Точка зору: Звідки візьметься слава України, або хмельницька маршрутка - гальмо вітчизняної економіки

Маленький сімейний бізнес від середини 90-х минулого століття наразі виріс до потужного промислового підприємства загальнодержавного значення, котре останнім часом почало свою експансію і на європейський ринок. Фірмові магазини «Льонокомбінат-Goldi» працюють в найбільших ТРЦ майже у всіх великих містах України. Лише у столиці їх уже 8. Зокрема, перлина мережі – магазин у самому серці Києва, на Хрещатику. Ще два магазини бренду запрацювали нещодавно у Польщі – у Вроцлаві та Варшаві. Досвідчений підприємець із власною унікальною історією успіху є реальним доказом того, що в Україні можна розвивати власне виробництво, бути конкурентним і досягати високих результатів. Однак, дається усе це значно більшими зусиллями і вищою ціною, аніж могло би бути. Про фактори, що гальмують розвиток української промисловості, про реальну роль влади в економічних процесах і про те, які кроки можна робити просто сьогодні заради гарного результату завтра - Олег Червонюк розповів нашій аудиторії.

Інвестувати у Хмельницькому – невигідно

- Ми постійно інвестуємо у наше виробництво і стабільно входимо до першої трійки найбільших платників податків на Хмельниччині. У нашій компанії понад 1500 людей, які працюють на 5-ти фабриках – у Хмельницькому, Рівному, Волочиську, Шепетівці й Нетішині. А також люди, задіяні в роздрібній торгівлі – а це майже всі великі міста України, і навіть Польщі. Звісно, хотілося б інвестувати ще більше, і передусім – у Хмельницькому, адже це моє рідне місто, в якому я виріс і де починав свою справу. Але дуже прикро з кожним приїздом сюди – а я буваю майже щотижня, - бачити, що ситуація у Хмельницькому дедалі погіршується.

Свою підприємницьку діяльність я, як і більшість хмельничан, починав із ринку. Вплив ринку на життя міста дуже значний, адже маючи такий серйозний, потужний ринок збуту, хмельничани отримали дуже серйозні інвестиційні можливості. На мою думку, сукупні доходи за цей час обчислювалися навіть не мільйонами, а мільярдами доларів. І все було гаразд, доки фактично зусиллями влади  ринок майже перестав існувати. Я думаю, пройде ще зовсім небагато часу, і він може зникнути зовсім.

А тим часом ринок, базар – це ж гарний стимул для розвитку виробництва. Адже якщо ми створимо конкурентну з китайськими і турецькими виробниками продукцію, то займемо і, власне, базар, і ринок легкої промисловості України в цілому. Але для того, що створити гарні робочі місця і конкурентне виробництво, повинні бути належні умови. На жаль, можу констатувати, що на сьогодні багато умов не підходять, щоб інвестувати саме у Хмельницький. Порівнюючи навіть із Нетішином, Шепетівкою. Тут багато залежить від тих рішень, які приймає місцева влада, міський голова.

Маршрутка – як складова ВВП держави

- Ось вам найелементарніший приклад. Не будемо вдаватися у глибоку дискусію про питання загальнодержавного значення, про антикорупційні суди і прокуратури тощо. На мій погляд, це просто балачки, які відволікають від реальних справ. А реальні справи є щодня. У нашому випадку - це інфраструктура міста, котра включає в себе громадський транспорт.

Всі успішні підприємства у світі працюють у дві зміни, або і в три. Наше підприємство у Хмельницькому працює в дві зміни. В Рівному працює в три зміни. Тому зрозуміло, що працівникам потрібно у якийсь спосіб діставатися на роботу і додому. На жаль, економічна складова нашої продукції і ті інвестиції, які ми робимо в наше підприємство, поки що не дають змоги кожному працівнику придбати по автомобілю. Тому, безумовно, наші робочі користуються громадським транспортом. Як і в багатьох цивілізованих країнах. Де особистим транспортом користуються насправді не так часто, адже можна за менші кошти проїхати комфортабельним автобусом і не мати проблеми з паркуванням.

Відтак, у Хмельницькому ми маємо проблему, бо всі маршрутки ходять лише до 22-ої години, а часом і до 21-ої. Тому, зрештою люди працюють неповний день. Замість 8-ми годин – 6 годин. Що це означає в еквіваленті економіки і грошей?

