Професія медика – це цілодобова праця, яку неможливо покинути

- Щоб бути лікарем, людина повинна бути сміливою і впевненою у собі. Але найголовніше – це знання, тоді приходить і впевненість, і сміливість, - каже Георгій Яремчук (53)

Лікареві потрібно щодня вчитися і вдосконалюватися

25 років лікар-уролог міської лікарні Георгій Яремчук робить складні операції та повертає людям здоров’я. 24 години на добу сім днів на тиждень він зі своїми колегами з урологічного відділення готовий надавати невідкладну допомогу тим, хто її потребує.
- Професія лікаря – це цілодобова праця. У будь-який час дня і ночі, у свята ми несемо службу, – каже Георгій Яремчук. – Мої рідні з розумінням ставляться до такої роботи, але, відверто кажучи, іноді, не у захваті. Звичайно, дружина хоче частіше бачити мене вдома, а дітям іноді не вистачає батька. Але вони мене підтримують. Це дуже важливо.
Обираючи фах, чоловік не вагався, оскільки його дідусь та батько також були лікарями.
- Мабуть, бути лікарем – це моє покликання. Якщо б повернути час назад, я не обрав би іншої професії. Я не можу сказати, що зараз мені легко. Медицина – це важкий шматок хліба. Щоб бути лікарем, людина повинна бути сміливою і впевненою у собі. Але найголовніше – це знання, тоді приходять і впевненість, і сміливість. Тому щодня лікареві потрібно вчитися і вдосконалювати себе, – каже Георгій Яремчук.
Про свої значні досягнення у роботі лікар скромно мовчить. Але колеги одразу за нього відповідають на запитання.
- Георгій Георгійович першим у місті почав робити трансуретральну резекцію передміхурової залози – це новітній метод у хірургії. Він полягає у тому, що передміхурову залозу та сечовий міхур оперують без розрізу – малоінвазивним методом, – каже лікар-уролог Микола Жадан. – Ця людина врятувала життя та здоров’я багатьом хворим. Це найцінніше і найголовніше у нашій роботі.
Два сини не пішли стопами батька і не стали лікарями.
- Зробимо перерву, – жартує Георгій Яремчук.
Талісманів у лікаря немає – він не вірить у забобони.
- Коли у тебе гарний настрій, все добре вдома, добре у колективі, тоді і працювати легше, –  каже лікар. – Підняти настрій допомагають спілкування з друзями, полювання, рибалка. Але найголовніше – «погода вдома». Тоді все буде гаразд.
Колектив, у якому працює лікар, дружний, завжди його підтримує і допомагає. За роки спільної праці вони разом позбавили страждань багатьох пацієнтів.
- Коли ти допомагаєш людині і бачиш, що вона йде з відділення здоровою і з гарним настроєм, ти задоволений результатом своєї важкої праці, – каже Георгій Яремчук. – Перед професійним святом хочеться побажати, щоб всі були здорові. Лікарів не треба боятися, не варто затягувати із хворобами, а слід вчасно звертатися по допомогу. Тоді і результати лікування кращі, і витрати менші.

Бути медсестрою – це моє покликання

Світлана Ковальчук працює медсестрою у міській лікарні вже 35 років. У роботі їй найбільше подобається, коли хворі, яких вона знала, зустрічають її, вітаються, впізнають і дякують. Світлана Ковальчук вважає, що медсестра повинна бути чуйною, доброю, спокійною людиною. Холерики у цій професії довго не витримують. 
- Професія медсестри – це мрія моєї мами. Вона зробила все для того, щоб мені хотілося піти саме в медицину. Коли закінчувалася війна, вона деякий час працювала в госпіталі, і я не була проти вступити до медичного училища, - каже Світлана Ковальчук. - Це моє покликання і ні в чому іншому я себе просто не бачу.
Жінці хотілося б стати лікарем, але у житті все склалося по-іншому.
- Я намагалася вступати до медуніверситету. Але бракувало направлень від училища, - каже головна медсестра. – Я з сільської сім’ї. Мої батьки працювали в колгоспі і їм важко було оплачувати навчання. Тому я вирішила піти працювати, щоб батькам було легше. За декілька років роботи я «втягнулася», стала досвідченою і потім вже не хотіла вчитися на лікаря.
Світлана Ковальчук довгий час працювала маніпуляційною сестрою, а з 2000 року стала головною медсестрою. Їй, як і кожному медпрацівнику, хочеться, щоб медицина була дійсно безкоштовною. Це б зняло багато проблем і те напруження, яке є між хворими і медичним персоналом.
- Коли ти відправляєш хворого в аптеку за кожною таблеткою, ампулами – це неприємне відчуття. А я пам’ятаю часи, коли у нас було все. Більшість людей також це пам’ятають, тому і запитують, чому зараз не так. Старші люди не розуміють, що таке фінансування, що ціни не порівняти з тими, що були колись, - каже головна медсестра.
Рідні Світлани Ковальчук задоволені, що вона медсестра, адже жінка вирішує всі їхні проблеми зі здоров’ям. Син жінки не пішов її стопами – має професію інженера-програміста.
Підняти настрій жінці допомагає спілкування з людьми.
- Мені було дуже приємно, коли відзначали 50-річчя лікарні. Я відчувала гордість за заклад і що я стільки років працюю в одному місці, - каже головна медсестра. - Хворі, яких ти врятував протягом життя – це те, що змушує тут триматися, не дивлячись на низьку зарплату. Можна було піти на базар або деінде, але я не уявляю, як це я буду стояти і щось продавати.
Відпочивати Світлана Ковальчук любить активно.
- У вихідні ми збираємося з дітьми, родичами, друзями і виїжджаємо на річку, любимо їздити на Дністер. Люблю посиденьки за кавою і розмови про молодість. Таким чином відволікаєшся від буденних проблем, - каже Світлана Ковальчук.

