У складі Російської імперії 1 січня як дата святкування Нового року була встановлена ​​Петром Великим і поширилася на велику частину Малоросії (сучасної України) в 1700 році. У XVIII -XIX століттях переддень Нового року в малоросійських землях називався «щедрий вечір» . У цей час діти ходили з будинку в будинок, носили з собою велику солом'яну ляльку Коляду, вітали господарів, а також співали своєрідні передноворічні пісні - «щедрівки» або «колядки». У відповідь господарі вручали дітям, а також гостям подарунки - випечені з тіста фігурки тварин і птахів.

У XIX столітті в фольклорі східних слов'ян, крім традиційного Діда Мороза, з'являється також і образ Снігуроньки.

Радянський період

У 1930-1947 роках Новий Рік в СРСР не був включений до списку офіційних свят. Однак, з поширенням світських поглядів, Новий Рік відтіснив Різдво як головне державне свято. Більшість сучасних новорічних традицій України утвердилися саме в цей період і вони часто ідентичні традиціям святкування Нового року в Росії.

На Україні, як і в країнах Балтії, існує одна особливість зустрічі Нового року. Вона полягає в тому, що жителі центральної та східної частини країни досі продовжують відзначати його прихід два рази - перший раз за московським часом в 22:00, а другий раз за київським 24:00. Це пов'язано з тим, що УРСР довгий час перебувала в Московському часовому поясі і багато хто звик зустрічати Новий рік саме з боєм московських курантів.

Значення свята

За даними останніх соцопитувань, Новий рік вважають значимим святом 65% громадян України. У більшості російськомовних областях Новий рік вважають найголовнішим святом країни 78% опитаних. У той же час в україномовних західних областях більшість опитаних віддають перевагу Різдву (72%).

Інші народи України

Кримські татари, які сповідують іслам, крім зустрічі календарного Нового року 1 січня, зберігають стародавню східну традицію зустрічати новий рік у березні за астрономічним сонячним календарем (так званий Наврез).