Наймолодша в амбулаторії: інтерв’ю з 25-річною Вікторією, яка працює сімейним лікарем

• “Лікар до 30” - проєкт, в якому розповідаємо про молодих медиків Хмельницького.
• Цього разу знайомимося із 25-річною сімейною лікаркою, яка є наймолодшою в амбулаторії.
• У медицину її направив загиблий на війні батько.

У хмельницьких медзакладах працює чимало молодих спеціалістів. Усі вони починають працювати після навчання в університеті. Такі лікарі відрізняються свіжим поглядом на медицину, сучасним підходом до пацієнтів та постійним розвитком у своїй галузі. Саме тому журналістка vsim.ua вже понад рік знайомить вас із такими фахівцями. 

Раніше ми публікували інтерв’ю із молодими педіатрами, дитячим офтальмологом, ортопедом-травматологом, патологоанатомом, гінекологом, стоматологом та іншими фахівцями. Цього разу знайомимося із 25-річною сімейною лікаркою Вікторією Фурман. Вона розпочала роботу минулого місяця, в амбулаторії сімейної медицини №3. У липні лікарка поховала батька. Він загинув на Сході, захищаючи країну. За словами Вікторії, тато дуже хотів, аби вона працювала саме в медицині.

Дізнавайтеся в інтерв’ю про роботу, хобі та болючу історію молодої лікарки.

“Тато був мені другом”

Стати лікарем - це мрія з дитинства?

- Я з дитинства чомусь знала, що так буде. Хоча в сім’ї медиків не було. Мій тато дуже хотів, щоб я була лікарем. Він мене не змушував, а пояснював, чому це гарна й потрібна професія. Тому я й стала медиком. До речі, у школі зі всіх предметів мені найбільше подобалися хімія та біологія.

Ваш тато, Микола Фурман, загинув на війні у липні цього року. Розкажіть про нього.

- Як батько, він був дуже хорошим. Коли мені хтось казав: “Мій тато проводить зі мною мало часу”, - я цього просто не розуміла. Мені й моїй молодшій сестрі він завжди приділяв багато уваги. Я з татом була ближчою, ніж з мамою. Він мені був другом. Пояснював багато позицій на життя. Він міг мені щось дійсно класне порадити і я завжди до цього прислухалася. Ще із 2014 року він захищав країну на Луганщині. Я завжди цінувала моменти, коли він повертався додому з ротацій. Тато був у складі полку особливого призначення “Миротворець”. Ми завжди за нього хвилювалися. Але він ніколи нам не розповідав деталі своєї роботи. Та судячи з того, що розказують його побратими та скільки тато мав нагород - він робив не мало. 

Перед тим, як батько загинув, коли ви востаннє бачилися й спілкувалися?

- Під час повномасштабного наступу мій тато перебував якийсь час у Києві. Коли розгорталися всі ті страшні події на Київщині, ми дуже сильно за нього хвилювалися. Пам’ятаю, що запитала в нього: чи дійсно там все так жахливо, як розповідають в інтернет. Він сказав: “Так”. 

- Перед тим, як він загинув, ми бачилися востаннє у квітні. Тоді він приїжджав додому. Потім він поїхав назад. Ми постійно листувалися. На той момент я зустрічалася зі своїм хлопцем протягом місяця. Тато мав приїхати додому в липні. Я пообіцяла йому, що познайомлю зі своїм хлопцем. Батько вже був на це налаштований. Та цього так і не сталося. 

- Він загинув 19 липня, в Слов’янську. Того ранку тато розмовляв із мамою телефоном. Згодом я із ним переписувалася. Він запитав: “Як справи?” Я відповіла. Показувало, що він був у мережі. Однак відповіді від нього я не отримувала. Лише ввечері того дня я зрозуміла, чому тато не відповів.

Про зарплату, пацієнтів та графік

Вікторіє, чому ви обрали саме сімейну медицину?

- 6 років я навчалася у Буковинському державному медичному університеті. Насправді спершу планувала йти на стоматолога. Та коли подавала документи, ще раз все обдумала й зрозуміла, що це не моє. Проте згодом зрозуміла, що сімейна медицина - це для мене найкраще. Це більше можливостей. Адже завжди можна піти працювати у вужчу спеціальність. В університеті я навчалася на бюджеті. Було багато цікавих предметів. 

Де й коли ви отримали перший досвід роботи з пацієнтами?

- Перший досвід роботи з пацієнтами я отримала під час проходження інтернатури в Хмельницькому. Заочно - у поліклініці №3, а очно - в міській, обласній, дитячій лікарнях. А також у перинатальному центрі. З перших днів я працювала з пацієнтами. Мені було все дуже цікаво. Я знайомилася та запам’ятовувала нові для себе препарати. Спостерігала, який ефект мають пацієнти від них. Адже в університеті такої практики не було. 

Як ви влаштувалися на роботу після проходження інтернатури?

- Інтернатуру я проходила протягом двох років. Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 надав мені роботу, оскільки я “державник”. Так я й почала працювати в амбулаторії №3. Тут гарний колектив і керівництво. Я задоволена. Офіційно я тут працюю із серпня цього року. В амбулаторії я є наймолодшим лікарем. 

Знаємо, що в лікарів не дуже висока заробітна плата. Скільки ви заробляєте і чи це не зупиняло вас на шляху до сімейної медицини?

