сумує. Щоправда, деякі з танцівників повертаються до неї за постановкою весільного танцю. А хтось і сам стає професійним танцюристом. 

В інтерв’ю для проєкту “Успішна жінка” Ірина Вишневська розповіла про свої перші танці, роботу з дітьми та поєднання тренерства з материнством. 

Ірино Олександрівно, коли танці вперше прийшли у ваше життя?

— У дитинстві мене за ручку відвела на бальні танці бабуся. Тоді не вистачало партнерів. Тож ми танцювали комплексні постановки. З групою ми виступали на різноманітних фестивалях. Я собі займалася якийсь час, поки мій тренер не виїхав за кордон. Тоді наша група розпалася. У якийсь момент мені взагалі стало не цікаво. Якесь було дитяче розчарування. Адже я звикла до свого тренера й до колективу. 

Як вдалося знову відновити танцювальне життя?

— У нас в місті було всього кілька танцювальних колективів на той момент. Бальні танці користувалися популярністю.

— Я почала танцювати з партнерами. Окрім того, що моїм обов’язком було навчатися, я завжди знаходила час на танці. Всі вихідні ми проводили в залі. Брали із собою обід, йшли займатися о 9 ранку і завершували о 22 годині. У тому віці я вже свідомо займалася танцями. Саме тому була готова приділяти цьому час з ранку до ночі. 

Чи пам’ятаєте із ким танцювали в парі?

— Загалом у мене було кілька партнерів. Відносини в парі мають свої нюанси. З одним ти сходишся, з іншим навпаки. З першим моїм партнером ми танцювали близько двох років. Потім пара розпалася, бо наші погляди не збігалися. Я хотіла займатися танцями на серйозному рівні, а він ні. Згодом я почала танцювати з Віталіком. Вже з ним ми почали їздити на змагання високого рівня. Наприклад, на чемпіонат України. 

Зараз різноманітні танцювальні композиції можна підгледіти в інтернеті. Де раніше черпали інформацію?

— Коли я займалася бальними танцями, ми діставали відеокасети з виступами іноземних танцівників. Було важко працювати через обмаль інформації. Щовихідних в залі ми влаштували справжній кіносеанс. Включали телевізор і всі детально дивилися з відкритим ротом. По відео вчили різні рухи й намагалися їх розібрати. А ще на змагання ми брали з собою камери й все знімали. Згодом десятки разів все те передивлялися. 

Які звання та нагороди мали, як танцюристка?

— В 11 класі я отримала кандидата в майстри спорту. Це було на чемпіонаті області. Цей титул давався на два роки.

— Серйозні нагороди в мене теж були. Але я ніколи таким речам не надаю особливого значення. Наприклад, на чемпіонаті України із 50-ти пар ми були в 30-тці. Та ми отримали величезний досвід. Адже там були серйозні конкуренти. Були також місцеві змагання, де не багато учасників. Там ми займали перші місця. Однак я і партнер завжди шукали більш серйозні змагання. Щоб повчитися, подивитися і щось перейняти для себе. Зараз я завжди своїм дітям кажу, що ліпше бути останнім серед кращих, ніж першим серед слабших.

Ірино Олександрівно, зараз ви не танцюєте, а тренуєте. Чому і коли залишили танці?

— Я закінчила танцювати в 1999 році. Річ у тому, що мій партнер був молодшим за мене на рік. Після школи він вступив у Київ. А після нього із жодним партнером в мене танцювати не вийшло.

З чого почався ваш шлях, як тренера?

— Насправді все почалося ще відтоді, як я сама танцювала. Тоді тренер запропонував допомогти займатися з маленькими дітьми, віком 4-5 років. Скажімо, виконувати партію партнера чи партнерки або допомагати їм з рухами. Це все мені дуже подобалося і я захопилася. Хоча працювати з дітьми - не легко. Бо до кожного треба мати підхід, щоб вихованцям було цікаво. 

Хореографія - це ваш фаховий профіль?

— Після того, як я спробувала працювати з дітьми, мені хотілося це продовжувати. Та всі мої рідні мене в цьому не підтримали. Казали: “Що це за професія ті твої танцульки?” Мовляв, це не робота і не заробіток. Тому, як хотіла мама, я вступила на економічний факультет до нашого Хмельницького національного університету. Навчалася на заочній формі навчання, а сама продовжила займатися тим, до чого лежить душа. Згодом я здобула ще одну освіту - педагогічну.

Перша робота в ролі тренера. Як це було?

— Я почала набирати свої групи в чотирьох дитячих садочках нашого міста: №7, 12, 26 і 40. Оскільки тоді в мене було звання кандидата в майстри спорту, я мала право вести гурткову роботу. Та це передбачало звичайну хореографію з дітьми для святкових ранків. Я була зацікавлена в більш серйозному рівні. Тому оформила оренду й почала працювати з дітьми на комерційних засадах. Були оголошення в кожному з дитячих садків і таким чином набиралися вихованці віком від 4 років. Чим старші ставали, тим збільшувалася кількість танців, які вони вчили. Наприклад, у перший рік вони вивчали вальс і “ча-ча-ча”.  До певного віку й рівня танцювання, вихованці виконували певні фігури. 