Одна година роботи наших працівників – а всі наші працівники працевлаштовані офіційно - це приблизно 50 гривень. Тобто, якщо людина не допрацювала 2 години, вона отримала зарплатню на 100 гривень меншу. Як це виглядає в розрізі економіки нашого міста, нашої держави? Це означає просту річ: що держава недоотримає податків у розмірі 50 гривень із людини. Тому що податкове навантаження на зарплатню – це приблизно 50%. Отож, людина недоотримала 100 гривень, держава недоотримала 50 гривень. І головне – людина, яка працює в галузі швейного виробництва за дві години не виготовила продукції на суму від 1000 до 5000 грн (!). Тобто, якщо ми не створили цей внутрішній валовий продукт, простіше кажучи – не пошили якийсь одяг в Україні, то це не тільки недоотримання податку на прибуток у бюджеті. Це і складніші наслідки. Адже потребу заповнять китайські чи турецькі виробники, нам доведеться цей одяг імпортувати. Ясна річ, що валюти в державі нам бракує. Відтак, наш шановний пан Президент іде до МВФ і просить позичку… Отож, якщо ми будемо розглядати транспорт як окремий бізнес, говорячи суто про те, чи недоотримав перевізник, умовно, 4 гривні, то в розрізі національної економіки держава при цьому несе збитків на тисячі гривень.

Тому на цьому конкретному прикладі ми бачимо, як руйнується система економіки в нашій державі. Звісно, що тільки 6 годин зміни виробництво працювати не може. Це означає, що для повного робочого дня ту саму кількість людей потрібно перевести на одну зміну. На практиці для цього потрібно вдвічі збільшити виробничі площі і кількість обладнання. Тобто, інвестувати у надлишкові потужності замість того, щоб максимально ефективно використовувати наявні.

У такому випадку наша продукція стає абсолютно неконкурентною. В такій ситуації потрібно просто закривати виробництво і займатися імпортом готового одягу закордонного виробництва. Або шукати для виробництва інші міста. Де міські голови дбають про те, щоб графіки громадського транспорту були зручними для виробництва. І не розглядають перевезення як окремий бізнес, відірваний від міської інфраструктури. Це величезна помилка.

Інфраструктура – це національне надбання держави  -  дорога, залізниця, громадський транспорт – це той фундамент, на якому базується економічний розвиток держави. Тим часом, те, що відбувається з громадським транспортом не тільки у Хмельницькому, а й в інших містах – це незрозумілі для мене схеми. Трапляється навіть, що компанії, які виграли конкурси на перевезення, часто взагалі не мають власного транспорту. Вони знаходять підприємців з автобусами, дають їм цей маршрут, а підприємці щодня платять цим «бізнесменам».

Схожа ситуація склалася і з нашою фабрикою у Волочиську. Люди з навколишніх сіл, котрі могли б отримати в нас роботу, банально не мають можливості дістатися на роботу і з роботи, адже перша маршрутка іде надто пізно, а остання надто рано. І голова Волочиської райдержадміністрації теж говорив про те, що перевізнику невигідно возити у такий час. Я йому запропонував: проведіть новий конкурс, ми візьмемо цей маршрут, купимо нові гарні автобуси і будемо возити своїх працівників на зміну і після зміни, а щоб автобус не простоював і водій заробляв свою платню – будемо возити також усіх інших пасажирів за вказаним маршрутом упродовж дня. Тобто, ми забезпечимо людей гарним сервісом, будемо возити їх комфортним транспортом. Це ж прекрасне рішення для громади, для людей, для району. Чудове рішення для всіх, крім нинішнього власника того маршруту, колишнього працівника ДАІ. І все це – невеличкий приклад того, як ми можемо просто зараз змінити ситуацію на краще.

Славу України створюю я

- Чому ми її не змінювали раніше? Спочатку кричали «Кучму геть!» Потім Ющенко був «не такий». Потім кричали  «злочинна влада». Ми постійно кричимо, кричимо… Приходять нові політики – кричать «Слава Україні!»  Я – «за» славу України. Я її створюю, цю славу України. Я об’їздив близько 1000 підприємств по всьому світу, де я представляю Україну і її легку промисловість.

А яким чином роблять славу України оці політики, які не здатні навіть забезпечити громаду, котра їх обрала, нормальним транспортом, щоб люди могли дістатися на роботу. Втрачаючи бюджетні кошти, втрачаючи зарплату цих людей, втрачаючи ВВП держави!

Ще деякі моменти щодо громадського транспорту в Хмельницькому. Я об’їздив весь світ – країни Європи, Америки, Азії. Ніде у світі немає такого, щоб на зупинках не було графіків громадського транспорту. Адже це елементарні речі. Графік маршрутів на зупинці – це інструмент контролю громади за тим, чи дотримують перевізники своїх зобов’язань. Так ось, виявляється у Хмельницькому відсутні графіки маршрутів на зупинках! Це ж неприпустимо!