- Я отримую ставку розміром трохи більш як 8 тисяч гривень. Також платять за пацієнтів. Оскільки у мене їх є ще небагато, то доплата становить близько 300-350 гривень. Я завжди розуміла, що для всього потрібен час. Адже відразу заробітна плата не може бути високою. Все це приходить з часом. 

Яким чином молоді лікарі набирають собі пацієнтів?

- Багато хто з людей не має свого сімейного лікаря. Трапляється, що люди переходять від одного лікаря до другого з інших причин. Також зараз у місті багато переселенців. Наприклад, половина моїх пацієнтів - саме такі люди. Вони приїхали з Харкова, Херсона, Донецька, Луганська. Чимало з них не впевнені, що зможуть повернутися назад додому. Тому й заключають декларації із місцевими сімейними лікарями.

Пацієнтів якої вікової категорії у вас найбільше?

- Близько 10 осіб у мене пенсіонери - люди віком 65+. Є трохи дітей, з яких наймолодшому 8 років. Найбільше в мене пацієнтів віком від 20 до 40 років. За день до мене на прийом приходить близько 15 осіб.

За яким графіком ви працюєте?

- Я працюю у понеділок, вівторок - із 13:30 до 19. У середу, четвер й п’ятницю - з 8 до 13:30. Та зазвичай на роботі доводиться затримуватися довше.

Чи трапляється, що пацієнти дзвонять чи пишуть вам у позаробочий час? Наприклад, вночі?

- Я даю свій номер телефону усім пацієнтам. Але попереджаю, що бажано телефонувати мені в робочий час. Та якщо трапляються екстрені випадки - вони можуть зателефонувати у будь-який час. 

Чи трапляються у вас конфлікти з пацієнтами?

- Я стараюся ставитися до всіх людей з позитивом. Так само й вони до мене. 

З якими наразі хворобами найчастіше звертаються пацієнти?

- Під час війни у пацієнтів загострилися неврологічні й гастроентерологічні захворювання. Крім того, зараз збільшилися випадки COVID-19. У медзакладі запровадили масковий режим. Сьогодні у мене вже був пацієнт із підтвердженим тестом. Загалом за вересень таких було 11 осіб.

Ви, як молодий лікар, як оцінюєте запроваджену медреформу?

- Коли я приходила в дитинстві на огляд до лікарів, у них було мінімум обладнання. Зараз у нас є можливість поміряти пацієнту в кабінеті сатурацію, пульс, зробити кардіограму. Тобто, якщо кому стане зле - ми робимо все на місці й не відправляємо людей в інший кабінет. Зручно й те, що є електронні рецепти. Це доступно для пацієнтів. 

- Єдина проблема, яка іноді виникає - це черга під кабінетами. Попри те, що на прийом можна записатися і за допомогою Medics або в реєстратурі, деякі намагаються порушити графік прийому. Як правило, це старші люди. Їхніми аргументами є: “Мені на хвилинку” або “Я тільки за ліками”. Таким чином інші пацієнти, які прийшли по запису, змушені чекати. Порушується графік і ми, лікарі, затримуємося на роботі довше. 

Які маєте хобі та чим займаєтеся у вільний час?

- Коли я навчалася у школі, я займалася баскетболом. Це тривало з 5 по 11 клас. Наша команда виступала на всеукраїнських змаганнях. Ми їздили по різних містах. В університеті теж була команда з баскетболу. Проте на тиждень було лише два тренування. Це мало для мене. Я звикла як мінімум до чотирьох в тиждень. Тому у студентські часи в мене була ностальгія за баскетболом і шкільною командою.

- Наразі цим видом спорту я не займаюся. Після роботи беруся за домашні справи. Можу подивитися якийсь цікавий фільм. А також підтримую маму, сестру та бабусь. Адже після загибелі тата їм дуже важко. 

Читайте також:

• Медик після “універу”. Дитячий лор Валентин малює з пацієнтами та навчає батьків
• “Пацієнти кричать або не відкривають рота”. Інтерв’ю з 28-річним медиком, яка лікує дітям зуби
• Медик після універу. Інтерв’ю з молодим лікарем Андрієм, який називає себе фрілансером
• Медик після універу. Розповідаємо про педіатра Катерину, яка приймає в Ружичній
• Дитячий патологоанатом Аліса з Хмельницького кайфує від роботи та веде свій блог
• Медик після універу. Ольга допомагає вагітним у 16 і складає меню для дітей
• Лікар після універу. 28-річна Євгена полюбила медицину через жаб
• Лікар до 30. Дитячий офтальмолог Олександр запросив журналістів на операцію
• Медик після універу. Як гінеколог Тарас допомагає народжувати хмельничанкам
• Лікар до 30. Як Ольга Пеленичко впізнає пацієнтів за голосом та їздить на роботу в шоломі
• Медик до 30: хмельничанка Аліна розповіла про шлях від танців до роботи в інфекційній лікарні
• Медик після “універу”. Розповідаємо про 29-річного сімейного лікаря Богдана Скринька
• Лікар до 30. Розповідаємо про молодих медиків Хмельницького
• Інтерв’ю з хмельницьким лікарем, який оперує без розрізів і рятує дітей після ДТП

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.