Весілля двійнят, незрячі масажисти та захисник Бахмута: 10 інтерв’ю на «ВСІМ», які ви могли пропустити

• Зібрали інтерв’ю на vsim.ua за 2025 рік. 
• Переглядайте підбірку історій, які вражають і надихають.

Дружина загиблого воїна, яка відкрила кав’ярню в пам’ять про нього, династія водіїв, які з року в рік перевозять хмельничан у тролейбусах. Цього року ми розповідали вам безліч історій про різних людей – переселенців, волонтерів, лікарів, підприємців. Це прості хмельничани – хтось працює, хтось допомагає чи надихає. 

Пропонуємо пригадати інтерв’ю на vsim.ua за рік. Переглядайте підбірку. 

1. «Кохана» у Хмельницькому: інтерв’ю з дружиною загиблого військового, яка відкрила квітковий

Маргарита Доценко — 26-річна переселенка із Луганщини. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення вона разом із коханим Іллею Доценком вирішили виїхати у більш безпечний регіон — у Хмельницький. Згодом чоловік пішов служити та загинув під час виконання бойового завдання. Жінка вирішила, що їй потрібна своя справа. І не просто бізнес, а те, що нагадуватиме їй про коханого. Вона підготувала заявку, отримала грант і відкрила у червні 2025-го у Хмельницькому квітковий магазин під назвою «Кохана». Реалізувати задумане вдалося за 3 місяці. В інтерв’ю «ВСІМ» вона розповіла про переїзд, втрату чоловіка та розвиток власної справи

2. Історія демобілізованого Сергія Черняка

Чоловік був учасником бойових дій в зоні АТО і став на захист країни під час повномасштабної війни. Звільняв Київщину від загарбників та обороняв Бахмут.

Сергій родом із села Федірки, що у Волочиській громаді. Має дві вищі освіти: першу здобув у Тернопільському національному педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка – він вчитель фізичного виховання. У 2024-му закінчив магістратуру у Кам’янець-Подільському державному університеті за спеціальністю «Агрономія». Був на заміні вчителя у місцевій школі. Бажання змінити своє життя і привело чоловіка до ЗСУ у 2010 році.Він побував у багатьох гарячих точках на фронті: як за часів АТО, так і під час повномасштабного вторгнення. Під час оборони міста-фортеці у 2023-му втратив ногу – наразі Сергій має протез. У 2024 році його демобілізували. Зараз чоловік займається розвитком власного невеличкого фермерського господарства.

В інтерв’ю журналістам vsim.ua 37-річний військовий розповів про шлях воїна, цивільне життя після фронту, ставлення до мобілізації та дій ТЦК. 

3. Династія водіїв в «Електротрансі»: історія батька й сина Юрія та Сергія Сороки

55-річний Юрій Сорока працює в Хмельницькому комунальному підприємстві «Електротранс» уже 29 років. Сюди потрапив за рекомендацією тітки. Часто брав на роботу свого сина Сергія, який, спостерігаючи за батьком, й сам прикипів душею до тролейбусного керма. Уже 7 років чоловіки працюють разом.

В інтерв’ю водії розповіли свій шлях, про підвищення вартості проїзду, пенсіонерів в час пік та цікаві історії. 

4. Інтерв’ю з дитячим неврологом Наталією Соломончик

Наталія Соломончик – невролог з понад 20-річним стажем. Вона діагностує і лікує маленьких пацієнтів від народження. З лікаркою спілкувались про поширені проблеми, з якими хмельничани звертаються найчастіше. Одна з них – дитяча гіперактивність. За її словами, гіперактивність (СДУГ) — не «погана» поведінка, а стан, який потребує розуміння і правильного підходу. Про «червоні прапорці» та поради для батьків лікарка розповіла в інтерв’ю. Окрім цього, не менш важливою є проблема гаджетів серед малечі. «Кліпове мислення» і цифрова залежність руйнують мозок щоденно. Саме з такими проблемами до лікарів звертаються батьки. В окремому матеріалі Наталія Соломончик пояснила, коли звичайний інтерес до ґаджетів перетворюється на залежність, яка норма екранного часу і коли потрібна допомога? Більше – в інтерв’ю за посиланням. 

5. Двійнята Маріна та Каріна вийшли заміж в один день: історія сестер з Шепетівщини

У дитинстві вони не любили одягатися в однакове. А подорослішавши – вбралися в ідентичні весільні сукні й пішли під вінець.

Маріна та Каріна Касянчук із села Хорошів на Шепетівщині – сестри-двійнята. Зараз їм по 20 років. Дівчата одружилися в один день, будучи в однакових весільних образах. «Я й сама себе на фото не впізнаю», – розповідала одна з них журналістці vsim.ua.