Журналісти нашої медіагрупи, що входить до нашої компанії (ТМ "Льонокомбінат - Goldi"), вже звернулися з інформаційним запитом до Хмельницької міської ради, щоб отримати графіки руху. І все одно отримали цю інформацію з порушенням строків і лише після того, як поскаржилися до прокуратури про порушення органами місцевого самоврядування закону «Про доступ до публічної інформації». І ось дивлюся я на цей графік, а там остання маршрутка виїжджає найпізніше о 21:30. А є такі, що й о 20:30. Скажіть будь ласка: яким чином можуть за таких умов нормально функціонувати будь-які підприємства?! Ці графіки маршрутів добре прораховані тільки для однієї сторони: для когось, хто хоче отримувати надприбутки.

Наголошую: прибуток – це дуже добре. Перевізники повинні отримувати прибутки. Але вони є невід’ємною складовою інфраструктури. І окрім їхніх прибутків, варто думати ще про внутрішній валовий продукт держави.

Чому зростає трудова міграція

- З чого буде братися слава України? З тієї продукції, яку ми випускаємо. А якщо ми не випускаємо продукції, то і слави не буде. Сьогодні у більшості країн світу, куди я приїжджаю, про Україну згадують не дуже добре. Тому що маса людей виїжджають з України. З нашого ж таки Хмельницького їдуть масово. Адже з ринком є проблеми, його добили «до ручки». Сюди не їдуть покупці. Відповідно, немає товарообігу, втрачені багато робочих місць. Люди виїжджають до Польщі. В місті депресія. Бо грошей немає, вже немає тих прибутків, які давав ринок. Не забезпечені умови для будівництва заводів і фабрик, тому що не виділені земельні ділянки, не створені промислові майданчики з відповідною інфраструктурою. Наші управління економіки, підприємництва – вони взагалі не знають навіть галузей, які є в нашому місті. Вони не збирають погалузево цих підприємців і не питають які є проблеми. Не можете нічим допомогти – хоч морально, так би мовити, підтримуйте. Об’єднуйте.

Дуже гарний приклад – коли турецькі компанії всі разом приїжджають на світові виставки сучасного обладнання. Їхня делегація гуртом іде під державним прапором. Ця організованість – це не лише зручність для компаній. Це ще й обмін інформацією всередині цієї групи для вирішення тих чи інших промислових питань.

Але у нас питання так ніхто не ставить. У нас усе закінчується на політичних гаслах. Але ж політичними гаслами неможливо нагодувати людей. Політичними гаслами неможливо збільшити економіку і дати високий рівень заробітної плати. Сьогодні поляки платять в середньому 11 злотих за годину – це приблизно 80-90 гривень. Ми платимо 50 гривень. Це не тому, що ми хочемо чи не хочемо платити більше. Для того, щоб підняти платню, ми повинні більше інвестувати в технології, збільшувати кількість продукції, нарощувати потужність підприємства. Щоб рентабельність підприємства дозволяла виплачувати зарплатню такого рівня. Що сьогодні робить влада? Опустили руки і ниють: «Ну, виїжджають… Дуже прикро, що всі виїжджають. Зробили безвіз – і люди виїхали…» Насправді люди виїхали давно і давно працюють. У Хмельницькому ситуація трохи інша. Адже тут були кошти, які приносив ринок. І цей ринок годував усе місто. Ринок закрився, бо нічого не робили для підтримки, для гарної інфраструктури. Я якось заїжджав – там же ями по півметра! Автобуси з білорусами не могли заїхати, бо снігу навалило, ями величезні – проїхати нереально. Що вони роблять? Вони чистять майдан… А люди ,які приносять реальні кошти в бюджет міста, клієнти, які приїжджають бозна звідки – за 500 кілометрів, за 1000 кілометрів – не можуть дістатися!

За кордон має виїжджати наша продукція, а не наші люди

- І найважливіше сьогодні – це розвивати власне виробництво. Владі необхідно цікавитися, що зробити, що змінити для того, щоб виготовлялася вітчизняна продукція. Щоб інші світові компанії не йшли на наш ринок і його просто добивали, а українці тим часом виїжджали в пошуках кращої долі. А для того, щоб за кордон «у пошуках кращої долі» виїжджала українська продукція.

Ось наприклад, наше підприємство за останній місяць відкрило два фірмових магазини в Польщі - у Варшаві і Вроцлаві. Є надзвичайно багато проблем із цим напрямком, вирішення яких лежить у політичній площині, на найвищому державному рівні. Я не кажу про якісь пільги, оподаткування, про безліч безглуздих законів. Елементарна річ: українська компанія не має права інвестувати за кордоном без ліцензії, водночас банк у нас ліцензію не дає.

