Кирило Чумаков: В операційній така тиша, що чути, як я шию
Лікар не уявляє свого життя без тварин. Ось уже протягом 20 років він повертає здоров’я та рятує життя домашнім улюбленцям хмельничан.
Потрібно любити тварин
В роду Кирила Чумакова, як він розповідає, нікого з лікарів не було.
- Мої батьки не пов’язані з медициною, але прадід був відомим на весь Союз костоправом, знахарем. Йому навіть пам’ятник на Житомирщині стоїть. До нього Щербицького на вертольоті возили. Мій батько все життя пропрацював в електромеханічному технікумі. Він – заслужений тренер Радянського Союзу, заслужений працівник фізичної культури і спорту. А моя мати – педагог, викладала сопромат. Так як я любив тварин з дитинства, то про вступ до іншого навчального закладу, окрім ветеринарії, не думалося. Я закінчив Львівський зооветеринарний інститут. Після навчання переїхав до Хмельницького й почав працювати.
Керівник ветлікарні на роботі дуже вимогливий та суворий, бо вважає – у всьому має бути дисципліна.
- Я єдиний в області оперую онкопатологію, онкологію, - розповідає Кирило Анатолійович, - крім мене за пухлини не береться ніхто. А, на жаль, з цим питанням звертаються до нас доволі часто. В операційній така тиша, що чути, як я шию. У всьому має бути повна дисципліна. Я привчаю своїх молодих лікарів бачити на столі не гроші, а хвору тварину. А це в наш час доволі важко зробити. От, наприклад, візьмемо приватні ветеринарні аптеки. Раніше це називалося як – спекулянт, а зараз це бізнесмен. Так от, щоб молодих лікарів, які займаються лікувальною роботою, привчити до того, що вони мають бути лікарями, а не бізнесменами, доводиться дуже багато працювати. Коли підбираю персонал, то дивлюся по людині. Вона може навіть погано вчитися в інституті, але повинна бути доброю, любити тварин. Цього достатньо, а оперувати згодом навчиться. Трошки по руках ножицями отримає – і все буде добре (сміється - прим.авт.). Мінімум за десять років практики людина може стати хорошим лікарем.
Справа всього життя
Робота займає дуже багато часу, тому на відпочинок Кирило Анатолійович часу майже не має.
- В мене немає особливих захоплень, - говорить лікар. – Я віруюча людина, багато духовної літератури прочитав, ходжу кожну неділю до церкви. А ще читаю Достоєвського, Тургенєва, Пушкіна, Лермонтова, Єсеніна, Блока та іншу класику. Також слухаю лише класичну музику. Фільми дивлюся дуже рідко, перевагу надаю старим. Є фільми, які я не можу й досі дивитися, бо в мене хворе серце. Це, наприклад, «Белый Бим Черное ухо»… В мене є робота цілодобово, і навіть в суботу та в неділю. В сім ранку я тут, а в одинадцять вечора я звідси виїжджаю. Тобто можна сказати, що я тут і живу… Має щось бути в хаті живе, коли немає часу на особисте життя, наприклад, кіт чи пес. Улюблена моя тварина – це кінь, але ж в квартирі його не будеш тримати. А з собакою треба гуляти, приділяти багато уваги зранку, в обід і ввечері. Тому в мене живе кіт. Кажуть, що через мою зайнятість кіт Варфоломій знає мого водія краще, ніж мене, бо той його частіше годує (сміється – прим. авт.).
На сімейних та інших святах Кирило Анатолійович рідкий гість. Якщо все-таки вдається прийти, то зовсім ненадовго.
- Я можу вирватися лише тільки на день народження батьків, Новий рік, Різдво і Пасху, але не більше години, - каже лікар, – я навіть час засікаю. Якщо на Новий рік до батьків приїжджаю без п’яти одинадцять, то в 12.10 я вже маю бути вдома, бо мене можуть викликати. В мене вже восьмий новий рік так проходить, коли я в новорічну ніч – в операційній… Так що з подарунками для рідних вигадувати не доводиться, я – найкращий подарунок, тобто радую своєю нечастою присутністю (сміється – прим.авт.). Інколи ввечері заїжджаю до мами поїсти. Інколи і в 10, і в 11, може, вона хоче спати, але завжди чекає, бо знає, що я маю приїхати з роботи. Мама не скаже, що їй вже це набридло, тому що в нас і тато такий. Він з зали боксу не вилазить, не дивлячись на свій 75-річний вік. Як пішов о п’ятій ранку, щоб проконтролювати тренування, так і о десятій вечора прийшов. В батьків живе собака, й мамі нудьгувати не доводиться, адже в жінок завжди багато домашніх справ. Діти старшого брата часто до неї ходять, й вона допомагає робити їм уроки.