Маріна й Каріна виросли в Хорошеві. Як більшість дівчаток, полюбляли гратися ляльками. Завжди трималися разом. Навчалися в одному класі, де їх називали «Маріна-Каріна», наче одну особистість.Згодом доля розвела їх – кого куди. Маріна перебралася до Білогір’я, стала працювати у лісовому господарстві. Каріна – живе в Шепетівці, працює фармацевтом в аптеці. Хоч і фізично не поруч, проте дівчата підтримують свій зв’язок. Зідзвонюються щоденно і навіть більш, як один раз. Дівчата стали популярними, коли вирішили одружитись в один день. Про це рішення та свої стосунки вони розповіли в інтерв’ю на нашому сайті. 

6. Гроші на бізнес: історія незрячих масажистів з Хмельницького, які отримали 250 тисяч від держави

Антон та Вікторія почали втрачати зір ще в дитинстві. Тепер же бачать погано. Антон – розпізнає лише силуети людей. Пересувається вулицями з тростиною. Вікторія ж має зір кращий, ніж у чоловіка. Проте також бачить не чітко.

Ця особливість звела пару разом ще під час навчання на Херсонщині. Там, у Генічеську, обидвоє вчилися на факультеті для людей з вадами зору. Вивчали медсестринство й техніки масажу. Після навчання одружилися. У пари народилося двоє синів. 

Попри поганий зір, подружжя добре все відчуває на дотик. Адже це допомагає їм жити і навіть працювати. Так, вони розпочали кар’єру масажистів у Генічеську. У місті, де й навчалися. Робота була сезонною. В інший час подружжя працювало в різних областях країни. Зокрема – і на Київщині. Саме звідти вони перебралися на Хмельниччину після початку повномасштабної війни. Минулого року вони відкрили свій салон у Хмельницькому. Назва – символічна. «Світ на дотик». Більше про незряче подружжя, їхній побут і спосіб життя ми вже розповідали вам в окремому матеріалі. Незряче подружжя отримали кошти, за грантовою програмою, на розширення бізнесу.

Вони закуплять нове обладнання та забезпечать людей із порушенням зору робочими місцями.

7. «Як раніше вже не буде»: історії переселенців, які понад два роки живуть в Хмельницькому

Хмельницький – одне з міст, яке став прихистком для багатьох людей під час повномасштабної війни. І не лише прихистком, а й вже навіть домом. Тут вони починали жити заново. Шукали роботу. Житло. Облаштовували свій побут. Анастасія – із Херсона. Юлія – із Запорізької області. На нашому сайті дівчата поділились своєю історією, як їм живеться у Хмельницькому, чи вдалось знайти комфорт далеко від дому та що було найскладнішим у цьому.

8. Хмельничанин вигадав нові слова в українській мові: інтерв’ю з Русланом Косовським

Хмельничанин Руслан Косовський вирішив подарувати українцям деякі неологізми, які створив самостійно. Він поставив за мету отримувати актуальні, милозвучні та доречні слова для повсякденного вжитку та творчого використання.Так він створив назви для проміжків доби, зауваживши, що їхні ситуативні аналоги не мали в українській мові ні чіткого часового діапазону, ні семантичної логіки (всі слова чоловічого роду, наголос на перший склад в усіх словах, – прим. автора):

• Раніч – між ніччю та ранком (04:00-07:00)
• Радень – час між ранком та днем (10:00-13:00)
• Ведень – між днем та вечором (16:00-19:00)
• Веніч – між вечором та ніччю (22:00-01:00).

«Якщо слова приживуться, то це означатиме, що мова актуалізується, розвивається, що люди самі воліють обирати ті лексичні одиниці, які мають право на існування. Адже українська мова – це живий організм, і словотворення має йти ще й від людей до словників, а не лише в зворотному напрямку», – розповідав журналістці vsim.ua Руслан Косовський.

9. Вивчив українську і волонтерить у Хмельницькому: історія професора з Америки

Метью Забка – професор математики Південно-Західного університету штату Міннесота. Журналістці vsim.ua розповідає: в Україну приїздить більше десяти років. А почалось все з війни і бажання бути корисним. Наразі він вивчає українську мову і долучається до волонтерства. А також викладає хмельничанам англійську. Хмельницький став для нього дуже рідним, тому за першої ж нагоди приїздить сюди. 

10. Живе в наметі з сімома собаками у Хмельницькому: історія 40-річного Євгенія

За спиною – картата «базарна» сумка, набита речами. А на повідках – аж семеро собак. Цього чоловіка хмельничани неодноразово помічали на вулицях міста. Здавалось, наче він мандрує і лиш щойно з далекої дороги. Насправді чоловік живе у наметі на вулиці. 

Для vsim.ua чоловік розповів, що звуть його Євгеній. Йому 40 років. За останні роки не мав постійного місця проживання і жив, де доводилось. Рідних не має. Спочатку опинився у Києві, а коли там стало небезпечно для собак, переїхав до Хмельницького. Разом з собою взяв семеро собак. Разом з ними проживає у наметі. 

Читайте також:

Замість диплома — зброя: історія загиблого 20-річного снайпера Дмитра Звезди

Військові з Хмельниччини повертаються на щиті:  Анатолій Мельник, Олександр Осадчий, Максим Остапчук

Історії збанкрутілих заводів: куди зникла знаменита хмельницька «кондитерка»

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.