Хмельницькому – 594 роки: коротка історія міста

• Сьогодні, 27 вересня, Хмельницький відзначає 594 роки з першої письмової згадки.
• Місто пройшло довгий шлях від невеликого поселення Плоскирівці до сучасного центру Поділля.

Сьогодні, 27 вересня, Хмельницький святкує 594 роки з першої письмової згадки. Від кількох господарств він перетворився на сучасний обласний центр з розвиненою інфраструктурою та культурним життям. Уперше місто згадується в документі 1431 року як поселення Ploskirоwcze – Плоскирівці. Однак територія сучасного міста була заселена людьми ще у прадавні часи. 

До слова, найстаріша археологічна пам’ятка – поселення трипільської культури на передмісті Ружична, яке датується початком ІІІ тисячоліття до н. е. Документальне підтвердження існування Плоскирова виявив і опублікував у 1894 році Михайло Грушевський – один із найвизначніших українських істориків. Йдеться про подимний реєстр Подільського воєводства 1493 року, укладений за короля Яна Ольбрахта. У ньому значилося, що в Плоскирові було всього сім “димів” – тобто сім господарств.

Протягом XVI століття поселення змінювало своїх власників. У 1510 році польський король Сигізмунд І Старий подарував Плоскирів шляхтичеві Станіславу Гурському, а вже у 1550 році Сигізмунд ІІ Август віддав його кам’янецькому старості Мацею Влодеку за хоробрість і службу.

У вересні 1648 року запорозькі козаки під проводом Максима Кривоноса здобули Плоскирівський замок. А невдовзі неподалік від міста розташовувались війська гетьмана Богдана Хмельницького, чиє ім’я назавжди залишиться в історії міста.

У XVIII столітті Плоскирів залишався невеликим поселенням. За переписом 1789 року тут було кілька сотень дворів, значну частину яких становили єврейські родини. Але після другого поділу Польщі у 1793 році, коли Поділля увійшло до складу Російської імперії, місто почало активно розвиватися. У 1795 році воно стало центром Проскурівського повіту Подільської губернії. Водночас містечко отримало нову назву – Проскурів, похідну від слова “проскура”, що символічно нагадує про християнську традицію.

У ХІХ столітті Проскурів почав швидко зростати завдяки переселенню селян і розвитку торгівлі. У середині століття тут діяли ярмарки, куди з’їжджалися купці з усієї імперії. У 1870 році завершили будівництво залізниці Жмеринка – Проскурів – Волочиськ, яка дала місту нові можливості для експорту зерна й торгівлі сіллю. Саме тоді воно почало перетворюватися на торговельний і промисловий центр Поділля.

Наприкінці ХІХ століття населення Проскурова швидко зростало: з 20 тисяч на початку століття до понад 35 тисяч у 1911 році. Водночас місто мало проблеми з інфраструктурою – у ньому діяли лише три лікарні на 46 місць.

XX століття принесло місту нові випробування. У 1929 році Проскурів отримав водогін, проте в 1930-х роках багато мешканців стали жертвами сталінських репресій. У 1937 році місто опинилося в центрі новоутвореної Кам’янець-Подільської області, а вже 1941 року сюди перенесли адміністративний центр.

Трагічною сторінкою стала Друга світова війна. У 1941–1944 роках місто було під німецькою окупацією. Відомо, що в Проскурові було знищено майже все єврейське населення, яке до війни становило понад третину мешканців міста.

У 1954 році відбулася важлива подія: Проскурів було перейменовано на Хмельницький – на честь гетьмана Богдана Хмельницького, а область стала називатися Хмельницькою. Після війни місто стрімко розвивалося: зводилися нові заводи, школи, житлові квартали. Населення швидко зростало – від 20 тисяч на початку століття до сотень тисяч у другій половині ХХ століття.

Сьогодні Хмельницький — сучасний адміністративний, культурний і освітній центр. Тут працюють десятки шкіл і університетів, театри, музеї, розвивається бізнес та інфраструктура. Мешкає близько 300 000 осіб (за даними Wikipedia станом на 2025 рік).

Місто живе у звичних дрібницях: у балачках на речовому ринку, у запаху свіжого хліба, у шумі тролейбусів і спокої двориків. Влітку діти катаються на самокатах, а вечорами біля озера прогулюються родини. Мешканці п’ють каву в маленьких кав’ярнях, купують свіжі овочі у кіосках на продуктовому ринку, слухають вуличних музикантів і час від часу зупиняються, щоб помилуватися заходом над Південним Бугом.

А ще Хмельницький — місто, яке пам’ятає про тих, хто захищає країну. Тут збирають допомогу для військових, організовують волонтерські ініціативи, а щоранку місто на хвилину завмирає у мовчанні, віддаючи шану героям. 

Його історія не лише в архівах і книжках, а й у кожному кроці людей, які творять її щодня. І в цих простих моментах — справжня душа Хмельницького.

Читайте також:

• Ретро фото Хмельницького в кольорі: яким було місто в минулому
• «Так, підтверджую»: як хмельничани обирали незалежність у 1991 році
• Пережили минуле й збереглися дотепер: історії будинків у Хмельницькому
• Рекет, «пижики» та мільйонні зарплати: яким був Хмельницький у «буремних» 90-х
• Колись тут були макові поля: історія Південно-Західного мікрорайону
• Мазури, війна та бронепотяг «Гандзя»: історія мікрорайону Гречани
• Озерна, якої ви не знали: хронологія розбудови наймолодшого мікрорайону міста
• Кінотеатр, телевежа і скіфський курган: історія мікрорайону Виставка
• Як у Хмельницькому з’явився пляж і яким він був у минулому
• «Дитячий світ» у Хмельницькому: що там було в минулому та які фото збереглися
• Забуте минуле Лезневого: кому належало село і як воно стало частиною Хмельницького
• 71 рік тому Проскурів став Хмельницьким. Історія нашого міста
• Історія землі, на якій ми живемо, або Екскурсія по Хмельницькому від початку часів
• Рекет, наркоманія та «несуни». Якою була злочинність на Хмельниччині у 1990 році
• Хто перший здійснив мобільний дзвінок на Хмельниччині: історія ери зв’язку
• “Розкопав могилку і ховав там зерно, бо забирали всьо”: історії очевидців голодомору на Хмельниччині

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.