Я ще з садочка знав, що буду лікарем

Лікар-травматолог міської лікарні Сергій Калістратов любить свою роботу за те, що вона дуже цікава.
- Якби був вибір піти іншим шляхом, я б цього не зробив. Це зовсім інше життя. Бути травматологом – це моє покликання, і я відчуваю, що знайшов себе, - каже Сергій Калістратов. - Я люблю свою роботу за те, що допомагаю людям, хворі гарно ставляться до мене, є багато вдячних пацієнтів, які поважають мою працю.
Не подобаються чоловікові низька зарплата і погане ставлення деяких пацієнтів, особливо, у п’ятницю та суботу після опівночі.
- Якщо люди хоча б морально оцінюють мою роботу, то робити її неважко. Важко, коли з нерозумінням ставляться. А коли людина адекватно просить допомогти, робиш свою роботу із задоволенням, - каже Сергій Калістратов.
Вдома лікаря підтримує любляча дружина та батьки-медики.
- Моя майбутня професія була визначена одразу. Я ще з садочка знав, що буду лікарем. Хотілося б, щоб і мої майбутні діти були лікарями, але змушувати, якщо вони не захочуть, я не буду, - каже лікар.
Дружина ставиться до того, що чоловік постійно на чергуваннях, з розумінням. Вона готує пайок і заїжджає в гості.
- Їй також цікаво подивитися, як я працюю, - каже Сергій Калістратов. 
На роботі у чоловіка дружній колектив. У травмпункті в основному працює молодь.
- Серед нас є дідусь 1935-го року народження – Дмитро Данилко, який дуже добре доповнює молодий колектив. Він надто правильний і любить працювати. Без нього було б сумно. Це досвідчена людина, яка завжди підкаже і виручить, - каже лікар.
Проблем у лікарів-травматологів достатньо, й одна з них у тому, що персонал не захищений.
- На прийомному покої є охоронець. Раніше біля травмпункту цілодобово чергувала патрульна служба. Ми були вдячні міліції, адже вони захищали лікарів від неадекватних пацієнтів. Зараз правоохоронців, на жаль, немає. Весь «кримінал» у п’ятницю-неділю потрапляє до травмпункту. Було б дуже добре, якби міліція знову у нас патрулювала територію, - каже Сергій Калістратов.

Медсестра для пацієнтів як турботлива мати

Колеги палатної медичної сестри пульмонологічного відділення міської лікарні Валентини Алексєєвої говорять про неї з гордістю. За 15 років роботи вона заслужила великий  авторитет. Це добра, приємна і досвідчена людина, яка може пишатися перемогами у численних конкурсах професійної майстерності.

- Я з дитинства мріяла бути медсестрою – всім лялькам робила уколи. Я люблю свою роботу і мені дуже подобається відділення, у якому я працюю, тому за стільки років я не змінила місце роботи, – каже Валентина Алексєєва. – Всі рідні дуже задоволені, що вдома є медсестра, яка може і тиск виміряти, і укол зробити, і крапельницю поставити.
У відділенні, де працює медсестра, нелегко, адже бувають пацієнти у дуже важкому стані. У них вночі стаються напади і потрібно терміново надавати допомогу. Валентина Алексєєва може найти підхід до кожного хворого.
- Потрібно терпляче розповідати, що повинен робити хворий, підбадьорювати, тоді і лікування проходитиме краще і видужувати людина буде легше, – каже медсестра.
Валентина Алексєєва любить активний відпочинок – пограти з дев’ятирічною донькою у бадмінтон, погуляти, поспілкуватися з близькими.
П’ять років тому жінка брала участь в обласному конкурсі «Краща медична сестра області». Там вона посіла друге місце і потім поїхала на всеукраїнський конкурс у Вінниці. На ньому медсестра зайняла четверте місце серед 25-ти учасниць. Наступні конкурси були у Рівному та Тернополі. На них Валентина Алексєєва увійшла у першу десятку.
- У роботі мені дуже допомагає моя донька. На останній конкурс ми їздили разом. Вона брала участь у домашньому завданні. Ми разом виконували танок і співали пісню. Дівчинка розповідала, яка у неї талановита мама. Я не буду нав’язувати дитині фах медсестри – нехай сама вирішить, ким хоче бути у житті. Справа у тому, що вона боїться крові, а от співає і  танцює гарно, - каже Валентина Алексєєва.
Жінка має освіту психолога, закінчила косметологічні курси. Завдяки освіті психолога Валентині Алексєєвій вдається знаходити спільну мову з будь-якими пацієнтами.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.