Виходить так: вартість одного магазину - приблизно 100 тисяч євро. Це щоб зробити ремонт в орендованому приміщенні. Який ми офіційно не маємо права зробити (!). То скажіть мені: в який спосіб ми, зробивши штани спортивні чи ще щось, маємо приїхати до Польщі і його продати?  Поставити його на розкладачки в Перемишлі чи за картонних коробок торгувати? Хто його в нас купить? Наголошую: це проблеми, які потребують вирішення на високому державному рівні. А тим часом інші елементарні речі, які можна було б вирішити на місцевому рівні – не робляться.

Майбутнє Хмельницького твориться вже зараз

- По-перше треба переглянути графіки руху – це однозначно. Якщо перевізника не влаштовують потрібні для розвитку міста графіки - провести новий конкурс, і провести його в такий спосіб щоб взяли участь перевізники, яких це буде влаштовувати. Це елементарні речі, і я не розумію якого потрібно президента, прем’єр-міністра або міністра для того, щоб можна було ці елементарні речі втілити. Сумніваюся, що буденна робота комунальних служб і структур місцевого самоврядування так сильно залежить від загальносвітової політичної ситуації. А між тим, якщо так ставитися до своєї неньки-України, то ненькою вона ніколи не стане.

У нас немає шансу спакувати валізи і емігрувати, ми працюємо і будемо працювати у своїй країні, будемо розвиватися. І вирішувати проблемні питання в той спосіб, у який здатні їх для себе вирішити: переносити виробництво тощо. Водночас, тоді виникає питання: а для чого тоді платити усі ці податки, кому вони йдуть і в який спосіб витрачаються? Все літо у Хмельницькому ремонтували дороги, а зараз їдеш - яма на ямі.

  Це ж стосується і дозволів на будівництво. Хмельницький був чудовим нормальним містом. Гарним, яке в принципі відповідало якимось світовим нормам. На сьогодні те, що в нас було колись на ринку, ці ящики, контейнери, варені-переварені, різнокольорові – сьогодні це все перенеслося в місто. І Хмельницький тепер виглядає як Шанхай у 15 столітті. Рано чи пізно це ж доведеться знести. І зрозуміло, що спочатку необхідно робити розв’язки, прораховувати потік транспорту, людей, зупинки, парковки, рекреаційні зони, усю інфраструктуру  – а тоді будувати.  Якщо цього не робити, то цілком очевидно, що в місті буде колапс, воно саме себе задушить із середини, не будуть нормально працювати підприємства тощо.

Я б хотів бачити в Хмельницькому майбутнє, але воно повинне базуватися не тільки на наших мріях.  Майбутнє повинно будуватися на конкретному економічному підґрунті. Повинен бути план розвитку, повинне бути розуміння куди рухатиметься місто. Вважати, що Хмельницький розвиватиметься тільки за рахунок житлового сектору - це утопія. Люди, які заробили достатньо великі кошти на ринках, замість того, щоб збудувати одну чи дві фабрики, інвестували ці кошти в нерухомість, яка нібито буде дорожчати. Але ж це такий самий ринок, як і будь-який інший. Я дуже сумніваюся, що потік наших трудових мігрантів зупиниться завтра. Для того, щоб він зупинився, треба інвестувати сьогодні у виробництво і промисловість.

Україна може залишитися без українців

- Щоб ми стали конкурентоздатними, порівняно з тією таки Польщею, ми повинні платити якщо не десять злотих за годину, то хоча б дев’ять. Тоді ми зможемо зупинити масову трудову міграцію.

Коли ми говоримо про заробітну платню в інших країнах, ми не враховуємо витрати в інших країнах, і на цілий перелік необхідних речей вони набагато вищі, ніж в Україні. Є ще такий фактор як купівельна спроможність. Тому, умовно кажучи, дев’ять злотих в Україні - це може бути 13 злотих у Польщі. Але фундамент цього ми повинні закладати зараз і щось із цим робити, тому що врешті-решт Україна залишиться без українців. Хто сюди прийде - це питання відкрите, хто сильніший той і прийде, а я не хочу такого майбутнього для своєї держави. І виходить, що за великим рахунком, такі серйозні речі зводяться до якихось елементарних моментів, у тому числі й руху цього нещасного громадського транспорту. Ми сьогодні себе декларуємо як європейська країна. Але треба не просто декларувати і говорити, що ми європейці, а треба робити, жити і думати як європейці. І думати перш за все про всю націю, про всю громаду, а не тільки про себе особисто. Ми ще маємо шанс. Але не можна гаяти ні дня, потрібно братися до справи.

на правах реклами

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.