Кирило Анатолійович вважає себе щасливою людиною.
- В мене дуже гарні учні, я люблю свою роботу, навіть написав дисертацію, видав підручник, врятував тисячі тварин. В мене живі батьки – це найголовніше. Я дуже щаслива людина.
Відповідальність понад усе
Кажуть, що кожна тварина схожа на свого власника. А от чи підтвердить цю теорію лікар?
- Кожен власник тварини – це специфічна людина, це індивідуум, і дійсно, кожна тварина трохи схожа на свого господаря, - каже ветеринар. - Тварина настільки близька до свого господаря, що інколи переймає його звички, навички, характер. Завжди тварина має щось спільне зі своїм господарем.
Перед тим як завести домашнього улюбленця, необхідно добре все зважити, адже тварина має стати частинкою вашої родини.
- Тварина – це друг, який ніколи не зрадить, - розповідає лікар. - Ще колись Плутарх писав: «Нет зверя страшнее и подлее, чем человек, у которого, помимо его многих недостатков, дана власть над другими людьми». Та якщо людина заводить тварину – вона стає добрішою. Я ще не зустрічав жодної підлої і злої людини, яка би утримувала вдома тварин. Це ознака доброти і співчуття до інших. Необхідно бути відповідальними за тих, кого приручили. І не брати великого гріха на душу, тому що ми собачий і котячий хліб їмо. Знаєте, чому такий вислів? По Вітхому завіту, коли йшов Ісус Христос через пустелю, він вмирав від голоду і спраги, назустріч йшли собака з котом, і в них була скоринка хліба, яку вони йому віддали. І Христос спасся цим хлібом, тому ми їмо собачий і котячий хліб, ? так говорять старі люди. Тварина може змінити людину, звісно, якщо вона завела тварину не для собачих боїв. Гребуть за це гроші, луплять їх ногами… Таких людей треба, вибачте, за причинне місце підвісити на дерево і ходити на них дивитися. Тому що це вже не люди – це нелюди. Скільки я з цим боровся… Вони бояться до мене йти. Хоч, буває, і привозять тварин, але вибирають якось час, коли я десь від’їхав у справах. Тому що я дуже специфічно до цього ставлюся. Тут можна почути крик аж до «Катіона», і дуже швидко вони біжать звідси.
І коти, і левиця
В районну ветеринарну лікарню привозять не лише котів та собак.
- Лікуємо і оперуємо всіх продуктивних сільськогосподарських тварин – від птиці до великої рогатої худоби, а також дрібних тварин: собаки, коти, морські свинки, декоративні кролики та інших. Трапляється багато різних випадків. От, наприклад, одного разу господиня привезла до нас свого кота на кастрацію, але не втримала його. Він втік, й до цих пір знайти його не можуть. В нас для охорони є дворняжка, яку ми підібрали неподалік лікарні на дорозі. Її збила машина, ми її прооперували й вилікували, і вона в нас вже п’ять років живе… Гастролюючі зоопарки і цирки також звертаються. Наприклад, в кримському цирку-шапіто захворіла левиця, ми її прооперували, виявили гостре розширення шлунку. Багато привозили безнадійних тварин з Чернівців, Вінниці, Житомира, і ми їх рятували. Це лікарня, люди сюди приходять в основному зі слізьми. І, на жаль, не кожну тварину вдається врятувати, бо деколи бувають запущені випадки, буває, що в такому стані приносять, що тварини вже не підлягають лікуванню, але ми все одно робимо все до кінця, використовуємо всі можливості.
Ветеринарний лікар радить купувати домашніх улюбленців в спеціальних місцях, а не на стихійних ринках.
- Існують клуби собаківництва, клуби любителів котів, щоб не на базарі купувати і не за рогом, - радить ветлікар. - В них прослідковується родовід, хвороби і генетика. А на базарах виходить навіть дорожче, ніж в клубах. От я зіткнувся якось з тим, що потрібно було подарувати шотландське кошеня, мене попросили. То на базарі, як виявилося, за нього просили близько двох тисяч гривень, а в клубі воно коштувало 450. На базарі власників дуже мало. Є перекупники, які цілими виводками забирають тварин і потім перепродають. А в клубах це дійсно власники.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
Сьогодні у Хмельницькому
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Хмельницькому