Коли почали працювати в приміщенні технологічного багатопрофільного ліцею?

— Кілька років такої роботи й діти виросли. Постало питання в їхньому подальшому розвитку. Я пішла з дитсадочка й орендувала приміщення в будинку молоді “Проскурів”, що  на Інститутській. Там відтанцювали близько 1,5 роки, а тоді перейшли на оренду в Технологічний багатопрофільний ліцей імені Артема Мазура. Було це ще в 2001 році. З того часу й до сьогодні там існує студія спортивно-бальних танців “Едельвейс”, що вже має звання народного колективу України.

Які напрямки викладають в студії сьогодні?

— Маючи педагогічну освіту, я взяла в ліцеї години гуртка. У його рамках в мене займається команда чирлідерів, дитяча група зі спортивно-бальних танців і випускники, для яких виконується постановка танцю. Все це безкоштовно. Інші заняття - на комерційній основі. Загалом зараз в студії займається близько 120 дітей. Окрім мене, працює ще троє тренерів.

Чи пам’ятаєте одних із перших своїх вихованців?

— За 22 роки в мене було дуже багато вихованців. Одні з перших - Артем і Аня. Вони займалися в мене до 12 років, а потім залишили цю справу. Пам’ятаю, як три роки тому Артем прийшов до мене за постановкою весільного танцю. Це було так цікаво, адже я пам’ятаю його ще 4-річним хлопчиком. 

— Адже я завжди відносилася до цих дітей, як до своїх. З останніх моїх танцюристів, які пішли, були Томка з Владом. Вони з малесенького віку в мене займалися. Закінчили школу й роз’їхалися хто куди. 

Ви понад 20 років працюєте тренером. Чи є серед ваших вихованців професійні танцюристи?

— Зараз чимало моїх дітей живуть і навчаються в Києві. Серед вихованців є багато лікарів. Була в мене пара дітей - Андрій і Катя. Андрій зараз проживає у столиці. Він став досить успішним танцівником. Йому вдається і танцювати, і бути тренером. Зовсім нещодавно був чемпіонат Україні, де він потрапив до півфіналу. 

Зараз в місті є чимало танцювальних студій. Як розвиваєте свою?

— Ми розвиваємося, бо пробуємо те, що цікаво дітям. Випускники можуть пропонувати ідеї, а я їх реалізую. Я перекладаю їхні бажання і слова на танцювальні рухи. Один із нових наших напрямків - чирлідинг. Почали цим займатися понад рік тому. Діти люблять дивитися закордонні фільми, де дівчата в ролі групи підтримки під час занять спортом. Там вони роблять дуже гарні акробатичні елементи з танцювальними рухами. Якось до мене підійшли учениці й сказали, що хочуть спробувати. Мені самій стало дуже цікаво. На початку березня в нас були перші змагання з чирлідингу в Києві. Дівчата посіли друге місце. 

Ви маєте міжнародну суддівську категорію. Що це означає?

— Ще у 2013 році я скласти екзамени й отримала міжнародну суддівську категорію, яку тепер щороку маю підтверджувати. Це дає мені право  виступати в ролі судді на змаганнях по бальних танцях. За кордоном поки не доводилося бути суддею, а в Україні доволі часто. 

Скільки заробляє тренер з танців?

— Тренер заробляє в залежності від того, скільки він прикладає до цього зусиль. Чим більше зусиль - тим більший заробіток.

Окрім тренерства, ви мама двох дітей. Як все встигаєте?

— У мене вдень є щонайменше 4 заняття. У суботу - додаткові, а в неділю - змагання. Якось я працювала 3 місяці без вихідних. Окрім роботи в мене є двоє дітей. Син вже навчається у “виші”, а доньці ще немає двох років. У дитячий садок вона ще не ходить. З нею сидить няня. Коли такої можливості немає, маленька принцеса ходить з мамою на тренування. До речі, там вона повторює рухи й танцює разом з нами. 

Чи були випадки, коли кортіло залишити цю справу?

—  Звісно, були. Наприклад, коли діти припиняли займатися або переходили в інші колективи. Один мій хлопчик гарно танцював і в нього все виходило. Потім в один момент він сказав, що більше не хоче ходити на тренування. Це досить важко, коли з 4-річного віку вчиш дитину переставляти ніжки, вона має якісь досягнення, а згодом все залишає. Такі ситуації розчаровують. 

Рецепт вашого успіху - це…

— Секрет в тому, щоб любити те, що робиш. А ще працювати, працювати і ще раз працювати. Тоді успіх обов’язково прийде. Бо він полягає у важкій праці та довгому шляху, на якому є перешкоди. Та в жодному разі не потрібно опускати руки.

Читайте також:

“Успішна жінка”. Марина Круть розповіла про шлях від “гаражів” до Євробачення

Успішна жінка. Інтерв’ю з директоркою Хмельницької дитячої лікарні

“Успішна жінка”. Інтерв’ю із Заслуженим вчителем Оксаною Юхимович